УДК 94(477.81):323.26. «1988/1989»

                                                                                                

ПРЕДТЕЧА НЕЗАЛЕЖНОСТІ

До питання про виникнення Народного Руху України на Рівненщині

 

У роботі висвітлено процес утворення Народного Руху України за перебудову в Рівненській області.

Ключові слова: Народний Рух України, Рівненщина, незалежність.

В работе освещено процесс создания Народного Руха Украины за перестройку в Ровенской области.

Ключевые слова: Народный Рух Украины, Ровенщина, независимость.

This article deals with the process of formation of People’s Movement of Ukraine for Perestroyka in Rivne region.  

Key words: People’s Movement of Ukraine, Rivne region, independent.

 

Попередні зауваження

1988 – перша половина 1989 року знаменувалися тим, що комуністична система увійшла в глибоку суспільно-політичну кризу. В Угорщині, Польщі, Чехо-Словаччині, Болгарії, Східній Німеччині виникли опозиційні рухи, наростали виступи народних мас проти комуністичних режимів, розпочалися реформаційні та революційні процеси. У Радянському Союзі «загорівся» Карабах, постали Народні Фронти Латвії та Естонії, литовський «Саюдіс», які швидко поширювали свій вплив. Комуністична верхівка КПРС і СРСР на чолі з М.Горбачовим безперервно маневрувала, намагаючись, з одного боку, забезпечити поступ перебудови, а з іншого – зберегти владу.

Стратегічне значення мало становище в УРСР – найбільшій і найпотужнішій республіці всієї комуністичної Європи. Верхівка КПУ-КПРС під керівництвом В.Щербицького намагалася не допустити демократизації в Україні, оскільки це загрожувало не лише втратою влади в УРСР, але й крахом усього СРСР. Однак становище в Україні політизувалося прискореними темпами. На хвилі громадсько-політичної активності людей виник Народний Рух України за перебудову, що став предтечею незалежності України.

З часу здобуття Україною незалежності минуло 20 років. Однак історія НРУ на Рівненщині залишається малодослідженою. Напівпідпільне зародження Руху, особливості його переформатування і розколів (НРУ, УНР, УНП, «За Україну»), майже постійна опозиційність до влади не сприяли науковому опрацюванню та фондуванню документів НРУ та партій-наступників. Тому сьогодні опрацьованого офіційного архіву НРУ, УНП, чи хоч би збірки документів для публічного користування, не існує. Деякі відомості про утворення Руху та початковий період діяльності можна почерпнути з самвидавської газети РРО НРУ «Рада», окремих публікацій у газетах «Червоний прапор» та «Зміна» за 1989 рік. Література носить в основному мемуарний характер. Значне місце займає повість-спогад М.Поровського «Розповідь про горіння» (1999 р.) та значно доповнений і розширений варіант «Тільки Рухом життя і обіймеш…» (2009 р.), збірник «Наш Рух: так творилась історія. Спогади засновників Рівненського Руху» (2009 р.), спогади окремих засновників НРУ на Рівненщині, надруковані в газетах «Волинь» та «Нова Волинь» у попередні роки.    

Дана робота є короткою спробою описати початковий період зародження і утворення НРУ на Рівненщині, оприлюднити деякі факти, що ще не стали набутком історичної науки та широкої громадськості.

Київська ініціатива

13 листопада 1988 року в Києві відбувся перший санкціонований мітинг, на якому поети Д.Павличко та Л.Тараненко проголосили ідею про створення Народного Руху України.

30 січня 1989 року відбулись загальні збори науковців Інституту літератури АН УРСР, на яких було схвалено проект Програми НРУ, а 31 січня цей проект було схвалено за загальних зборах Київської організації Спілки письменників України. Були утворені перші ініціативні групи Народного Руху України за перебудову, до складу яких увійшли відомі літератори, науковці.

16 лютого проект Програми НРУ був надрукований у газеті Спілки письменників «Літературна Україна» і став набутком широкої громадськості.

18 березня в Києві відбулись збори ініціаторів створення Руху, на яких була утворена Координаційна рада і прийнято рішення про організацію осередків НРУ по всій Україні. Вже через тиждень, 24 березня в Тернополі відбулись збори, на яких утворено Тернопільську крайову організацію Народного Руху України за перебудову. Це була перша обласна організація. 7 травня у Львові відбулись установчі збори Львівської регіональної організації НРУ. 1 липня в Києві відбулась установча конференція Київського Руху, а 9 липня відбулись установчі збори Руху міста Чернігова та області.

Таким чином, процес утворення обласних організацій Руху розпочався, але проходив досить повільно. За п’ять місяців було створено лише чотири обласні організації. У більшості областей України були створені ініціативні групи НРУ, які розгортали роботу по залученню громадських активістів, формуванню осередків, груп підтримки Руху.

