РАДЯНСЬКІ ТРАДИЦІЇ, ЧИ РЕЛІГІЙНІ ОБРЯДИ?

Сучасне життя української сім’ї, радісні та сумні події, які відбуваються в родинах, важко уявити без цілого ряду традицій, що виникли не так давно, лише трохи більше як півстоліття тому. Урочистості з нагоди одруження у відділах державної реєстрації актів цивільного стану, обряд поховання, який супроводжується значною кількістю вінків, паперових квітів, встановленням пам’ятників стали наслідком антирелігійної політики радянської держави. Сьогодні, вони тісно переплетені з релігійними обрядами, проте у 1950-1960-х рр. були спрямовані проти традиційних форм церковного життя.

Невдалий досвід відкритої антирелігійної політики вимагав від радянської держави нових форм роботи. У зв’язку з цим, у 1950-х рр. головна увага органів влади зосереджувалася на вихованні нової радянської людини, позбавленої релігійних переконань. Для цього був обраний шлях запровадження так званої «винайденої традиції», основна мета якої полягала у соціалізації нових поглядів, нових систем цінностей або норм поведінки. У такий спосіб знищувалися традиції, що викликали в населення історико-культурні асоціації, а, відповідно, втрачалось відчуття історичного коріння, усвідомлення наступності поколінь. Це суттєво полегшувало становлення нової людини. Радянські звичаї і традиції мали замінити існуючу релігійну обрядовість.

Із значними потугами цей процес проходив на Рівненщині, де історичні релігійні традиції були надзвичайно сильними. Виконуючи рішення червневого пленуму ЦК КПРС з ідеологічних питань, Рівненський обком КПУ та виконком Рівненської облради депутатів трудящих 27 вересня 1964 р. видали спільну постанову № 906 про запровадження нової обрядовості. На її виконання у населених пунктах області активно почали виникати нові радянські традиції, звичаї та обряди. Як наслідок, голови райвиконкомів звітували про традиційність свят «Золотої осені», «Урожаю», «Маків», «Зими». Проводились ці свята напередодні, або ж натомість, релігійних свят («Покрови», «Різдво», «Стрітення», «Маковія») із залученням якомога більшої кількості людей. Значне місце серед нових святкувань посіли дні народження депутатів та колгоспників. Проте, надзвичайно велику увагу виконкоми районних, сільських та селищних рад приділяли найвизначнішим родинним подіям: святковій реєстрації шлюбів, обрядам народження та поховання. Загалом для виконання завдання із запровадження радянських традицій у Рівненській області було створено та працювало понад 340 відповідних комісій.

Для ефективності роботи паралельно із насаджуванням нових свят здійснювався відповідний тиск на духівництво. За виконання релігійних обрядів священики переслідувались радянською владою – складались акти, наслідком яких було зняття релігійної общини з реєстрації та закриття церкви. Водночас від голів сільрад постійно вимагалось посилення контролю за дотриманням представниками культу радянського законодавства та створення належних умов в культпросвітніх закладах для здійснення святкової реєстрації шлюбу чи народження.

Такі дії органів влади, одночасно у двох напрямках, мали певні результати. Найнижчими на Рівненщині у 1960-х рр. показники про виконання населенням релігійних обрядів становили у м. Рівне: хрещення було здійснене лише над 28,6% новонароджених, поховання – 39,5% померлих, вінчалися – 1% наречених. Найкращою в області для радянської влади у боротьбі з виконанням релігійних обрядів була ситуація із обрядом вінчання. Так, якщо у 1966 р. обряд вінчання здійснило 36% населення, що взяло шлюб, то у 1972 р. – лише 15%. Хоча, у церквах Гощанського, Дубнівського, Здолбунівського та Острозького районах у 1970-х рр. продовжувало вінчатися понад 20% наречених.

Не зважаючи на вжиті заходи та на превеликий жаль для радянської атеїстичної пропаганди, стосовно хрещення та виконання обряду поховання показники у деяких районах Рівненщини не лише не зменшувалися, а подекуди й збільшувалися. Більш як 70% народжених охрещували у Гощанському, Дубнівському, Корецькому, Млинівському, Острозькому та Рівненському районах. Понад 80% померлих продовжували ховати за релігійним обрядом у Гощанському, Дубнівському, Здолбунівському, Корецькому, Млинівському, Рівненському, Острозькому та Червоноармійському районах.

Така значна кількість виконання населенням релігійних обрядів хрещень та поховань у Рівненській області спричинила активізацію антирелігійної роботи в обласних закладах охорони здоров’я та комунального господарства. У 1970 р. у пологовому будинку м. Рівне було обладнано радіовузол, який 2-3 рази на тиждень транслював лекції на атеїстичні теми. У жіночих консультаціях проводилися індивідуальні бесіди із вагітними жінками про шкоду хрещень. У всіх закладах охорони здоров’я розміщувались «Куточки атеїста» та плакати антирелігійного змісту. Установи ж комунального господарства зобов’язувались налагодити виготовлення пам’ятників померлим, вінків та паперових квітів. Та, не зважаючи на це, кількість виконання релігійних обрядів на Рівненщині була досить значною і у наступні роки. У 1974 р. вона продовжувала становити в окремих районах Рівненської області понад 80%.

Таким чином, населення Рівненщини неохоче сприймало запропоновані нововведення. Органами радянської влади зверталася увага на випадки виконання релігійних обрядів комуністами та комсомольцями. У доповідних записках керівників, відповідальних за цю ділянку роботи, роль нових обрядів характеризувалася як формальна, та така, що не мала необхідної ефективності. Причиною високої релігійної обрядовості вказувалась погана робота комісії сприяння за дотриманням законодавства про культи, яка не проводила щомісячного аналізу релігійної ситуації, слабка атеїстична робота з критики релігійних обрядів та погане роз’яснення їх шкоди.

Отже, процес повної атеїзації населення Рівненщини через запровадження радянських звичаїв не був завершений. Високий рівень релігійності суспільства став на заваді викорінення історичних традицій, які поряд з цивільними нормами поведінки, почали активно розвиватись наприкінці ХХ століття.

О. Галамай, к.і.н., головний спеціаліст Держархіву Рівненської області