УДК 94(477.81) : 323.26 “1988/1990”                                      

        НА ПЕРЕДНЬОМУ КРАЇ

         Нарис історії Української Гельсінської Спілки на Рівненщині

         У роботі висвітлено діяльність Української Гельсінської Спілки в Рівненській області в період боротьби за демократію та державну незалежність України (1988 – 1990).

         This article deals with the activity of Ukrainian Union of Helsinki in Rivne region during the period of struggle for democracy and independence of Ukraine (1988 - 1990).

         Попередні зауваження

         Боротьба за демократію, державну незалежність та національне відродження України в кінці 80-их – на початку 90-их років ХХ століття базувалась на виявах політичної активності десятків і сотень тисяч людей. Організаціями, що мали найбільший вплив на формування громадської думки, активізацію широких мас народу та перебіг політичних подій в Україні і зокрема на Рівненщині, були Народний Рух України та Українська Гельсінська Спілка. І якщо НРУ був дійсно масовою, але більш поміркованою організацією, то УГС, хоча й не набрала великої чисельності, була найрадикальнішим формуванням національно-демократичного табору.

         Незважаючи на те, що з часу здобуття незалежності України минуло майже 20 років, історія УГС на Рівненщині залишається недослідженою. Особливістю діяльності УГС було те, що вона перебувала на передньому краї боротьби проти СРСР та КПРС і діяла в напівпідпільних умовах. Це не сприяло формуванню широкої джерельної бази, що утруднює вивчення історії УГС.

           Дана робота є першою спробою описати діяльність УГС на Рівненщині, дати їй певні оцінки та характеристики.        

                   Створення УГС на Рівненщині

Українська Гельсінська Спілка була створена 7 липня 1988 року у Львові на зборах політв’язнів – членів Української Гельсінської Групи. Засновники УГС визначили досить специфічний статус і завдання своєї організації: “Не будучи політичною партією і не ставлячи собі за мету перебрання влади, УГС бачить своє завдання у всебічній активізації народних мас, у виробленні механізму участі народу в управлінні державою та надійного контролю за державним апаратом”. [23, с. 1] Це була перша в Україні громадсько–політична, опозиційна до СРСР та УРСР, КПРС та КПУ національно-демократична організація, яка позиціонувала себе ще й як правозахисна.

Окремі громадські активісти з Рівненської області намагалися встановити контакти з керівниками УГС влітку 1988 року. В липні-серпні, в час масових мітингів у Львові, до цього міста виїжджали для збору інформації про УГС і налагодження звязків Іван Демянюк з Рівного та Богдан Козловський з Дубно. Щоправда, тоді встановити контакти не вдалося. 4 серпня Козловський потрапив у міліцейську облаву, був три дні протриманий під арештом і засуджений за участь у несанкціонованому мітингу до штрафу в 100 крб.

Особливістю процесу створення УГС на Рівненщині було те, що її утворення досить затягнулось. В місті Рівному з осені 1988 року існувало Товариство шанувальників української мови та культури імені Тараса Шевченка, яке займало радикальні національно-демократичні позиції, а з літа 1989 року – Народний Рух України. Обидві організації давали широкий простір для громадсько-політичної діяльності.

У першій половині 1989 року через Всеукраїнське Товариство Української Мови вдалося встановити контакти з деякими керівниками УГС, зокрема Михайлом і Богданом Горинями та В’ячеславом Чорноволом. Найбільшу активність у цьому питанні виявив один з лідерів ТШУМК та НРУ Олекса Новак.

17 червня 1989 року під час відзначення Дня памяті полеглих героїв – козаків Б.Хмельницького, загиблих у битві під Берестечком, в музеї-заповіднику “Козацькі могили”, що в селі Пляшева, відбулась зустріч Олекси Новака, Василя Червонія, Віктора Шкуратюка, Івана Демянюка та ще кількох активістів НРУ з В’ячеславом Чорноволом, на якій було досягнуто домовленості про створення філії УГС на Рівненщині. В цей день під час заходів на “Козацьких могилах” вперше в сучасні часи на Рівненщині було піднято національні блакитно-жовті прапори, відбулися сутички з міліцією та несанкціонований мітинг. Організатори заходів, зокрема В.Червоній, О.Новак, В.Шкуратюк, І.Демянюк, були притягнуті до судової відповідальності. [24]

У вересні місяці стало зрозуміло, що насуваються важливі події, зокрема, вибори до Верховної Ради УРСР, а тому для поглиблення ідеологічної боротьби та розгортання політичних процесів настав час створювати більш радикальну ніж ТУМ і Рух організацію, тобто філію УГС на Рівненщині.

На засідання Всеукраїнської Координаційної Ради УГС, що відбулось в Києві 1 жовтня 1989 року, були запрошені кілька активістів національно-демократичних сил Рівненщини. На приватну київську квартиру уродженця Костопільського району Рівненщини Миколи Семенюка, де конспіративно відбувалось засідання ВКР УГС, прибули Віктор Шкуратюк, Іван Демянюк та Валерій Козулін. Тут же, на пропозицію лідера українського правозахисного руху, співголови УГС Левка Лук’яненка, вони були прийняті в члени Спілки, їм доручено створити Рівненську філію УГС і розгорнути активну роботу.

Установчі збори і початок діяльності

7 жовтня 1989 року в місті Рівному в приватному будинку були проведені Установчі збори Рівненської обласної філії Української Гельсінської Спілки (РФ УГС). В роботі зборів взяли участь 9 чоловік: Віктор Шкуратюк, Іван Демянюк, Сергій Кричильський, Володимир Омельчук з Рівного, Степан Куриляк та Богдан Козловський з Дубно, Володимир Возницький та Юрій Дрозд зі Здолбунова, Валерій Козулін з Демидівки тоді Млинівського району. [16] Не зміг прибути на збори Степан Сорока з Сарн, який вже належав до УГС як колишній політвязень. Одноголосно було вирішено створити обласну організацію УГС, обрати її головою В.Шкуратюка і розпочати активну діяльність на Рівненщині. Протокол зборів був скріплений підписами всіх учасників зборів. Прогнозувалось за кілька місяців залучити до складу УГС 50 – 100 активістів. Першою акцією, в якій мали відіграти активну роль члени УГС, повинні були стати мітинги з обговорення проектів закону про вибори, намічені керівниками НРУ та УГС на 15 жовтня.  