Початки Руху на Рівненщині

На Рівненщині вже з перших днів лютого 1989 року активісти Товариства шанувальників української мови та культури імені Тараса Шевченка (виникло у вересні 1988 року при Палаці культури «Хімік», голова - В.Червоній) почали популяризувати ідею створення Народного Руху України за перебудову. Рівненська делегація, яка брала участь в Установчій конференції Всеукраїнського Товариства української мови, що проходила в Києві 11–12 лютого, активно підтримала ідею створення НРУ. До складу делегації входили В.Червоній, О.Андрущак, М.Борецький, Ю.Велігурський, Ю.Вовк, В.Войтович, І.Демянюк, М.Качановський, В.Мельничук, О.Новак, М.Поровський, М.Стельмах, Л.Шеремета, В.Якимов.

Враховуючи певний досвід, здобутий активом Товариства, В.Червоній, М.Поровський, О.Новак, І.Демянюк, М.Вельгус, вирішили, що найкраще буде створювати організацію Руху не на зовсім новій основі, а на базі осередків Товариства, залучаючи до цього політично активних людей. Таким чином, забезпечувалась поступовість і послідовність, закладались міцні національні засади новостворюваної організації. За задумом цих активістів, Народний Рух мав насправді вирости з Товариства, значно розширити і політизувати коло завдань, а головною своєю метою повинен мати боротьбу проти комуністичного режиму за демократію і незалежність України. Ця політична мета не проголошувалась тоді відкрито, але актив Товариства, безсумнівно, знав для чого створюється Народний Рух України.

6–8 березня в Рівному різко загострилася ситуація у зв’язку з конфліктом навколо Свято-Воскресенського собору, який більшість населення міста вимагала передати православним віруючим. Члени Товариства шанувальників на чолі з В.Червонієм були в числі найактивніших учасників подій, брали участь в охороні голодуючих за собор. Ними 9 березня у першій половині дня була організована хода від Свято-Успенської церкви через центр міста до погруддя Т.Шевченка у парку і мітинг, а у другій половині дня - блокування обласного музично-драматичного театру і несанкціонований багатотисячний мітинг. Люди скандували не тільки «Віддай собор! Віддай собор!» на адресу першого секретаря обкому КПУ-КПРС Т.Панасенка, але й «Народний Рух! Народний Рух!». Двотижнева боротьба за собор закінчилась перемогою і це надало впевненості активістам Товариства шанувальників та ініціаторам створення Руху в можливості мобілізації широких мас народу.

Протягом лютого-квітня ідея створення НРУ активно поширювалась у середовищі осередків Товариства української мови, що вже діяли чи створювались на підприємствах, установах, організаціях, навчальних закладах. Далеко не всі члени осередків Товариства підтримували на той час курс на політизацію, частина вважала це передчасним, а ще частина прагнула зосередитись на культурологічній, просвітницькій діяльності.

Тим не менше майже на кожному підприємстві, установі знайшлись люди, які виявили політичну активність і прагнення до створення Руху. До їх числа входили В.Подлевський на заводі тракторних агрегатів, М.Борецький, Р.Рибчинський, Р.Наконечний, Я.Васюк, В.Салімчук, В.Коваленко на «Газотроні», В.Якимов, О.Бойко, О.Кулик на радіотехнічному заводі, В.Сорока, А.Луцюк, М.Стельмах, А.Федоренко, С.Новак, В.Рудюк, В.Баланович, П.Мельник на «Азоті», І.Башта, А.Кричильський, Є.Пилипчук на льонокомбінаті, Ю.Велігурський, О.Тимощук, М.Філіпчук на заводі високовольтної апаратури, І.Казимірський, В.Процюк в обєднанні «Електромережі», Т.Купрієнко, В.Шпудейко, О.Заліпська з інституту «Рівнеагропроект», О.Ковальчук, М.Красько, І.Жилка, М.Чирський з художньо-виробничих майстерень, Є.Никонюк, Ю.Рогалевич, В.Пилипчук, Я.Ткачук, О.Гладунов, Л.Гладун з Українського інституту інженерів водного господарства, В.Ковтунець, В.Михальчук, В.Романюк, А.Бомба з Педагогічного інституту, В.Войтович з Науково-дослідного інституту технології машинобудування, В.Мельничук, С.Кричильський – з Поштамту, С.Олексіюк з «Укркомунремшляхпроекту», М.Вельгус, В.Іллюк з обєднання «Рівнепромбуд», вчителі Ю.Вовк, І.Курянік, Л.Шеремета, Т.Редюк, Є.Гладунова, М.Косарєва, І.Міськова, лікарі О.Веремчук, Л.Олексюк, А.Бабич, Л.Баша.        

