Чверть віку… Багато чи мало це з точки зору історії? Саме двадцять п’ять років тому Василем Червонієм та його побратимами було створено Товариство шанувальників української мови і культури імені Тараса Шевченка при Палаці культури «Хімік», яке започаткувало боротьбу за державний статус української мови, національне відродження, національну символіку та демократію і державну незалежність України на Рівненщині. Про це йдеться у новому дослідженні історика і політолога Івана Демянюка.

 

ДО НАЦІОНАЛЬНИХ ВИТОКІВ

 

До 25-річчя утворення і діяльності Товариства шанувальників української мови і культури імені Тараса Шевченка міста Рівного

 

Загальна диспозиція

1988 – перша половина 1989 року знаменувалися тим, що комуністична система увійшла в глибоку суспільно-політичну кризу. В Угорщині, Польщі, Чехо-Словаччині, Болгарії, Східній Німеччині виникли опозиційні рухи, наростали виступи народних мас проти комуністичних режимів, розпочалися реформаційні та революційні процеси. У Радянському Союзі «загорівся» Карабах, постали Народні Фронти Латвії та Естонії, литовський «Саюдіс», які швидко поширювали свій вплив. Комуністична верхівка КПРС і СРСР на чолі з М.Горбачовим безперервно маневрувала, намагаючись, з одного боку, забезпечити поступ «перебудови», а з іншого – зберегти владу.

Стратегічне значення мало становище в УРСР – найбільшій і найпотужнішій республіці всієї комуністичної Європи. Верхівка КПУ-КПРС під керівництвом В.Щербицького намагалася не допустити демократизації в Україні, оскільки це загрожувало не лише втратою влади в УРСР, але й крахом усього СРСР. Однак становище в Україні політизувалося прискореними темпами. Піднімалися Київ і Львів, пробуджувалися Галичина, Волинь, Київщина, виникали неформальні культурологічні, екологічні угрупування, групи підтримки «перебудови», осередки Товариства української мови…

Установчі збори Товариства

27 вересня 1988 року в Палаці культури «Хімік» відбулись установчі збори Товариства шанувальників української мови і культури імені Тараса Шевченка. У роботі зборів взяло участь 80 чоловік. З доповіддю про становище української мови, проблеми її функціонування та необхідність створення Товариства шанувальників української мови у місті Рівному виступив апаратник РВО «Азот» Василь Червоній. Він же ознайомив присутніх з проектом Статуту цього добровільного обєднання. В обговоренні взяли участь працівники РВО «Азот» В.Данилов, А.Федоренко, вчителі Ю.Вовк, Л.Шеремета, Є.Піддубна, працівник дитсадка Є.Гладунова та інші. Вирішено було створити товариство при ПК «Хімік» («за» - 50 присутніх), одноголосно затверджено його Статут та обрано Раду Товариства у складі 19 чоловік. Керувати роботою Ради товариства було доручено В.Червонію, виконувати обов’язки секретаря – Є.Гладуновій.

Основу Товариства шанувальників складали робітники та інженерно-технічні працівники Рівненського виробничого обєднання «Азот», вчителі кількох шкіл та працівники дитсадків мікрорайону «Ювілейний». До складу Ради товариства увійшли працівники РВО «Азот» В.Червоній, О.Логін, Р.Лукащук, А.Правдюк, О.Скринник, М.Стельмах, В.Рудюк, А.Ткач, В.Чабан, А.Федоренко, секретар комітету комсомолу РВО «Азот» В.Сорока та його заступник В.Данилов, вчителі Ю.Вовк, О.Новак, Л.Шеремета, працівники дитсадків Є.Гладунова та М.Косарєва, працівниця ПК «Хімік» З.Улянина.

Згідно зі Статутом основними завданнями Товариства визначено: залучення громадян та зацікавлених організацій до популяризації і розширення сфери функціонування української мови, виховання національної свідомості, організація свят української мови, концертів народної пісні й танцю, зустрічей з українськими письменниками, ідеологічних диспутів та інших заходів. Та найголовнішим пунктом Статуту, що зразу ж викликав неоднозначну реакцію в адміністрації підприємства, компартійних та профспілкових органах РВО «Азот», був пункт про необхідність впровадження «державного статусу української мови». Зважаючи на те, що офіційним курсом компартійних і радянських органів на той час була російсько-українська двомовність, що практично зводилася на всіх офіційних заходах до повного панування російської мови, вимога надання українській мові статусу державної набувала політичного характеру. Таким чином, поряд із зрозумілою в тих умовах діяльністю щодо популяризації і захисту української мови, в діяльності Товариства вже з самого початку ставилися значно ширші завдання національного українського відродження.