В заяві про створення РФ УГС давалась оцінка державній політиці СРСР як політики “геноциду стосовно багатьох націй та народностей, а також соціальних груп населення”, у зв’язку з цим учасники зборів висловлювались за безумовне право всіх націй та народностей на самовизначення і відокремлення, самостійне вирішення власної долі. [19] “Лише відновлення Української Державності, яка є дотепер тільки на папері, може забезпечити економічні, соціальні, політичні, громадянські, національні та культурні права всіх, хто проживає на Україні, - говорилось в заяві. – Україна повинна бути демократичною, незалежною, суверенною, державою з самостійною внутрішньою і зовнішньою політикою, яка відповідала б інтересам народу”. У заяві визначалось відношення до влади і її серцевини – Комуністичної партії “Сучасні органи управління УРСР та місцева філія КПРС (т. зв. КПУ) не тільки не захищали і не захищають інтереси нашого народу, а навпаки є колоніально-партократичною адміністрацією імперського центру. ... Тому ми, як демократична організація, заперечуємо право КПРС на керівну і спрямовуючу роль у нашому суспільстві, яку вона узурпує дотепер, і висловлюємось за багатопартійну систему.” [там само] На той час це були найрадикальніші положення, що залишали позаду ідейно-теоретичні засади Руху. Вони однозначно відкидали компромісні варіанти реформування СРСР та УРСР під керівництвом КПРС та КПУ на основі “перебудови”, виявляли передовий фронт ідеологічної боротьби та формування нової політичної думки в Україні.

Через три дні, 10 жовтня голова РФ УГС В.Шкуратюк виступив на курсах Народного університету Товариства Української Мови в присутності майже 400 людей з інформацією про створення УГС на Рівненщині, про платформу УГС та її діяльність. 12 жовтня В.Шкуратюк разом з групою працівників СКТБ “Союзучприлад” ініціював проведення на цьому підприємстві одноденного попереджувального страйку, що мав економічний характер, і повідомив про цей страйк на курсах політпросвіти Народного Руху України.

 

Мітинги 15 жовтня

Зранку 15 жовтня 1989 року група керівників РРО НРУ та РФ УГС, зокрема М. Поровський, В.Шкуратюк, В.Омельчук, С.Кричильський виїхали в місто Дубно, щоб особисто повести людей на несанкціонований мітинг. Кілька сотень активістів ТУМ, НРУ і УГС зібралися на площі. Мітинг розпочав багатолітній політв’язень, член УГС С.Куриляк, який певний час відбував ув’язнення разом з Л.Лук’яненком. Виступили М.Поровський, член правління Всеукраїнського ТУМ Г.Мусієнко, дубенчани Б.Козловський (член УГС), Ю.Донцов, І.Юрчук та інші. Підтягнуті в центр міста кількасот міліціонерів, озброєних гумовими кийками, пістолетами та балонами зі сльозогінним газом, зробили спробу відтіснити людей з площі. В критичний момент керівниками Руху і УГС була дана команда присутнім сісти на землю і люди, взявшись за руки, опустились на асфальт. В розпал протистояння прибув народний депутат СРСР В.Мартиросян, який розпочав переговори з міліцією і мітингуючими. Сутичку було зупинено. Люди, вишикувавшись у колону, під національними прапорами з піснею “Ой, у лузі червона калина” пройшли до Будинку культури, де продовжили виступи.

В Рівному вже з 16-ї години біля стадіону «Авангард» почали збиратися люди. Сотні міліціонерів, озброєних гумовими кийками, пістолетами і балонами з газом, перегороджували своїми лавами шлях, блокували вулиці і проїзди. Незважаючи на це до стадіону прийшло кілька тисяч чоловік. Активісти Руху та УГС розгорнули і підняли 13 блакитно-жовтих прапорів та 2 корогви з Тризубами. Мітинг відкрив голова РРО НРУ М. Поровський, який щойно прибув з Дубна. Крім нього виступили О.Гладунов, О.Бородін, І.Демянюк, М.Данькевич, М.Шерман. Були прийняті резолюція мітингу з критикою ряду положень проекту закону про вибори та звернення до депутатів Верховної Ради України. У зверненні зокрема говорилось: «Ваша патріотична задача – розчистити шлях до Верховної Ради, відхиливши недемократичні положення, що містить проект Закону про вибори народних депутатів». [9]

Після мітингу, розділившись на дві колони, його учасники рушили в парк імені Т.Шевченка, де проходила зустріч з народним депутатом СРСР В. Мартиросяном. Люди, що зібралися на зустріч раніше, зустріли підхід колон з мітингу аплодисментами і вигуками «Слава! Слава!». Тут же М.Поровським за згодою В.Мартиросяна була зачитана резолюція мітингу.

Таким чином, 15 жовтня дійшло до рішучого протистояння з комуністичною владою в двох найбільших містах області – Рівному та Дубні. Завдяки спланованим агітаційно-пропагандистським та організаційно-оперативним заходам було піднято тисячі людей і висловлено протест проти антидемократичного проекту закону про вибори.

Репресії влади

30 жовтня в Рівненському міському суді до відповідальності були притягнуті М.Поровський, І.Демянюк, О.Гладунов, О. Бородін, М.Данькевич та М.Шерман за організацію несанкціонованого мітингу. Щоб їх підтримати, до будинку суду зійшлися до двох сотень людей. Суд в особі судді Н.Музичук після недовгого розгляду справи, не надавши можливості підсудним висловити свої думки, виніс вирок: М.Поровському та І.Демянюку – по 15 діб адмінарешту, О.Гладунова та О.Бородіна оштрафовано відповідно на 200 та 150 крб, М.Данькевича, зважаючи на сімейний стан, попереджено. [12] Тут же, в залі суду при взятті під варту І.Демянюк та М.Поровський оголосили голодівку.