Лише цим не вичерпувалась ініціатива створення Руху в Рівному. Були ще десятки інших людей, які не належали до осередків Товариства української мови, але виявляли активність на підприємствах, де тоді працювали. Так, на «Союзучприладі» з такою ініціативою виступили В.Василець, В.Крикунець, В.Шкуратюк, на силікатному заводі – П.Сикидін. Думки про створення НРУ висловлювали активісти ініціативної групи В.Мартиросяна, зокрема М.Данькевич, С. та Л. Мацюки, М.Ребров, С.Марсуля, М.Шерман. Долучились до цього О.Капись, Н.Літковець О.Цюцюра з краєзнавчого товариства «Пересвіт». Агітували за Рух працівники кооперативів П.Кульчинський, Ф.Пилипей, М.Коноплюк, В.Омельчук та офіцери-ветерани Радянської армії О.Бондар і В.Бутовець. Підтримували ідею створення НРУ члени ініціативної групи «Совість» на чолі з В.Федорцем, а також відома у зв’язку з голодуванням біля приміщення обкому КПУ-КПРС Т.Ахметова. Таким чином, у Рівному формувалось доволі широке середовище майбутнього Народного Руху України.

Створення ініціативної групи. Проголошення Руху в Рівному.

У середині березня в міському Палаці культури «Текстильник» виступив український чоловічий хор «Журавлі» з Польщі. Після концерту в холі палацу культури зібралася група ініціаторів створення НРУ. Після короткого обговорення було підписано заяву про утворення ініціативної групи зі створення рівненської обласної філії Народного Руху України за перебудову. Заяву підписали О.Новак, М.Поровський, В.Червоній, І.Демянюк, В.Шкуратюк, В.Василець, В.Крикунець, О.Веремчук, М.Вельгус та ще кілька чоловік.

У членів ініціативної групи зразу ж виникла проблема: як проводити організаційну та агітаційно-пропагандистську роботу за повного домінування в області комуністичної влади? Збирались в основному на «курсах політпросвіти» (керівник курсів – О.Новак) Товариства шанувальників української мови та культури, що проводились 4, 11, 18 та 25 квітня в «червоних куточках» робітничих гуртожитків, що по вулиці Відінській № 6 та 7. Згодом, коли стало тепло, - у недобудованому амфітеатрі біля Палацу дітей та молоді (Грабник). Туди ж кожного разу приходили міліціонери, які вимагали припинити «несанкціоновані зібрання».

Робочі наради ініціативної групи доводилося проводити у приватних помешканнях, квартирах, щоразу змінюючи адресу. По кілька разів збиралися в Є.Гладунової, О.Новака, Б.Степанишина, І.Демянюка, Ю.Велігурського. Особливо важливі питання об­говорювали у вузькому колі у В.Червонія, який жив у «малосімейці» навпроти заводу «Газотрон». [4]

Приблизно через місяць було публічно оголошено про створення Народного Руху України за перебудову в Рівному. Зробив це В.Василець під час зустрічі з народними депутатами СРСР В.Мартиросяном і Т.Панасенком, що проходила в міському Будинку культури. Ось як він про це згадує: «Повна зала людей, в президії Мартиросян, Панасенко, Опришко та інші. Марков веде зустріч. Виступають депутати … Люди задають ведучому дошкульні питання, на кшталт: «А чи є в нас Народний Рух?». Відповідь ведучого однозначна: «В Ровно никакого Руха нет и не будет!». І тут чую лікоть Поровського. «Василю, - говорить він, - подай записку на виступ, в мене проблеми на роботі, я не можу, а Червонію, ти ж бачиш, ніхто слова не надасть.». Я передаю записку про бажання виступити до президії. Згодом чую: «Для выступления приглашается молодой рабочий Василец.». Мить – і я на трибуні, мить – і я зненацька оголошую про створення Народного Руху в Рівному, «квадратні» очі президії і оплески в залі...». [2, с. 5]

Робота оргкомітету

Поступо­во ініціативна група збільшувалася і на початку травня її було перетворено в Організаційний комітет з підго­товки і проведення установчої кон­ференції Рівненської регіональної організації НРУ за перебудову. Жодна квартира вже не могла на той час вмістити 20-35 чоловік, які приходили на наради. Довелося збиратися просто на Набережній, в альтанці біля річки Усті. Крім лю­дей, які входили в орг­комітет і працювали відкрито, ще десятки активістів з багатьох підприємств, установ, організацій міста Рівного, з районів, міст і сіл області агітували за створення Руху. Оргкомітет являв собою «видиму частину айсберга» – широкого руху, що вже почав активізуватися і акумулювати суспільну енергію.