Перші заходи Товариства

Першими заходами Товариства шанувальників були збір інформації про співвідношення українських і російських класів у рівненських школах, груп у дитсадках, мовне оформлення реклами, оголошень, а також збір підписів за надання українській мові статусу державної та за передачу щойно збудованого будинку Ровенського райкому КПУ-КПРС (нині – будинок Рівненської райдержадміністрації) під поліклініку. Ці заходи з самого початку викликали велику зацікавленість жителів міста Рівного і стурбованість компартійних органів. Мяка форма заходів (збір інформації, збір підписів) і поєднання національного та соціального факторів повинні були убезпечити активістів Товариства від звинувачень в «екстремізмі», «націоналізмі» і т.д., але в той же час створювали можливість поступового розширення діяльності, активізації людей, залучення все більшої кількості активістів.

У жовтні-грудні актив Товариства шанувальників підготував і провів кілька заходів, під час яких обговорювалися питання стану української культури, мови, літератури, збереження історичної спадщини, присутні були ознайомлені з деякими раніше забороненими творами українських письменників і поетів. Головними думками, що проголошувались у виступах активістів Товариства, були дві: необхідність більш активно відстоювати національні права українського народу та надання українській мові державного статусу.

Так вже 11 жовтня на засіданні Ради Товариства було заслухано інформацію Ю.Вовка по співвідношенню українських і російських класів у школах, Є.Гладунової – по дитсадках, а А.Ткача – по оголошеннях, рекламі. Було відзначено, що у російських і змішаних класах – більшість дітей - українці, тобто фактично проводиться русифікація дітей. Тоді ж з ініціативи В.Червонія до складу Ради Товариства було уведено викладача СПТУ № 11 (хіміків) М.Назарука, який запропонував взятися до поглибленого вивчення історії України.

У половині листопада було проведено другі збори Товариства, на яких були присутні майже 100 людей. На зборах виступили В.Червоній, Є.Піддубна (про співвідношення українських і російських класів у школах), Є.Гладунова (про формування мовної культури дітей), А.Федоренко (про проблеми висвітлення історії України), В.Данилов (про народну творчість, фольклорні ансамблі), В.Сорока (про інформаційну діяльність), М.Назарук (проблеми функціонування української мови), А.Ткач та інші. В.Червоній склав повноваження голови на користь М.Назарука, а сам залишився заступником голови.

У листопаді в читальному залі рівненської міської бібліотеки мікрорайону «Ювілейний», що за адресою: вулиця Корольова 4, був проведений літературний вечір молодих поетів і письменників. Особливий відгук викликала невеличка співана під гітару поезія дубенського поета і художника Миколи Тимчака «Пісня в дорогу». Слова з неї:

«Набої правди у духовну зброю

Ладуймо, гей!

Бо хто ж, якщо не ми»,

були сприйняті присутніми як прямий заклик до рішучої боротьби за національне відродження.  

Керівництво ПК «Хімік», партком та профком РВО «Азот» з самого початку існування Товариства зациклились на дискусії з приводу непотрібності в Статуті Товариства пункту про «державний статус української мови», крім того була висунута вимога до Товариства не займатися політичною діяльністю.

Незважаючи на це, в жовтні–грудні Товариство не тільки не припинило популяризації ідеї про державний статус української мови, але й розгорнуло агітацію і збір підписів на багатьох підприємствах, установах, організаціях, навчальних закладах. Назва Товариства шанувальників української мови і культури ім. Т.Шевченка (скорочено – Товариство шанувальників) стала широко відомою в місті Рівному. До Товариства почало звертатися багато нових людей, на кінець року воно вже нараховувало більше сотні членів та трьох сотень співчуваючих, вийшло за межі «Азоту» і почало набрати загальноміського значення, стало відомим в області.