Вирок суду обурив людей, вони почали вигукувати «Ганьба!», «Фашисти!» на адресу судді та міліціонерів, блокувати центральний вхід до будинку суду та міліцейський автобус. За цих обставин кілька десятків міліціонерів раптово кинулись на людей і почали їх бити гумовими кийками. В тисняві були схоплені заступник голови РРО НРУ В.Червоній, голова РФ УГС В.Шкуратюк та ще з десяток активістів національно-демократичних сил, яких відправили в міліцію. Через кілька годин В.Червонію оголосили 15 діб адмінарешту і відправили в камеру, Р.Велігурського оштрафовано на 50 крб., В.Бартасевича та А.Ніколіна – попереджено [14], інших пізно ввечері відпустили додому. Під час розгону людей було побито до 20 осіб, а С.Кричильський (член УГС) від прямого удару кийком в голову отримав струс мозку і тимчасово втратив свідомість. [2]

В Дубні були притягнені до суду і оштрафовані за організацію несанкціонованого мітингу активісти УГС Б.Козловський та С.Куриляк відповідно на 300 та 225 крб., активісти Руху В.Цапін – 250 крб., Ю.Донцов – 200 крб., І.Юрчук – 150 крб. [6]

 

Хвиля протесту громадськості.

Після подій 30 жовтня активісти Руху, УГС, ТУМ, тисячі простих людей висловлювали своє обурення під час проведення курсів Народного університету ТУМ та політпросвіти Руху, на майдані біля Свято-Воскресенського собору міста Рівного. Для активу Руху і УГС важливим було показати владі, що ніякі репресії і арешти не зупинять політичну діяльність демократичних сил. У зв’язку з цим було вирішено провести заходи з вшанування памяті жертв голодомору 1932-1933 років. Ці заходи вперше в Україні відзначались з ініціативи УГС і спрямовувались зокрема на викриття ролі Компартії в тих жахливих подіях.  

4 листопада активісти Руху, УГС, ТУМ, груп “Совість”, “Вибір” та “Альтернатива” організували в Рівному біля Свято-Воскресенського собору вшанування пам’яті жертв голодомору. Майдан коло собору був заповнений сотнями людей, розгорнуто і встановлено стенди і плакати про цей жахливий злочин тоталітарної комуністичної системи. В соборі була відслужена панахида памяті жертв голодомору. Люди на вулицях запалили сотні свічок. Заходи очолювали О.Новак, В.Шкуратюк, В.Федорець.

7 листопада в день Жовтневого перевороту 1917 року, коли в Рівному відбувалась традиційна комуністична демонстрація, близько 500 активістів Руху, УГС, ТУМ, груп “Совість”, “Вибір” та “Альтернатива” під керівництвом О.Новака, В.Шкуратюка, В.Прохоренка, В.Федорця створили власну колону з демократичними плакатами, гаслами та блакитно-жовтими стрічками, пройшли центральною вулицею міста. Це була свого роду контрдемонстрація, що засвідчила - демократичні сили не бояться влади і протестують навіть під час головного комуністичного свята.

 УГС визначається

5 листопада в Києві відбулось чергове засідання ВКР УГС, на якому було обговорено питання про зїзд Спілки та підготовку до виборів до Верховної Ради УРСР і місцевих Рад. Відбулась гостра дискусія між прихильниками Л.Лукяненка і М.Гориня, які пропонували відкласти проведення зїзду до квітня наступного року, натомість зосередити всю діяльність Спілки на участі у виборах, та прихильниками В.Чорновола і В.Барладяну, які настоювали на проведенні зїзду, незважаючи на наступні вибори. Одним з тих, хто активно підтримав Л.Лук’яненка і М.Гориня, був голова Рівненської філії УГС В. Шкуратюк. Він сказав, що “створення партії – не самоціль, головне – боротьба за демократію… Не гратися у зїзд, бо можна провалити вибори”. [13, с. 4]

 Перепоховання героїв-політвязнів

19 листопада в Києві відбулась подія, що в переддень розгортання виборчої кампанії набрала важливого морально-політичного значення. Група багатолітніх політв’язнів-членів УГС добились дозволу на повернення в Україну і перепоховання в Києві тіл трьох незламних українських правозахисників, членів УГГ Василя Стуса, Юрія Литвина і Олекси Тихого, котрі були замучені в комуністичних концтаборах в 1984 – 1985 роках. Перепоховання вилилось в полум’яну акцію протесту проти комуністичної тоталітарної диктатури, траурна процесія, що просувалась містом до Байкового кладовища, зібрала до 30 тисяч людей. В перезахороненні В.Стуса, Ю.Литвина і О.Тихого взяли участь також активісти Рівненської філії УГС. По приїзді до Рівного голова РФ УГС В.Шкуратюк розповів про цю подію та її морально-політичне значення на курсах політпросвіти Руху, а член УГС О.Сиротюк продемонстрував документальний фільм, що він зняв під час цієї події.

 Відзначення проголошення Української Народної Республіки

В Рівному 20 листопада відбулась хоч і не масова, але теж важлива з ідеологічної точки зору подія. З ініціативи керівників обласних організацій УГС і НРУ вперше було започатковано відзначення проголошення Української Народної Республіки 3 Універсалом Центральної Ради, що відбулось 7 (20) листопада 1917 року. Більше 50 людей, очолюваних М.Поровським, О.Новаком та І.Демянюком прийшли на майдан біля Свято-Воскресенського собору. Дув пронизливий холодний вітер, падав мокрий сніг, напругу створювали три десятки міліціонерів, які стояли поряд. Учасники відзначення розгорнули блакитно-жовтий прапор, М.Поровський сказав кілька вступних фраз, прочитали вірші, заспівали бойових пісень того часу, поклали кілька букетів пізніх осінніх квітів у память борців за УНР. На курсах політпросвіти Руху І.Демянюк розповів про діяльність Української Центральної Ради та проголошення нею УНР.