Ще з самого початку ініціатори створення НРУ на Рівненщині, зокрема М.Поровський, В.Червоній, О.Новак, І.Демянюк, М.Вельгус, вважали, що не варто надто пришвидшувати створення обласної організації Руху, натомість потрібно охопити максимально можливу кількість підприємств, установ, організацій, міст, районів, сіл і вже тоді проводити установчі збори. Така постановка питання виявляла серйозність намірів щодо забезпечення підтримки населення і створення дійсно масової, чисельної, впливової організації. Особливо важливим було отримати підтримку в найбільших містах і районах. У невеликих містах - районних центрах Рівненщини - контроль компартійних і радянських органів, міліції, КДБ, галузевого керівництва був набагато щільніший, тиск відчутніший, інформованість населення слабша, а, відповідно, активність людей менша. Що вже казати про села, що були контрольовані головами сільрад, колгоспів і радгоспів, парторгами, дільничими міліціонерами. Активізація районів потребувала часу, принаймні трьох-чотирьох місяців і значної організаційної роботи.

На одній з нарад було обговорено два варіанти: 1) негайне утворення невеликої обласної (принаймні – рівненської міської) організації НРУ хоч би й у напівпідпільних умовах, а вже тоді проведення роботи по охопленню всієї області, 2) максимальне залучення людей, створення ініціативних груп у найбільших містах, районах, селах області, охоплення більшої половини районів і вже тоді проведення відкритих, повномасштабних, гучних зборів НРУ. Перший варіант виявляв радикалізм, але загрожував відомим явищем – «фальшстартом». Другий начебто пригальмовував процес створення Руху на Рівненщині, але давав можливість забезпечити значно більшу підтримку людей. Не останнє значення у прийнятті рішення відіграв той факт, що в самій столиці – Києві - на той час ще не було створено організації НРУ. Більшість членів оргкомітету висловилась за другий варіант, причому з ініціативи В.Червонія та М.Поровського вирішили проводити рівненські збори відразу ж після київських .

З метою активізації районів було вирішено використати перш за все досвід осередків Товариства української мови, які були вже створені у більшій половині районів Рівненщини. Крім того, у деяких районах вже почався процес створення різних неформальних груп – екологічних, краєзнавчих, молодіжних. Швидко виявились активісти в Дубні (В.Петрук, М.Пшеничний, М.Тимчак, Б.Козловський, С.Куриляк, С.Корчак, І.Левинська, Ф.Бачинська), Здолбунові (Л.Кінах, О.Матковський, Т.Іванова, О.Цапін, О.Баранський, Р.Мацюк, В.Возницький, подружжя С. та А. Ніколіних,), Костополі (подружжя Б. та З. Дідичі, С.Данильчук, В.Крамар, В.Войтович, С.Праск, С.Савелюк), Кузнєцовську (Р.Омельчук, О.Кашуба, подружжя В. та Л. Веремчуків, С.Жданюк, В.Надяб, Г.Петрович), Корці (М.Гопанчук, В.Ісаєнко, Ф.Курмаш, Б.Ярошевський, Б.Ярошинський), Рівненському районі (П.Голубокий, подружжя Ю. та І. Духанових, В.Семенюк, В.Добриднік, брати А. та М. Шевчуки, Л.Левчук, Б.Гринчук), Гощі (В.Горпинчук, П.Шолудько, В.Бейлах) і Тучині (Б.Родчин, В.Струк, Ю.Мартинюк), Радивилові (Д.Кравець, І.Киричук, О.Лучкань), Сарнах (С.Сорока, П.Ковальчук, С.Лірник), Острозі (М.Бендюк, М.Мельничук, В.Криницький, І.Гвізда, В.Сокол) і сусідньому з ним Нетішині (М.Руцький, М.Панасюк, Ю.Єфімчук, О.Соловей, В.Казмірчук), що географічно і політично більше прилягав до Рівного, ніж до Хмельницького. В цих містах і районах вже почала виявляти громадсько-політичну ініціативу, активність частина інтелігенції та робітничого класу.

Широкий спектр ініціаторів створення Руху відзначив один з його засновників у Здолбунові О.Матківський: «Ми були доволі різні – націонал-комуністи з партквитками в кишені, шістдесятники, націонал-демократи, націоналісти, але об’єднувало нас бажання йти далі просвітницької діяльності й стати на політичну боротьбу з режимом.». [5, с.40]

Основними напрямками агітаційно-пропагандистської діяльності ініціаторів НРУ були: 1) національне відродження України, зокрема вимога надання українській мові статусу державної, розвиток культури, освіти; 2) загальнодемократичний: подолання залишків сталінізму, тоталітаризму, розвиток демократії, забезпечення прав людини, свободи слова, вільних виборів; 3) соціальний: вимоги скасування компартійної номенклатури, встановлення соціальної справедливості, покращення умов життя; 4) національно-державний: встановлення політичного, економічного та національного суверенітету України, відновлення української національної символіки; 5) екологічний: вимоги припинення розширення Рівненської та Хмельницької АЕС, здійснення екологічних експертиз, розробка програми екологічної безпеки.