На деяких підприємствах, установах, організаціях, навчальних закладах почали виникати неформальні ініціативні групи та осередки Товариства української мови, які налагоджували стосунки з ТШ. Так у жовтні серед працівників Рівненського заводу тракторних агрегатів (РЗТА) виник осередок ТУМ з майже аналогічними цілями і завданнями. Очолив цей осередок В.Подлевський. На Радіотехнічному заводі осередок ТУМ виник з ініціативи В.Якимова та Ю.Бойка, на заводі високовольтної апаратури (РЗВА) – Ю.Велігурського, на заводі «Газотрон» - М.Борецького, у Науково-дослідному інституті технології машинобудування - В.Войтовича. Серед рівненських художників осередок Товариства створили О.Ковальчук, М.Красько, І.Жилка.

Бажаючи недопущення політизації мовного питання, в міськкомі КПУ-КПРС вирішили очолити процес утворення міської організації ТУМ і погодили проведення контрольованої конференції. 19 листопада в Залі органної та камерної музики обласної філармонії відбулась Установча конференція ТУМ. Незважаючи на проголошувану М.Горбачовим політику «гласності», двері до залу зачинили, крім делегатів, бажаючих почути розмову на конференції, туди не пустили. Хоча організатори конференції виділили Товариству шанувальників лише 2 (!!!) мандати з 280, саме за активним наполяганням В.Червонія, делегати конференції таки проголосували і включили до Статуту Товариства пункт про статус української мови як державної. Це була справжня перемога!

Мова і політика

Створення Товариства шанувальників української мови і культури ім. Т.Шевченка, поширення його впливу і розгортання агітаційно-пропагандистської кампанії за державний статус української мови серйозно стурбувало компартійні органи, що виявилось на конференції міської організації КПУ-КПРС 25-26 листопада 1988 року. Так делегат конференції, заступник голови ради трудового колективу Радіотехнічного заводу В.Бутаков говорив: «Зараз мене і моїх товаришів глибоко хвилює процес зростання національної самосвідомості, що набуває інколи гіпертрофованих форм: це і «Пам'ять», і події в Прибалтиці, і Нагірний Карабах, і нарешті «Товариство шанувальників української мови» в нашому місті». Такі настрої і порівняння серед міського компартійного активу були на той час не поодинокими.

Перший секретар міськкому КПУ-КПРС В.Опришко, відповідаючи на запитання секретаря комітету ВЛКСМ підприємства «Азот», члена ради Товариства шанувальників В.Сороки з приводу того, чому в РВО «Азот», де серед працюючих 86 % становлять українці, всі збори трудового колективу, партійні, профспілкові збори проводять російською мовою, запевняв присутніх, що ніхто не буде змушувати (!!!) керівні органи, директорів підприємств, організацій розмовляти українською мовою, оскільки в країні вільний вибір мови. В той же час В.Опришко відверто визнав, що проблеми з українською мовою в Рівному таки є: «Ми вивчили стан справ у районі Льонокомбінату: 3 українські школи, а в 6 дитячих садках навчально-виховний процес на російській мові, тобто ми виховуємо дітей, які до навчання в українській школі не будуть підготовлені». Визнання таких відвертих фактів русифікації компартійним керівництвом міста свідчило про те, що в умовах розширення «гласності» й демократизації вже стало неможливим приховування інформації щодо справжнього становища української мови та наслідків русифікаторських процесів.

Перебуваючи під тиском адміністрації РВО «Азот», партійного та профспілкового комітетів підприємства, Рада Товариства шанувальників все ж підготувала і провела 25 грудня заключні в тому році збори Товариства, в яких взяло участь більше 300 людей. На вечорі йшлося вже не тільки про становище української мови і надання їй статусу державної, але й про політичні проблеми: засудження сталінізму, голодомор 1932–1933 років, екологічне становище, підтримку демократичної «перебудови», пролунала критика національної політики Компартії. Ці проблеми піднімали у своїх виступах В.Червоній, О.Новак, І.Демянюк, Ю.Вовк, Л.Шеремета, а також один з активістів Товариства краєзнавців М.Поровський. У фойє Палацу культури «Хімік» членами неформальної групи «Совість» було розгорнуто велику виставку політичних плакатів, були роздані самвидавські газети Народних фронтів Естонії, Латвії та литовського «Саюдісу», привезені з Прибалтики.