 Другі збори УГС

25 листопада відбулись другі збори Рівненської філії УГС. На них було підведено підсумки за півтора місяці діяльності, відзначено активну роботу всіх членів УГС. Підкреслювалось, що новостворена організація змогла зразу ж заявити про себе як радикальна антикомуністична, антиімперська сила. На цих зборах до лав УГС були прийняті нові члени, зокрема О.Бабій, О.Гуменюк, О.Козяр, О.Кулик, В.Онищенко, М.Рощенюк. [17, с. 2] На зборах було поставлене завдання: “Виходячи з місцевих умов, зосередити основну увагу на проведення діяльності членів РФ УГС через ТУМ та НРУ, а також у трудових колективах. Приймаючи найактивнішу участь у всіх масових заходах, хто б їх не організовував, всюди проводячи політику УГС”. [там само] Для розширення цієї роботи було вирішено створити інформаційно-ідеологічний відділ РФ УГС.

Без будь-яких дискусій було визначено відношення до виборів - йти разом з усіма демократичними силами в єдиному Демократичному Блоці України. Слід відзначити, що РФ УГС ніколи не намагалась перебрати на себе організаційне керівництво тогочасним масовим національно-демократичним рухом на Рівненщині, що успішно здійснювалось правлінням і координаційною радою РРО НРУ. Не перебирала РФ УГС на себе і культурологічну, просвітницьку роботу, якою займався ТУМ. Але УГС завжди і всюди намагалась спрямовувати і організаційну, і культурологічну роботу у радикальне ідеологічне русло, намагаючись впливати на Рух і ТУМ постановкою мети і завдань боротьби, а також деякими радикальними діями.

Конкретним виявом ідеологічної боротьби, яку вела РФ УГС, була листівка “Інформаційне повідомлення та Коментар до нього інформаційного відділу РФ УГС” про значне підвищення окладів (заробітної плати) працівникам партійного апарату, що було прийнято в жовтні 1989 року з ініціативи ЦК КПРС і особисто М.Горбачова. Відзначаючи, що це підвищення зарплати партапарату прийнято вже в час наростання економічної кризи і погіршення життя народу, в листівці критикувалась політика КПРС. [4, с. 57] Ще одна листівка – “Дуже “українська” партія”, яку випустив інформвідділ РФ УГС, висвітлювала національний склад КПУ-КПРС та її керівників за весь час існування. Факти, викладені в листівці, виставляли КПУ як підрозділ загальноімперської КПРС, що за своїм національним складом була неукраїнською партією. [3] Листівка – передрук інтерв’ю “Западная Украина. Сентябрь – горячий месяц” з газети “Московские новости” широко цитувала львівського поета Р.Братуня, в якому він засуджував комуністичні репресії в Західній Україні та об’єктивно висловлювався щодо боротьби УПА. [5, с. 55]   Ці листівки РФ УГС десятками екземплярів передавались у трудові колективи, розклеювались на дошках оголошень, на стінах будинків в містах і селах, роздавались людям на вулицях, широко використовувались в усній агітації.

Установчі збори НРУ в Дубно

Члени УГС брали активну участь у створенні і роботі НРУ. 12 листопада відбулись установчі збори Дубенської міськрайонної органзації НРУ. На початку зборів присутні одностайно проголосували за українську національну символіку, після чого до зали були внесені блакитно-жовті прапори і корогва з Тризубом. Збори прийняли ухвалу про створення Дубенської міськрайонної організації НРУ. Було обрано керівництво організацією: головою став Б.Козловський (член УГС), заступником – С.Куриляк, багатолітній політв’язень, теж член УГС. Після закінчення зборів відбувся мітинг, на якому виступили Б.Козловський, В.Пилипчук, Б.Степанишин, М.Пшеничний, М.Тимчак, Г.Кожевніков (УГС) з Луцька та І.Деркач (УГС) зі Львова.

 

10 грудня – День прав людини

На початку виборчої кампанії необхідно було провести ряд масових заходів по всій Україні. Керівництво УГС визначило для цього дату 10 грудня – Міжнародний день прав людини. Активісти РФ УГС та РРО НРУ подали 6 заявок (2 від УГС і 4 від НРУ) у Рівненський міськвиконком на проведення мітингу, однак дозволу не одержали. Керівництво НРУ і УГС вирішило провести захід в більш поміркованій формі так званого «гайд-парку». У відозві з цього приводу, підготовленій головою РФ УГС В.Шкуратюком, відзначалось: «Доживаюча останні дні колоніальна адміністрація … панічно боїться активізації народу. Незважаючи на репресії агонізуючої партократії революційне Рівне не скорене, мітингова боротьба загартувала людей, що не хочуть далі бути покірними рабами експлуататорського партократичного класу. Мирна революція триває. Демократичний рух вільних людей йде до своєї мети!». [11] Організаційною підготовкою займались в основному заступник голови правління РРО НРУ О.Новак, голова РФ УГС В.Шкуратюк та лідер групи «Совість» В.Федорець.            

10 грудня майдан біля Свято-Воскресенського собору міста Рівного з 12 години і до вечора був заповнений людьми. Сюди зійшлись сотні активістів УГС, НРУ, ТУМ, груп “Совість”, “Альтернатива”, “Вибір”, тисячі простих рівенчан. Були виставлені стенди, плакати, гасла з питань дотримання прав людини в СРСР і в Україні, засудження тоталітарного однопартійного режиму, екологічного становища. Проводився збір підписів за відміну статті 6 Конституції СРСР про керівну і спрямовуючу роль КПРС, на підтримку Маніфесту влади, написаного академіком А.Сахаровим, за звільнення українського політв’язня Б.Климчака. Хоча мітингу як такого не було, безперервно велась усна агітація. Незважаючи на морозну погоду за день на майдані побувало багато тисяч людей. Міська влада і міліція не наважилась застосувати силу і розігнати це зібрання.