Перша реакція комуністів

Комуністичне керівництво об­ласті насторожено сприйняло проект програми НРУ і розгортання роботи зі створення структур Руху на Рівнен­щині. Характерною була позиція керівництва Ровенської міської організації КПУ-КПРС, висловлена вже 24 лютого 1989 року на пленумі міськко­му Компартії. Перший секре­тар міськкому В.Опришко, визнаю­чи, що проект програми викликав інтерес у жителів міста, заявив, що створенням Руху здійснюється спроба протиставити Компартію на­роду. «На жаль, частина людей, в тому числі і в нашому місті, намагаються розігріти нездоровий інтерес до цих питань, створити хибну громадську думку про начебто гальмуючі позитивні процеси дії партійних органів, партійних організацій, партії в цілому, розпалюються націоналістичні, демагогічні настрої.» - говорив він. [9, с.13] Секретар парткому заводу «Газотрон» В.Косович ска­зав: «Вважаю, що нічого нового, в порівнянні з програмними документами Компартії, в проек­ті (НРУ – авт.)немає, а сам проект просто не потрібен». [Там само, с.19] А директор радіотехнічого заводу І.Михалкевич прямо закликав до силових методів: «Радянська влада повинна бути демократичною, доступною, але сильною. Чому ми даємо можливість групам не найкращих людей діяти і рватись до влади? Прошу, товариші з міліції, навести в місті порядок!». [Там само, с.61]

У цілому ж перша реакція компарткерівництва на Рух була негатив­ною, але доволі кволою внаслідок загальної недооцінки глибини процесів, що відбувалися в суспільстві, державі, а, відповідно, й на Рівненщині. На цьому ж пленумі прозвучала думка водія автотранспортного підприємства №15627 Ю.Ярмольчука, що відображала цю тенденцію: «Мені здається, що ми недооцінюємо процеси створення різноманітних неформальних обєднань... Думаю, що зараз необхідно виробити стратегію і тактику щодо обєднань «Меморіал» та Народний Рух України за перебудову». [Там само, с.47] Слід відзначити, що у документах обласного комітету КПУ-КПРС за січень–травень 1989 року проблема виникнення НРУ взагалі не відображена, тобто обласне керівництво ще не надавало цьому важливого значення.

Ставлення до Народного Руху України знову прозвучало на пленумі міськкому КПУ-КПРС, що відбувся 26 травня. У доповіді «Про роботу міськкому партії і первинних партійних організацій в сучасних умовах» перший секретар міськкому Компартії В.Опришко заявив: «Зараз активізувались спроби створення в місті організації так званого «народного руху України за перебудову». Його антиперебудовча сутність показана в доповіді В.В.Щербицького на останньому пленумі ЦК Компартії України. Зрозуміло, що ми проти його створення.». [10, с.12] Незважаючи на відсутність будь-якої мотивації щодо «антиперебудовчої сутності» Руху, який, до речі, ще створений не був, керівництво КПУ в центрі і на місцях завчасно налаштовувало себе проти Руху. В.Опришко картав первинні парторганізації Рівного за пасивність: «Багато парторганізацій, як і раніше, займають вичікувальну позицію, не дають принципової оцінки, не проводять розяснювальну роботу відносно «руху». Така позиція небезпечна, політична безпечність може обернутись непередбачуваними наслідками.». [Там само, с.12] Компартійна номенклатура апріорі відчувала загрозу, вбачила в Русі конкурента ще до його створення і обирала тактику протистояння.

Заклик до людей

13 червня 1989 року Організаційний комітет зі ство­рення регіональної організації НРУ звернувся до жителів області з відозвою. Її автором був М.Поровський. У відозві го­ворилося, що «головним резуль­татом Перебудови став ріст політичної свідомості та громадсь­кої активності народу, деяке по­слаблення абсолютної влади корумпованого бюрократичного апа­рату, частковий відхід від сформо­ваної в попередні десятиріччя ве­ликодержавної централізованої системи управління. Однак в Ук­раїні сили застою, чиновні бюро­крати, що звикли до командно-ав­торитарних методів керівництва, ще утримують позицію і владу, продовжують чинити опір спробам змінити на краще життя людей у Республіці. Саме тому Перебудо­ва йде незадовільно, вона не торк­нулася низових ланок суспільства». [4] У зверненні говорилося, що «опір бюрократії неможливо подолати лише закликами та ухвалами. Його можна зламати за умови об'єднан­ня зусиль усіх прогресивних сил... Таким об'єднанням прогресивних сил у нашій Республіці є Народ­ний Рух України за Перебудову... Рух об'єднує представників усіх соціальних верств, націй, народ­ностей, що мешкають в Україні, та координує соціально-політичну ініціативу громадських організацій, трудових колективів, окремих гро­мадян.». [Там само]