Останнім спільним заходом членів Товариства шанувальників була організація великої групи колядників під керівництвом В.Червонія та колядування по мікрорайону «Ювілейний» та у центрі міста 7–9 січня 1989 року. Серед колядників були М.Косарєва, Є.Гладунова, М., Л., І. Міськови, А.Федоренко, А.Ткач, М.Вельгус, Ю.Велігурський, І.Демянюк, І.Курянік, Л.Шеремета, В.Баланович та інші. Люди радо вітали колядників на вулицях, площах міста, у власних оселях. Саме тоді виникла ідея створити самодіяльний хор Товариства, який популяризував би українські патріотичні пісні й брав участь у заходах громадсько-політичного спрямування. Тоді ж зародилася ще одна перспективна ідея - започаткувати збір коштів на будівництво великого пам’ятника Т.Шевченку, що мав би постати в центрі міста Рівного. Найактивніше за реалізацію цих ідей виступав В.Червоній.

Іван Демянюк, історик, політолог

Продовження у наступному номері

 

Надруковано: Волинь. Рівненський обласний народний часопис. – № 37 (1142). - 2013. – 04жовтня. – с. 1, 7.

 

 

ДО НАЦІОНАЛЬНИХ ВИТОКІВ

 

До 25-річчя утворення і діяльності Товариства шанувальників української мови і культури імені Тараса Шевченка міста Рівного

Продовження. Початок у попередньому номері

 

Внутрішні суперечності у Товаристві

Політизація діяльності Товариства шанувальників української мови і культури, а збори 25 грудня 1988 року, були потрактовані саме так, викликала переляк в адміністрації, парткомі, профкомі РВО «Азот», роздратування в міськкомі КПУ-КПРС. Очевидно, партійним керівництвом та адміністрацією було вчинено тиск на окремих членів Ради Товариства, в результаті чого в самій Раді виникли суперечності. На розширеному засіданні Ради ТШ 11 січня 1989 року, в якому брало участь до 40 членів, М.Назарук несподівано виступив проти політизації діяльності Товариства, проти «критиканства» окремих членів, запропонував «функціональний» принцип роботи, висловився за обмеження діяльності Товариства лише проблемами української мови і культури, за входження до складу міського ТУМ і підпорядкування його керівництву.

Навколо цього розгорілася гостра дискусія. Більшість присутніх не тільки не підтримала такий підхід, але й зійшлася на думці, що неможливо залишатись осторонь від політики, потрібно ще більше активізувати діяльність Товариства шанувальників. Особливо чітко обґрунтував такі позиції В.Червоній, який закликав не піддаватися тискові адміністрації, партійних, профспілкових органів. Як підсумок, керувати Товариством знову було доручено В.Червонію.

У середині січня керівництво РВО «Азот» заборонило директору ПК «Хімік» В.Черемісіну надавати приміщення в Палаці культури для заходів Товариства шанувальників.

19 січня в азотівській газеті «Хімік» зявилася заява «Наша позиція» за підписами М.Назарука та кількох членів Ради, які виступали за збереження співпраці з керівництвом РВО «Азот» та висловлювалися проти політизації діяльності Товариства шанувальників.

Що далі?

23 січня відбулося засідання Ради Товариства шанувальників, на якому були визначені його подальші перспективи. Присутні обговорили питання щодо заяви в газеті «Хімік», деякі організаційні питання, підготовку до поїздки в Київ на республіканську конференцію ТУМ, підготовку до вечора памяті П.Чубинського, доповнення до проекту Статуту Всеукраїнського ТУМ. Більшість членів Ради Товариства, а їх на засіданні було 17, висловила своє несприйняття заяви в газеті «Хімік», вирішено продовжувати роботу на позиціях, що були раніше вироблені активом Товариства шанувальників. Таким чином, більшість членів Ради обрала окремий від адміністрації РВО «Азот», міського ТУМ і міськкому КПУ-КПРС шлях своєї діяльності.

Тим часом питання про входження Товариства шанувальників до складу міського ТУМ на правах первинного осередку чи самостійне існування набирало не формально-бюрократичного характеру, а стратегічного значення. З одного боку, входження до міського ТУМ могло легалізувати існування Товариства шанувальників, але обмежити його політичну діяльність, поставити під контроль компартійних органів. З другого боку, самостійне існування переводило ТШ на рівень «неформальних груп», які не мали ні офіційної реєстрації, ні приміщень, хоча могли при бажанні говорити, що хотіли. І перше, і друге було погано.