Газета РФ УГС “Шлях до волі”

З метою активізації ідеологічної боротьби, розширення агітаційно-пропагандистської діяльності УГС інформаційним відділом РФ було розпочато випуск самвидавської газети РФ УГС “Шлях до волі”. Засновниками газети були В.Шкуратюк та І.Демянюк. Було підготовлено 3 випуски газети (грудень, січень, квітень) загальним тиражем 15 тисяч примірників. Газети готували І.Демянюк, В.Шкуратюк, М.Руцький, С.Кричильський. Крім того, Демянюк і Кричильський в жовтні і листопаді підготували 2 випуски газети РРО НРУ “Рада”. Газети друкувались у столиці Литви Вільнюсі підпільно за допомогою активіста литовського “Саюдісу” та Української громади Литви Василя Капкана. Транспортуванням займалась група під керівництвом І.Демянюка та С.Кричильського. Всього група здійснила транспортування 4 випусків газет РРО НРУ “Рада” та 6 випусків газет РФ УГС, УРП “Шлях до волі” загальним тиражем 50 тис. примірників. Це єдина в Україні група, яка діяла в суворій конспірації і не зазнала жодних втрат від переслідувань КГБ та міліції, що конфісковували газети, арештовували чи били кур’єрів, поширювачів газет. [1] Зусиллями цієї ж групи з Вільнюса було доставлено в Рівне значну кількість литовських газет “Атмода”, підпільної націоналістичної літератури та значків з національною українською символікою.    

 

Заходи 17 грудня

Зважаючи на чималий резонанс акції 10 грудня, керівництво РФ УГС і РРО НРУ вирішило форсувати агітаційно-пропагандистський наступ і на 17 грудня запланувало нові мітинги в Рівному і Здолбунові та установчу конференцію НРУ і мітинг у Костополі. Мітинг у Рівному, на який зібралось більше 5 тисяч людей, був проведений досить спокійно. Виступили активісти РФ УГС В.Шкуратюк, І.Демянюк, В.Прохоренко, керівники РРО НРУ М.Поровський, В.Червоній, В.Пилипчук, активісти Руху робітник М.Ребров, лікарі О.Веремчук та С.Зінкевич, керівники рухівських організацій Р.Омельчук з Кузнєцовська, Ф.Курмаш з Корця, М.Руцький з Нетішина, голова Хмельницького обласного Руху Б.Гірняк, а також інженер В.Шліхта. Присутніх привітав представник Уральського Народного Фронту Росії В.Третьяков, який перебував на той час в Україні з метою координації політичної діяльності.

На мітингу було прийнято резолюцію, в якій підкреслювалось, що “вирішення всіх назрілих проблем можливе тільки за умови відродження суверенної Української Держави”. [8] Від Верховної Ради УРСР вимагалось неухильного дотримання Загальної Декларації прав людини ООН, Гельсінських та Віденських угод, скасування статті 6 Конституції і запровадження багатопартійної системи, скасування антидемократичного указу про мітинги і демонстрації, висловлювалась недовіра голові Верховної Ради УРСР В.Шевченко “за її застійну політику”. В резолюції містилось ряд вимог до міськвиконкому з приводу подій 15 та 30 жовтня в місті Рівному. [там само] Від присутніх на мітингу в Москву на зїзд народних депутатів СРСР була направлена телеграма з приводу відміни статті 6 Конституції та визнання української національної символіки. Таким чином, політичні вимоги, висловлені на мітингу, були як на той час максимально радикальними.

У Здолбунові було подано заявку на проведення екологічного мітингу і місцева влада вирішила приєднатись до цього. На мітингу виступили керівники Руху, “Зеленого світу” та УГС, було прийнято резолюцію, що стосувалась питань екології, припинення будівництва Хмельницької і Рівненської АЕС, проведення всенародного референдуму щодо доцільності будівництва атомних станцій в Україні. Окремим пунктом як доповнення до резолюції було висловлено недовіру Урядові УРСР і вимога відставки Голови Президії Верховної Ради УРСР В.Шевченко в зв’язку з катастрофічним екологічним становищем в Україні.  

В Костополі в цей день відбулись установчі збори районної організації НРУ. Присутні проголосували за українську національну символіку, прийняли рішення створити організацію Руху. Після цього відбувся вуличний хід та невеликий мітинг. В Костополі активну участь брали члени УГС – багатолітній політвязень С.Савелюк та В.Войтович.

 

Мітинг 14 січня

Підчас виборчої кампанії, зважаючи на формальні зачіпки, деякі виборчі комісії відмовлялись реєструвати окремих лідерів, активістів Руху і ТУМу. Потрібно було заявити владі протест, а людей попередити щодо бюрократичних зловживань комуністичної номенклатури. У зв’язку з цим 14 січня в Рівному відбувся мітинг, на якому були присутні до 5 тисяч людей. Активну участь в організації і проведенні мітингу взяли О. Новак та В.Шкуратюк. Привітавши з Новорічними і Різдвяними святами, керівники Руху, УГС та ТУМу звернулись до людей щодо розгортання виборчої кампанії. Учасники мітингу прийняли резолюцію, в якій вимагали негайної реєстрації Б.Ярошинського, С.Пінчука, О.Новака та М.Пшеничного кандидатами в народні депутати УРСР, протестували проти махінацій виборчих комісій. [7] Окремим пунктом резолюції закликалось відзначити святкування Дня Соборності України і утворити живий Ланцюг Єднання 21 січня 1990 року.