У зверненні містилися ви­моги дотримання свободи совісті, припинення переслідувань за політичні погляди, необхідності реабілітації репресованих грома­дян, покращення економічного розвитку області, встановлення еко­логічного контролю, ліквідації но­менклатурних привілеїв, розвитку «істинно радянського феде­ралізму», поліпшення становища української мови, культури. «Рух виступає проти будь-якої монополії на політичну владу і не ставить на меті взяття влади, але, залучаючи гро­мадян до участі в громадсько-політичному житті, виборах до Рад Народних Депутатів, впливає на здійснення політики Перебудови... Рух співпрацює з усіма існуючими суспільно-політичними структура­ми, а при потребі висуває альтер­нативні рішення.». [Там само] Звер­нення було не надто радикальним. Воно складено в контексті проекту програми НРУ, що зважа­ла на домінуючі тоді позиції КПУ-КПРС, але вже окреслювала альтернативний національно-демократичний напрямок української політики.

На оперативний простір

Перевіркою готовності обласного оргкомітету НРУ, ініціативних груп, осередків до активних дій, їхнього громадсько-політичного впливу на людей та їхніх організаційних і мобілізаційних можливостей стало багатотисячне вшанування пам'яті козаків, полеглих у битві під Берестечком, проведене 18 червня в музеї-заповіднику «Козацькі могили», що в селі Пляшева, під керівництвом В.Червонія та О.Новака. Тоді вперше на Рівненщині прихильники НРУ і ТУМ сформували окрему колону, було піднято блакитно-жовті прапори, відбу­лися сутички з міліцією та не­санкціонований мітинг. На ці захо­ди прибув один з лідерів УГС В.Чорновіл, з яким активісти обласного орг­комітету обговорили питання про подальше розгортання діяльності Руху та УГС. Після цього підготовка до створення обласної організації НРУ вийшла на фінішну пряму. [4]

Комуністичне керівництво області вже через кілька днів відгукнулося на події на «Козацьких могилах». 24 червня відбувся пленум обкому КПУ-КПРС, на якому розглядалось питання «Про завдання партійних організацій області, що випливають з рішень березневого і квітневого (1989 р.) Пленумів ЦК КПРС». Свідомо чи ні, але шляхом викривлення фактів, другий секретар обкому В.Луценко намагався розпалити уяву присутніх комуністів і створити враження страшної загрози: «… сотні людей пішли з того мітингу (офіційного заходу – авт.) у сусідній лісок і провели там свій мітинг, де дехто цілував жовто-голубі прапори, тризубці. Там мали місце заклики, в повному смислі слова, не відставати від Вірменії і Азербайджану, доставати приховану в 1943-1944 роках зброю. Чому ж цю правду (?!! – авт.) не виклав «Червоний прапор» і не назвав учасників, наприклад, дисидента Чорновола зі Львова, який там виступав, і дисидента Червонія з Рівного…». [8, с.90-91]

Через місяць Червоноармійський суд розглянув справи проти деяких учасників акції, зокрема В.Червонія, О.Новака, С. та В. Шкуратюків, І.Демянюка, В.Ковальчука, Л.Шеремети, В.Васильця, Є.Гладунової. [3]

Де проводити конференцію

Оргкомітет звернувся до міськвиконкому Рівного з проханням надати приміщення для проведення установчих зборів об­ласної організації НРУ. Міськвиконком відмо­вив у цьому. У рішенні № 209 від 30 червня 1989 року за підпи­сом голови виконкому А.Маркова та секретаря Г.Корнієнко було ска­зано: «Розглянувши заяву гр. Васильця, Веремчука, Степанишина про проведення 15 липня 1989 р, обласних установчих зборів Народ­ного Руху України за перебудову в м. Ровно та враховуючи, що від підприємств та трудових колективів міста у виконком не надійшли про­позиції про створення Народного Руху України за перебудову, а заяву цих громадян не можна вважа­ти волевиявленням жителів міста, виконком міської ради народних депутатів вирішив: 1) відмовити в задоволенні заяви громадян щодо проведення у місті 15 липня 1989 р. обласних установчих зборів На­родного Руху України за перебу­дову як таких, що не знайшли підтримки в радах трудових колек­тивів; 2) рекомендувати радам тру­дових колективів провести обго­ворення статуту Народного Руху України за перебудову в трудових колективах і повідомити свої про­позиції виконкому». [6, с.28]

Оргкомітет, однак, відступати не думав. М.Поровський написав ще одну заяву про надання приміщення на 22 липня. Паралельно була подана заявка на проведення мітингу. Влада опинилася перед вибором: проведення установчої конфе­ренції НРУ в приміщенні і без скан­далу чи несанкціонований мітинг у центрі Рівного. М.Поровського і В.Червонія запросили на засідання міськвиконкому, де були присутні керівники ветеранської організації. Після конфронтаційної розмо­ви [6, с.29], члени міськвиконкому знову проголосували проти надання доз­волу на проведення конференції. Залишаючи зал, М.Поровський твердо заявив, що конференція буде таки проведена 22 липня в центрі міста. У той же день на дру­карській машинці було надруковано й роздано кілька десятків листівок із закликом прийти 22 липня на центральну площу для проведення установчої конфе­ренції Руху і мітингу. Ці листівки, хто як міг, передруковували, переписували від руки, роздавали на вулицях і площах Рівного, на підприємствах, установах, ор­ганізаціях. Становище в місті почало різко загострюватись.