В.Червоній запропонував третій шлях: залучити до складу Товариства шанувальників найактивніших представників осередків ТУМ з багатьох підприємств, установ, організацій міста Рівного і таким чином значно збільшити чисельний склад Товариства, розширити його організаційне представництво, набрати загальноміського характеру. В той же час активістам ТШ, які працювали на різних підприємствах і організаціях, було запропоновано створювати нові осередки ТУМ там, де вони ще не були створені, збільшувати кількість членів вже існуючих. Такий підхід не тільки не давав можливості міськкому КПУ-КПРС блокувати та ізолювати ТШ, але створював перспективу його розвитку, поширення впливу, структурування багатьох осередків в одну мережу. Поступово це дало результати. На базі неформальних груп, які стали проводити офіційні установчі збори, фактично – легалізуватися, виникали чисельніші осередки. Так у НДІТМ, де роботу зі створення Товариства очолював інженер В.Войтович, 30 січня 1989 року відбулись установчі збори осередку, до складу якого вступило 60 чоловік (!!!).

Особливої гостроти проблема легалізації набрала у зв’язку з підготовкою до проведення Всеукраїнської установчої конференції Товариства української мови ім. Т.Шевченка в Києві й представництва на ній делегації від Рівненщини. Оргкомітет конференції, який очолювали Д.Павличко та П.Огульчанський, вивчивши ситуацію, що склалася в місті Рівному, визнав повноваження Товариства шанувальників української мови і культури ім. Т.Шевченка, його керівництву було доручено сформувати делегацію від області у складі 15 осіб.

На Установчій конференції ТУМ

У роботі Установчої конференції ТУМ, що відбулася 11–12 лютого 1989 року в Києві, взяла участь делегація від Рівненщини: В.Червоній (голова), О.Андрущак, М.Качановський, М.Стельмах (усі - «Азот»), М.Борецький («Газотрон»), В.Войтович (НДІТМ), В.Якимов (Радіозавод), Ю.Велігурський (РЗВА), Ю.Вовк (СШ № 23 м. Рівне), О.Новак (СШ № 20 м. Рівне), І.Демянюк (Бугринська СШ Гощанського району), Л.Шеремета (Олександрійська СШ Рівненського району), В.Мельничук (Почтамт), Й.Пацула (УІІВГ), а також голова міського ТУМ С.Мельничук (Обласна філармонія), Є.Шморгун та О.Богачук (Спілка письменників).

Установча конференція ТУМ обговорила становище і проблеми української мови, ухвалила Статут Товариства, резолюцію та «Звернення до громадян Української РСР, до всіх українців в Україні й не в Україні сущих». Метою діяльності ТУМ визначено «утвердження української мови в усіх сферах суспільного життя Української РСР, всебічний її розвиток, охорону її чистоти й самобутності, збереження й розвиток національної культури і традицій українського народу, формування національної самосвідомості та історичної памяті громадян, подолання національного нігілізму, гармонійний розвиток міжнаціональних відносин». Головним засобом досягнення мети в Статуті визначалось «надання українській мові правового статусу державної мови в Українській РСР, фактичне його утвердження й дотримання в усіх ділянках суспільного життя». Під час роботи конференції рівненська делегація внесла пропозиції про засудження сталінізму як ідеології і практики, про перегляд програми атомної енергетики на Україні й розвиток альтернативних напрямків, про недопущення затоплення території музею-заповідника «Козацькі могили» (тоді були такі побоювання), про відміну в Карному кодексі політичних статей за антирадянську діяльність і пропаганду та деякі інші.

Головою Всеукраїнського ТУМ ім. Т.Шевченка було обрано поета Д.Павличка, заступниками - письменника Р.Іваничука зі Львова та київських вчених І.Ющука та В.Яременка, відповідальним секретарем Ю.Огульчанського. Обрано правління ТУМ у складі 17 чоловік та раду у складі 63 чоловік. До складу правління і ради ТУМ було обрано голову Товариства шанувальників української мови і культури ім. Т.Шевченка міста Рівного В.Червонія, що засвідчило його високий особистий авторитет.

Вперед – у політику !