 

Ланцюг Єднання

Для відпрацювання конкретних питань на Рівненщину два рази приїжджав голова Секретаріату Руху і УГС М.Горинь. 1 січня під виглядом святкування Нового 1990 року він провів міжобласну нараду з підготовки та проведення Ланцюга Єднання. В нараді взяли участь представники Рівненської, Львівської, Тернопільської, Волинської, Житомирської областей. Крім того, він провів кілька робочих зустрічей, нарад з В.Червонієм, М.Поровським, О.Новаком, Б.Степанишиним, В.Пилипчуком, В.Шкуратюком, І.Демянюком та іншими керівниками національно-демократичних сил Рівненщини і залишився задоволений підготовкою до акції.

До цієї події інформвідділом РФ УГС була випущена окрема листівка “Ланцюг Єднання” з короткою історичною довідкою та картою маршруту акції. [10, с. 93] Майже тисяча таких листівок були роздані в трудових колективах, навколишніх містах і селах області, розклеєні на дошках оголошень, парканах, стінах будинків. Всі члени УГС вели агітаційно-пропагандистську роботу і брали участь в самій акції.

Зранку 21 січня 1990 року рівненський десант автомобілями відбув з міста на Житомирщину. В той же час до Рівного прибув десант з 500 членів Руху і УГС з Тернополя та до 200 – зі Львова. Зусиллями рівненських національно-демократичних сил повністю було закрито ділянки на трасі Дубно – Рівне – Гоща – Корець – Новоград-Волинський та 60 кілометрова ділянка до Кам’яного Майдану в глибині Житомирщини. Всі учасники акції розгорнули блакитно-жовті прапори, утворили суцільний живий ланцюг, в містах були проведені мітинги, роз’яснювальна робота, присвячені єднанню УНР і ЗУНР. [22, c. 167] Після проведення живого Ланцюга в Рівному на майдані біля Пагорба Слави відбувся мітинг. Туди зійшлося з самого міста та з’їхалось з траси Київ-Львів до 20 тис. людей, які брали участь у Ланцюгу. Мітинг розпочався з молебню, який провів священик Сергій Кульчинський. На мітингу виступили М.Поровський, В.Червоній, О.Новак, В.Шкуратюк, І.Демянюк, Б.Степанишин, В.Пилипчук та інші керівники Руху і УГС. Вони розповідали як проходила акція в різних населених пунктах Рівненщини і Житомирщини, закликали до єдності у боротьбі за демократію і незалежність України. Сотні прапорів тріпотіли на вітрі. Люди радісно сприймали кожен виступ, скандували “Слава – Україні! Героям – слава!”. Рівняни вітали тернополян і львів’ян, ті – рівнян, враження були піднесені і радісні.

 

Продовження боротьби

Після Ланцюга єднання політична боротьба в області ще більше загострилась. У Здолбунові відбувся 3-тисячний несанкціонований мітинг з питань прав людини та політичного становища, на якому виступили активісти НРУ, ТУМ, УГС. Вони обговорили політичне становище, засудили порушення прав людини в області, відмови в реєстрації кандидатів демократичних сил. Окремо у виступах на мітингу і в резолюції прозвучала тривога з приводу конфлікту між Азербайджаном і Вірменією, заклик до припинення конфлікту, вимога не призивати українських резервістів в «гарячі точки» Кавказу.      

В Дубні відбувся 5-тисячний мітинг з обговорення виборчої кампанії та політичного становища. На мітингу виступили представники ТУМ, Руху, УГС. Виступаючі представники демократичних сил засудили намагання комуністичної влади чинити перепони висуванню кандидатів від ТУМ і Руху, реакційну політику парткерівництва, порушення прав людини, переслідування активістів національно-демократичних сил.

21 лютого у Здолбунові відбувся 7-тисячний мітинг, на цей раз дозволений владою. Виступаючі, члени НРУ, ТУМ, УГС, обговорили політичне становище, питання екології і прав людини. Мітинг прийняв резолюцію про політичну недовіру Рівненському обкому і Здолбунівському райкому КПУ-КПРС та вимогу негайної відставки бюро обкому та райкому. Мітинг засудив махінації виборчої комісії і зажадав негайної реєстрації демократичних кандидатів. Після мітингу під спів національного гімну “Ще не вмерла Україна” на привокзальній площі був встановлений 8-ми метровий флагшток з національним блакитно-жовтим прапором.

 

Мітинг 25 лютого в Рівному

Штаб національно-демократичних сил Рівненщини запланував підсумковий мітинг виборчої кампанії на кінець лютого. Малось на меті зібрати на цей мітинг до будинку облвиконкому і обкому партії якнайбільше людей з Рівного і області, виступити головним кандидатам у депутати Рад різних рівнів, висловити найголовніші моменти програми демократичних сил, дати потужний заряд енергії перед голосуванням. Однак НРУ і УГС знову зіштовхнулись з відомою проблемою: міськвиконком не давав дозволу на проведення мітингу, оскільки обласне та міське керівництво теж надумало провести “офіційний” мітинг біля Пагорбу Слави з залученням великої кількості “представників трудящих” з усієї Рівненської області. За їх задумом цей мітинг повинен був продемонструвати підтримку “трудящими” партійно-державного керівництва. В результаті вкрай складних переговорів представників НРУ і УГС з керівниками міськвиконкому та міському КПРС-КПУ було досягнуто домовленості щодо проведення спільного мітингу.

25 лютого опівдні величезні маси народу почали збиратись до майдану поблизу Пагорба Слави. Сотні автобусів, тисячі автомобілів прибули з різних районів, міст і сіл області. Рух автотранспорту в цьому районі було зупинено. Зібрання такої величезної кількості людей місто ще ніколи не бачило. Точну кількість людей встановити було неможливо, згодом представники УВС назвали цифру приблизно в 50 тисяч. Прихильники КПРС-КПУ та демократів стояли тісними згуртованими масами, над головами людей колихались сотні блакитно-жовтих та червоних прапорів.

Мітинг проходив дуже напружено, представники Демблоку та Компартії виступали по черзі, була загроза масових сутичок. Врешті величезна маса народу підтримала представників Демократичного блоку, Руху та УГС, люди проголосували за резолюцію, підготовлену М.Поровським, О.Новаком, В.Червонієм, В.Пилипчуком та І.Демянюком. Таким чином, напередодні виборів комуністи потерпіли величезну ідеологічну і політичну поразку, що вплинуло на результати самих виборів.  