«Робітнича революція» і відступ влади

Події навколо створення Руху на Рівненщини розгортались паралельно з набагато радикальнішими подіями, що відбувались у Донецькій, Луганській, Дніпропетровській областях. Саме в цей період там розпочались шахтарські страйки. Робітничий рух, що помітно активізувався протягом 1988 року, спочатку носив стихійний і виключно соціально-економічний характер. Виборча кампанія січня-березня 1989 року виявила тенденцію до політизації робітничого руху. Невдоволення робітників погіршенням соціального становища, невирішеністю ряду житлово-побутових проблем зростало. 15 липня на шахті “Ясинуватська-Глибока” міста Макіївки розпочався страйк. Це викликало миттєвий вибух протесту. 18 липня застрайкували шахтарі Красноармійська, Дзержинська, Шахтарська, Краснодона, Первомайська Донецької області. Через тиждень страйкували вже 179 шахт з 252, їх підтримали деякі суміжні підприємства, число страйкуючих наближалось до 460 тисяч. [1, с.106]

За три-пять днів республіканське, галузеве і місцеве керівництво втратило контроль над шахтарськими районами. Шахтарський страйк викликав спочатку заціпеніння, а згодом переляк серед партійного керівництва УРСР і областей. 21 липня страйк поширився на шахти Червонограда Львівської області, де припинили роботу всі 12 шахт, та Нововолинська Волинської області. Таким чином страйковий рух підступив впритул до Рівненської області. Тому компартійні керівники Рівненщини не ризикнули заборонити проведення установчої конференції НРУ і піти на різке загострення становища в місті Рівному та області.              

Другий секретар обко­му КПУ-КПРС В.Луценко запросив на розмову М.Поровського і Б.Степанишина, обіцяв дати дозвіл на надання приміщення для проведення установчої конфе­ренції НРУ. Але з однією умовою: щоб на сцені не було «жов­то-блакитних», як він говорив, прапорів. Це був компромісний варіант, на який Поровський і Степанишин погодились. [6, с.31]

На нараді перед проведенням установчої конференції було вирішено питання про обрання керівництва Рівненської регіональ­ної організації НРУ. Обговорюва­лися чотири кандидатури: двох старших людей - на­уковців Б.Степанишина та О.Новака та двох молодших – М.Поровського та В.Червонія. Зважаючи на те, що По­ровський на той час ще був чле­ном Компартії, що давало мож­ливість більш упевнено спілкува­тися з владою, і не бажаючи, щоб від самого початку керівництво НРУ на Рівненщині опинилося в «глухій» опозиції, якби обрали раніше переслідуваних владою Новака чи Степанишина, було вирішено об­рати головою правління РРО НРУ М.Поровського. [4]

Установча конференція Руху в Рівному

Зранку 22 липня 1989 року чле­ни оргкомітету прийшли на цент­ральну площу міста, де тоді сто­яв пам'ятник В.Леніну, оскільки тисячі лю­дей ще не знали про надання владою дозволу на проведення установчої конференції НРУ в тодішньому кінотеатрі «Аврора», і прийшли на не­санкціонований мітинг. Члени оргкомітету стали попереджати делегатів конференції, людей, що потрібно йти до кінотеатру. Люди дуже зраділи, що влада відступила і протистояння не буде.

У роботі конференції взяли участь 380 делегатів, які представ­ляли осередки та ініціативні групи НРУ, Товариство української мови імені Т.Шевченка, деякі неформальні групи. На конференцію прибуло до 120 гостей із Волині, Львівщини, Тернопільщини, Хмельниччини, Житомирщини, Полтавщини, Київщини, Вінниччини, Закарпаття, а також з Естонії та Литви. [12]

На конфе­ренції виступили голова обласного оргкомітету НРУ М.Поровський, представники республіканського оргкомітету Г.Мусієнко та М.Горинь, працівник аг­рофірми «Зоря» М.Шевчук, учитель Ю.Вовк, робітники М.Вельгус, Ю.Велігурський, М.Ребров, В.Василець, голова Товариства шану­вальників української мови та куль­тури В.Червоній, працівник культу­ри І.Духанова, письменник С.Бабій, науковець Б.Степанишин, помічник народного депутата СРСР В.Мартиросяна М.Костриченко, художниця О.Ковальчук, інженер Рівненської АЕС Р.Омельчук, інженер РВО «Азот» В.Сорока, викладач військо­вої підготовки та історії І.Демянюк, член Товариства єврейської культу­ри, ветеран КПЗУ та Великої Вітчиз­няної війни М.Шерман, другий се­кретар обкому КПУ-КПРС В.Луценко, представник литовського руху «Саюдіс», голова громади українців Литви В.Капкан. [12]