Після Установчої конференції Всеукраїнського ТУМ рівненське Товариство шанувальників під керівництвом В.Червонія продовжило роботу щодо популяризації ідеї надання українській мові статусу державної та щодо розгортання власної структури. 2 березня 1989 року Правління ТУМ зареєструвало Товариство шанувальників як місцеве обєднання Товариства, з окремим статутом, емблемою, про що було видано Тимчасове свідоцтво за № П–18–003 Р, за підписами керівників ТУМ Д.Павличка та Ю.Огульчанського. Таким чином, тяганина щодо офіційного визнання Товариства шанувальників, нав’язана міськкомом КПУ-КПРС, завершилася.

У лютому місяці у зв’язку з проведенням кампанії по виборах народних депутатів СРСР, Товариство шанувальників остаточно визначилося щодо своєї підтримки В.Мартиросяна і розгорнуло за нього агітацію. Вирішальним у даному випадку було те, що на переговорах між керівництвом ТШ, яке представляли О.Новак, М.Поровський, і цим кандидатом у депутати було досягнуто домовленості, що він не лише буде боротися за демократію, але й підтримає надання українській мові статусу державної. Така домовленість була на той час політично вигідна обом сторонам: підтримка Товариством вірменина, полковника Радянської армії, комуніста В.Мартиросяна не давала можливості компартійцям звинувачувати ТШ у «націоналізмі», «екстремізмі», а кандидату забезпечувала підтримку свідомих українців.

У першій половині березня Товариство шанувальників взяло активну участь у боротьбі за повернення Свято-Воскресенського собору міста Рівного православній громаді. 6 березня група віруючих-бабусь розпочала голодування на сходах Свято-Воскресенського собору з вимогою ліквідувати так званий «музей атеїзму» і повернути собор, а вже під кінець дня В.Червоній почав визначати молодих активістів, членів Товариства для охорони голодуючих бабусь, О.Новак обдзвонював знайомих жінок та старших чоловіків. На другий день навколо собору вже стояли сотні, а під вечір - тисячі людей з міста і навколишніх сіл, які молилися, співали релігійні пісні. Вночі голодуючих охороняли десятки чоловіків, зокрема, члени Товариства шанувальників під керівництвом В.Червонія.

9 березня, вшановуючи память Т.Шевченка, члени Товариства шанувальників здійснили ходу від Свято-Успенської церкви, де відбувалося богослужіння і панахида памяті Т.Шевченка, до Свято-Воскресенського собору, де заявили про підтримку голодуючих і необхідність повернення храму віруючим. Згодом члени ТШ пішли до пам’ятника Т.Шевченку в парку. Там відбувся мітинг, на якому виступили Є.Шморгун, С.Бабій, О.Заворотній, В.Червоній, деякі інші. Увечері цього ж дня біля Свято-Воскресенського собору зібралося до 10 тисяч людей. Частина рушила від собору до обласного музично-драматичного театру, де на той час проходили урочисті збори, присвячені 175-річниці з дня народження Т.Шевченка, на яких було присутнє все міське і обласне партійне і радянське керівництво. Більше 5 тисяч людей блокували театр і висловили вимогу повернути собор православним віруючим. Поява на сходах театру першого секретаря обкому КПУ-КПРС Т.Панасенка була зустрінута свистом і скандуванням «Віддай собор! Віддай собор!» та «Народний Рух! Народний Рух!». Фактично, значна частина центру міста була заблокована протестуючими людьми рух транспорту по центральній вулиці перекрито. Як зазначив начальник Управління внутрішніх справ облвиконкому генерал-майор М.Єрмін, «біля театру ми змушені були діяти на першому етапі тільки стримуванням мас, оскільки сил УВС (до 500 чол. – авт.) та 300 працівників, викликаних з районів області, а це максимум, що ми можемо викликати, виявилося недостатньо».

Протести в Рівному продовжувалися допоки міська Рада народних депутатів 16 березня таки прийняла рішення про повернення собору віруючим.

Товариство й українська національна символіка

Питання відновлення української національної символіки як напрямок громадсько-політичної діяльності вперше почали обговорювати з ініціативи О.Новака та В.Червонія у вузькому колі активістів Товариства шанувальників ще у жовтні 1988 року.

23 січня 1989 року рішенням Ради Товариства шанувальників було доручено О.Новаку «підготувати добірку матеріалів до вечора П.Чубинського».Це було перше офіційне рішення рівненського неформального угрупування, що стосувалося питання національної символіки, оскільки центральним у майбутньому вшануванні цього народника-просвітителя мала бути саме популяризація його вірша-гімну «Ще не вмерла Україна».