 

Вибори-1990

В депутати місцевих Рад різних рівнів балотувалось майже 20 членів УГС. Всі вони пройшли до другого кола виборів, однак більшість депутатами не стали, оскільки в другому турі люди проголосували за менш радикальних кандидатів. Депутатами Рівненської міської Ради були обрані лише 3 члени УГС - В.Шкуратюк, А.Жовнір та В.Якимов, депутатом Дубенської міської Ради - Б.Козловський, Здолбунівської міської Ради - В.Гурєєв. Депутатом Хмельницької обласної Ради був обраний М.Руцький. Тим не менше в Рівненській міській Раді переміг Демократичний блок (55 % депутатів) і взяв владу в місті Рівному, а в обласній Раді вдалося створити впливову групу Демблоку (25 % депутатів).

До Верховної Ради УРСР було обрано 4 депутатів Демблоку М.Поровський, В.Червоній, В.Пилипчук від Руху та В.Баталов, що було великим успіхом.

 

Заходи 26 квітня

26 квітня 1990 року відзначалась 4-та річниця Чорнобильської катастрофи. Екологічне питання і проблема Чорнобиля набрали в Україні вкрай загостреного характеру. Обласні організації НРУ і УГС, яких підтримали «Зелений світ» і ТУМ, теж вирішили активізувати громадську думку щодо цієї проблеми і провести активні заходи. Було оголошенно про відзначення «Дня національної жалоби» 26 квітня 1990 року. Активістам Руху і УГС було запропоновано спільно з іншими демократичними організаціями звернутись до адміністрації підприємств, установ, організацій, навчальних закладів з пропозицією провести 2-годинні попереджувальні страйки, а підчас них - збори трудових колективів, працюючих, висловити незгоду з політикою влади щодо проблем Чорнобильської катастрофи та атомної енергетики. Аналогічні заходи мали бути проведені в районах.

Рівненські демократичні сили розпочали заходи 25 квітня з організації десанту до Нетішина, де керівництво Хмельницької АЕС збиралось завантажувати ядерне паливо у 2 блок станції. До Нетішина прибули чисельні делегації з Рівного, Острога, Здолбунова, Дубна, Корця, Гощі, з Житомирщини, Тернопільщини, Волині та з ряду районів самої Хмельниччини на чолі з депутатами Рад різних рівнів та активістами Руху, УГС, ТУМ, “Зеленого світу”, інших демократичних угрупувань. Учасники заходів, яких зібралось до 10 тисяч, провели маніфестацію, пікетування ХАЕС та мітинг біля головного корпусу управління атомної станції. [18, с. 27] Одним з організаторів заходів у Нетішині був член НРУ і УГС М.Руцький.

Комуністична влада Рівненщини вже не могла ігнорувати настрої людей і заклики НРУ, УГС та інших демократичних організацій, а тому на більшості підприємтв, установ, організацій, навчальних закладів міста Рівного та районів області в першій половині дня 26 квітня були проведені різні заходи. На них виступали представники як керівництва, які висловлювали тривогу щодо становища, так і активісти Руху і УГС, інших демократичних організацій, які критикували владу. В Рівному на ряді підприємств, зокрема «Газотроні», РЗТА, Льонокомбінаті, фабриці нетканих матеріалів, РЗВА, «Азоті», «Союзучприладі», деяких будівельних організаціях, «Агропроект», «Укркомунремдорпроект», в УІІВГ та в деяких ПТУ відбулись попереджувальні страйки. [15] Страйки носили символічний характер, безперервні виробничі цикли на підприємствах зупинені не були.  

Ввечері більше 8-ми тисяч людей зібралось на мітинг у Рівному. Керівництвом НРУ і УГС мітинг було доручено провести І.Демянюку та С.Кричильському, які були членами обох організацій. Виступаючі критикували політику влади щодо проблем Чорнобильської катастрофи та екологічного становища. Була прийнята резолюція мітингу і телеграма на імя М.Горбачова, в якій сказано наступне: “Неприйняття заходів проти дальшого розширення атомної енергетики на Україні ставить наш народ перед фізичною загибеллю, а отже у нас не залишиться ніякого виходу окрім постановки питання про вихід зі складу СРСР”. [21] Таким чином, під приводом загрози наслідків Чорнобильської катастрофи публічно і широко була висловлена думка про відмову від підпорядкування органам влади СРСР та вихід зі складу Союзу. Після мітингу відбулась панахида памяті і тисячі людей через все місто створили Ланцюг скорботи, у вечірніх сутінках запалили свічки.  

26 квітня чорнобильські заходи були проведені в усіх районах області.

Цими заходами була завершена діяльність Української Гельсінської Спільки на Рівненщині. На зїзді, що проходив 29-30 квітня, делегати від Рівненської філії проголосували за реорганізацію УГС у політичну партію. Сама РФ УГС у травні місяці була реорганізована в РКО УРП.

Склад РФ УГС

На кінець квітня 1990 року у складі РФ УГС нараховувалось 52 члени. З них, у складі Рівненської міської організації перебувало 25 членів, Здолбунівської – 8, Дубенської – 3, Костопільської – 3, Острозько-Нетішинської – 11, Сарненської - 1. Один рівнянин – В.Прохоренко - мав “вільний” статус, оскільки на той час був прописаний у литовському місті Каунасі, але діяв в основному у Київі, Рівному та Вільнюсі. [20, с. 8-10] Соціальний склад був такий: інженери, службовці – 11, робітники – 21, працівники культури – 5, працівники кооперативів – 5, лікар – 1, працівник НРУ – 1, військовослужбовець – 1, безробітні – 2, пенсіонери – 5. Освітній рівень - 16 чоловік мали вищу освіту, 2 - неповну вищу, 30 – середню і середню спеціальну, 4 – неповну середню. За національним складом 51 член були українцями, 1 – росіянин. [там само] Крім того, ще до 10 людей виявили бажання вступити до УГС і перебували у випробувальному терміні.