Конференція прийняла рішення створити Рівненську регіональну організацію Народно­го Руху України за перебудову, обрала керівництво організації. Головою правління був обраний М.Поровський, його заступниками – О.Новак, В.Червоній, Б.Степанишин, членами правління – В.Василець, О.Веремчук, М.Вельгус, І.Духанова, Т.Купрієнко, О.Матківський, В.Пилипчук, Р.Омельчук. [7, с.379] На конференції було прийнято 15 резолюцій (автори – І.Демянюк, О.Новак, М.Поровський), що стосувалися найактуальніших проблем тогочасного життя суспільства та області. [11]

Після конференції на полі біля пагорба Слави відбувся велелюд­ний мітинг на підтримку Народного Руху України, у якому взяли участь 15-20 тисяч чоловік.

Ці події засвідчили, що Рівнен­щина пробу­джується і стає на боротьбу за де­мократію, національне відроджен­ня і незалежність України.

Підсумки

Народний Рух України за перебудову на Рівненщині виник на основі Товариства шанувальників української мови та культури імені Т.Шевченка міста Рівного (голова В.Червоній), осередків Товариства української мови міст та районів області, що вже існували на той час, ініціативних груп Народного Руху та інших спрямувань, що виникали на підприємствах, установах, організаціях, навчальних закладах та поза ними.

НРУ на Рівненщині являв собою досить широку ініціативу, що базувалась на прагненні до демократії, національного відродження та незалежності України.

Ініціатори створення НРУ утворювали доволі сконсолідовану групу людей, яка однозначно розуміла мету і завдання НРУ, з самого початку намагалась формувати альтернативний до Компартії національно-демократичний напрямок української політики. Особлива роль у створенні Руху на Рівненщині належить В.Червонію, М.Поровському, О.Новаку та Б.Степанишину.

         Процес зародження і утворення НРУ на Рівненщині тривав майже пів-року, ретельно продумувався групою ініціаторів, забезпечувався комплексом організаційних та агітаційно-пропагандистських заходів. У ході утворення НРУ важливою складовою процесу була кампанія за відродження національної символіки України: герб Тризуб, блакитно-жовтий прапор, гімн «Ще не вмерла Україна».

РРО НРУ була п’ятою обласною організацією, що була створена в Україні. Установча конференція РРО НРУ була найчисельнішою і найбільш підготовленою з тих, що були проведені попередньо. РРО НРУ стала четвертою за кількістю членів – 5 тисяч - організацією Руху в Україні.

Таким чином Народний Рух України на Рівненщині виходив на політичну арену області і України як вагома і впливова політична сила, що забезпечило йому в подальшому (1990 – 1998 роки) значні успіхи.

 

Джерела та література

 

1. Бойко O. Нариси з новітньої історії України (1985-1991 рр.). – К., 2008.

2. Василець В. Про це пам’ятати треба кожному // Наш Рух: так творилась історія. Спогади засновників Рівненського Руху. – Рівне, 2009.

3. Вибірка подій // Рада. – 1989. – № 1. – Серпень.

4. Демянюк І. Створення Народного Руху на Рівненщині: як це було // Нова Волинь. – 2004. – 22 липня.

5. Матківський О. Народний Рух України з погляду сучасності // Наш Рух: так творилась історія. Спогади засновників Рівненського Руху. – Рівне, 2009.

6. Поровський М. Розповідь про горіння. – Рівне, 1999.

7. Поровський М. Тільки Рухом життя і обіймеш… - Рівне, 2009.

8. Протокол № 3 пленума Ровенского обкома Компартии Украины от 26 июня 1989 года // ДАРО, ф. П-400, оп. 138, сп. 4.

9. Протокол № 2 пленума Ровенского городского комитета Компартии Украины от 24 февраля 1989 года // ДАРО, ф. П-3, оп. 60, сп. 1.

10. Протокол № 3 пленума Ровенского городского комитета Компартии Украины от 26 мая 1989 года // ДАРО, ф. П-3, оп. 60, сп. 2.

11. Резолюції установчої конференції Рівненської регіональної організації Народного Руху України за перебудову // Рада – 1989. – № 1. – Серпень.

12. Установча конференція Рівненської регіональної організації Народного Руху України за перебудову // Рада – 1989. – № 1. – Серпень.

Надруковано: Актуальні проблеми вітчизняної та всесвітньої історії. Наукові записки Рівненського державного гуманітарного університету. Випуск 21. – Рівне, 2011. – с.368-384.