28 січня 2015 року

29 січня 2014 року в корпусі № 2 держархіву області (вул. Кавказька, 8) відкрилась виставка архівних документів, присвячена вшануванню пам’яті юнаків, які героїчно загинули у бою під Крутами 29 січня 1918 року.

Бій під Крутами - подія, що набула для Українського народу символічногозначення. Правда про Крутянські події довгі роки тоталітарного режиму зумисне  приховувалася. Вона почала входити в свідомість нації лише після проголошення України як незалежної держави. Втім, відсутність достовірних свідчень і документів викликає багато запитань і різноманітних тлумачень перебігу тих трагічних подій.
Із проголошенням незалежності Центральною Радою УНР 7 листопада 1917 року Україна знаходилася в фактичному стані війни з Більшовицькою Росією. У своєму «маніфесті до українського народу» Ленін дав зрозуміти, що Радянська Росія не могла змиритися з існуванням незалежної України. 12 грудня 1917. р. всеукраїнський з’їзд Рад у Харкові проголосив Україну радянською республікою і вже в середині грудня почала надходити військова і інша допомога більшовицьким силам в Україні. Під керівництвом Антонова-Овсієнко від 20 до 30 тисяч більшовицьких загонів прямували на схід України, а з північного сходу наступав загін Михайла Муравйова.
1918 р. на зборах студентів Київського університету Св. Володимира і Українського національного університету, скликаних за ініціативою студентів галичан, було вирішено приступити до створення студентського куреня ім. Січових Стрільців з метою захисту Києва від більшовицької окупації. 19 січня до ініціативи приєдналися також учні двох старших класів 2-ї української гімназії ім. Кирило-Мефодіївського братства. Запис добровольців відбувався у будинку Педагогічного музею де засідала Центральна Рада. До куреня вступили більше 200 осіб, які згодом зібралися у Костянтинівському військовому училищі на Печерську. Тут юнаки кілька днів проходили військову підготовку. Частина їх вже встигла повоювати на фронтах Першої світової війни, але були й такі, що перед тим ніколи не тримали в руках зброї.
Для охорони кордонів України з півночі на станцію Бахмач ще 21 грудня 1917 р. були вислані дві сотні 1-ї Київської юнацької школи ім. Б.Хмельницького на чолі з командиром сотником Д.Носенком. Вони мали кулемети та саморобний бронепоїзд — артилерійську гармату на залізничній платформі. З Бахмача висипалися дозори до Ф Ворожби, Гомеля та Хутора-Михайлівського, які охороняли залізницю.
5 січня 1918 р. з Києва сюди було відправлено ще дві сотні (молодший курс) тієї ж юнацької школи. Разом з ними прибув сотник А.Гончаренко, призначений, наказом командувача військ УНР Ю.Капкана, керівником оборони Бахмача. Обстановка в містечку була неспокійна. На той час у залізничному депо станції Бахмач працювало близько 2000 робітників, переважно росіян. І хоч вони оголосили нейтралітет, з наближенням більшовицького війська могли у будь-який момент перейти на його бік. Тому А. Гончаренко вирішив відійти до станції Крути і зайняти оборону там. Сил було мало, 27 січня 1918 р. на підкріплення прибула лише 1-ша сотня новоствореного Студентського куреня (120-130 чол.) під командою сотника Омельченка. За деякими відомостями, студенти самі були ініціаторами відправки на фронт і вже прийнявши таке рішення, отримали дозвіл від командування. Приїзд студентів викликав величезне піднесення бойового духу серед юнкерів.
Загалом у складі українських сил було 20 старшин та 5 сотень вояків: 4 сотні юнкерів та студентська сотня. Загалом — близько 600 чол. На озброєнні в юнкерів були рушниці нового зразку, вони мали 16 кулеметів та бронепоїзд.
Натомість більшовицьке угруповання, яке наближалося до Бахмача, складалося з 3-х загонів (5 600 чол.) під командуванням П.Єгорова, Р.Берзіна та С.Кудинського. Це були солдати-росіяни, московські і брянські червоноармійці та балтійські матроси. Загальне командування здійснював П.Єгоров.
Похмурим ранком 29 січня близько 9-ї години почався бій, який тривав кілька годин, українські війська несли втрати, закінчувалися набої, на холоді почали виходити з ладу кулемети.
Під натиском переважаючих сил ворога сотник Гончаренко віддав наказ відходити до бронепоїзда. Забравши вбитих і поранених, українське військо відступало. Поранених було так багато, що для них довелося виділити окремий вагон. Нарешті близько 17-ї години зібрались усі підрозділи, не вистачало лише чоти студентів, яка стояла найближче до станції. Їх чекали, посилали розвідку, але марно. Відступаючи, вони вийшли прямо на станцію Крути, вже зайняту червоними, та потрапили у полон.
 
 
P2030138
000.

Додати коментар


Захисний код
Оновити