 

Підсумки діяльності РФ УГС

За час діяльності на Рівненщині з 7 жовтня 1989 року по 29 квітня 1990 року члени УГС взяли участь в організації і проведенні: більше 20 мітингів, більше 50 засідань курсів політпросвіти Руху та Народного університету ТУМ, 3 страйках, причому 1 масовий на багатьох підприємствах, установах, більше 10 масовий акціях типу “вшанування”, “гайд-парки”, “вуличні походи”, “панахиди”, 2 живих ланцюгах (Ланцюг Єднання і Ланцюг скорботи), 1 контрдемонстрація, 1 голодування під час 15-денного ув’язнення, більше сотні передвиборних зборів, зустрічей з кандидатами в депутати, підготовці, випуску і транспортуванні самвидавських газет – 3 газети РФ УГС “Шлях до волі” (загальний тираж – 15 тис. прим.), 2 газети РРО НРУ “Рада” (10 тис. прим.), підготовці і випуску листівок, заяв, інформаційних випусків – 7 УГС та 20 – НРУ. Члени УГС І.Демянюк і С.Кричильський разом з М.Поровським і О.Новаком очолювали ідеологічно-пропагандистську роботу РРО НРУ, брали найактивнішу участь у виробленні і здійсненні інформаційної політики Руху.

Діяльність УГС зосереджувалась восновному в містах Рівному, Здолбунові, Дубні, Костополі, Острозі, а також Нетішині та Славуті (Хмельницької області), що організаційно входили до складу РФ УГС. Головними організаторами і активістами УГС були В.Шкуратюк, І.Демянюк, В.Омельчук, С.Кричильський (Рівне), В.Возницький, Ю.Дрозд, В.Гурєєв (Здолбунів), С.Куриляк та Б.Козловський (Дубно), С.Савелюк та В.Войтович (Костопіль), М.Бендюк (Острог), М.Руцький та О.Соловей (Нетішин), В.Гурса (Славута). Велику активність виявляв рівнянин В.Прохоренко, який працював також у Вільнюсі, Каунасі та Києві.

Таким чином, можна зробити висновок, що Рівненська філія Української Гельсінської Спілки перебувала на передньому краї боротьби за демократію, державну незалежність і національне відродження України.

         Джерела та література

 

1. Демянюк І. Рухівська преса на Рівненщині. Як усе починалось // Нова Волинь. – 2000. – 29 червня.

2. До подій 15 та 30 жовтня у м. Рівному. – ДАРО, ф. 2883, оп. 1, од. зб. 2, с. 73-75.

3. Дуже “українська” партія // Шлях до волі. – 1990. - № 1.

4. Інформаційне повідомлення та Коментар інформаційного відділу Рівненської філії Української Гельсінської Спілки. – ДАРО, ф. 2883, оп. 1, од. зб. 2, с. 57.

5. Московские новости. Западная Украина: сентябрь – горячий месяц. Передрук: Інформаційний відділ Рівненської філії УГС. – ДАРО, ф. 2883, оп.1, од. зб. 2, с. 55.

6. Закон для всіх один // Червона зірка. – 1989. – 16 грудня.

7. За вільні демократичні вибори. Резолюція 5-тисячного мітингу, проведеного Рівненською РО НРУ 14 січня 1990 року в м. Рівному // Архів автора, ф. 3.

8. За права людини, за права нації. Резолюції 5-тисячного мітингу, проведеного Рівненською РО НРУ 17 грудня 1989 року в м. Рівному // Рада. – 1989. - № 4, листопад, грудень.

9. Звернення учасників мітингу «За демократичні вибори», організованого Рухом, до депутатів Верховної Ради УРСР, м. Рівне, 15 жовтня 1989 року // Архів автора, ф. 3.

10. Ланцюг Єднання. – ДАРО, ф. 2883, оп. 1, од. зб. 2, с. 93.

11. Люди!!! Доживаюча останні дні колоніальна адміністрація… // Архів автора, ф. 3.

12. Музичук Н. За правопорушення – до відповідальності // Червоний прапор. – 1989. – 3 листопада.

13. Обіжник УГС. – 1989. - Число 12.

14. Польовий В. Кому вигідні плітки? Про факти порушень громадського порядку в м. Ровно в період з 14 по 30 жовтня 1989 року // Червоний прапор. – 1989. – 4 листопада.

15. Проти атомної смерті // Шлях до волі. – 1990. - № 2.

16. Протокол № 1 Установчих зборів Рівненської обласної філії Української Гельсінської Спілки. – ДАРО, ф. 2883, оп. 1, од. зб. 3, с. 1.

17. Протокол № 2 Зборів Рівненської філії Української Гельсінської Спілки. – ДАРО, ф. 2883, оп. 1, од. зб. 3, с. 2.

18. Руцький М. На переломі. Літопис національно-демократичного руху Славутчини з грудня 1988 до листопада 1992 року. – Нетішин, 1993.

19. Створення Рівненської Філії Української Гельсінської Спілки // Шлях до волі. - 1989. - № 1, грудень.

20. Список членів Рівненської філії Української Гельсінської Спілки. – ДАРО, ф. 2883, оп. 1, од. зб. 3, с. 8-10.

21. Телеграма учасників мітингу 26 квітня М.С.Горбачову // Шлях до волі. – 1990. - № 2.

22. Поровський М. Тільки Рухом життя і обіймеш… - Рівне, 2009.

23. Українська Гельсінська Спілка. Деклярація принципів // ДАРО, ф. 2883, оп. 1, од. зб. 1, с.1.

24. Вибірка подій // Рада. - 1989. - № 1, серпень.

Надруковано: Актуальні проблеми вітчизняної та всесвітньої історії. Збірник наукових праць. Наукові записки Рівненського державного гуманітарного університету. Випуск 19. – Рівне, 2010. – с.159-167.