11 квітня у Рівному на «курсах політпросвіти» Товариства шанувальників О.Новак розповів про П.Чубинського і зачитав текст вірша «Ще не вмерла Україна» з історичним коментарем. Це викликало хвилю ентузіазму присутніх, люди стали переписувати текст від руки, згодом передруковували на друкарських машинках. Зображення Тризуба, яке О.Новак знайшов у старій книжці з історії України, перемальовували. Стандартних блакитно-жовтих прапорів, зрозуміло, ніде не було, тому їх довелося шити самим. М.Поровський і В.Червоній купили сувої жовтої і блакитної тканини. Перші два десятки прапорів пошили жінки-пенсіонерки Н.Криштальська, О.Булавська та О.Демянюк; вони ж пошили сотні блакитно-жовтих стрічок. Дві суконні корогви у вигляді рицарських щитів-гербів з Тризубами виготовили художники під керівництвом О.Ковальчук.    

Перше публічне організоване підняття блакитно-жовтих прапорів на Рівненщині відбулося 18 червня 1989 року під час відзначення Дня памяті полеглих героїв – козаків гетьмана Б.Хмельницького у музеї-заповіднику «Козацькі могили». Очолювали акцію В.Червоній та О.Новак. Тоді вперше на Рівненщині активісти НРУ і ТУМ сформували окрему колону, відбулися сутички з міліцією, хода селами Пляшева й Острів та несанкціонований мітинг.

Перші блакитно-жовті прапори підняли О.Веремчук, В.Якимов, В.Войтович, В.Павловець, В.Шкуратюк, С.Шкуратюк, П.Броновицький, В.Рудюк, О.Кондратюк, В.Василець, О.Голуб та ще кілька чоловіків, козацькі прапори несли І.Демянюк, В.Федін, хлопчик-школяр та ще двоє-троє на зміну. Люди зустріли появу прапорів вигуками «Слава! Слава Україні!» та «Народний Рух! Народний Рух!». Після офіційної частини п’ять сотень активістів НРУ і ТУМ влаштували ходу через село Острів до острівця, де прийняли останній бій і загинули 300 козаків. Там було проведено перший несанкціонований мітинг, після якого його учасники заспівали гімн «Ще не вмерла Україна». Це був перший масовий публічний спів українського гімну в сучасні часи на Рівненщині. У розвиток цих подій 20 червня на «курсах політпросвіти» Товариства шанувальників В.Червоній виступив перед слухачами і розповів про українську національну символіку. Після цього присутні натхненно заспівали гімн «Ще не вмерла Україна». Це було перше публічне масове виконання українського гімну в місті Рівному в сучасні часи.

Важлива роль у популяризації гімну «Ще не вмерла Україна» належала хору ТУМ, яким керували Леся, Ірина і Мирослава Міськови. Саме жінки-хористки вперше правильно, по нотах навчилися співати гімн і вчили співати його інших. Протягом кількох років хор ТУМ обїздив із рухівцями всю область, всюди співав «Ще не вмерла Україна», стрілецькі й повстанські пісні.іРРРр Подвижницька патріотична діяльність Л.Міськової та жінок-хористок описана у книзі І.Міськової та М.Міськової-Горобець «Ну і що ж, як прийдеться нам вмерти…».

Боротьба за національну символіку описана у книзі І.Демянюка «Ми вище прапор підіймемо! Нарис історії боротьби за українську національну символіку на Рівненщині. 1988-1991 роки».

Іван Демянюк, історик, політолог

Продовження у наступному номері

 

Надруковано: Волинь. Рівненський обласний народний часопис. – № 38 (1143). - 2013. – 11жовтня. – с. 7.

ДО НАЦІОНАЛЬНИХ ВИТОКІВ

 

До 25-річчя утворення і діяльності Товариства шанувальників української мови і культури імені Тараса Шевченка міста Рівного

Закінчення. Початок у попередніх номерах

Структуризація Товариства і «курси політпросвіти»

З метою розширення діяльності Товариства шанувальників на засіданні Ради Товариства 17 березня 1989 року з ініціативи В.Червонія було вирішено створити ряд секторів та   переформувати Раду. До її складу увійшли В.Червоній (голова), Ю.Велігурський, М.Вельгус, Є.Гладунова (секретар), М.Косарєва, О.Логін, О.Новак, М.Поровський, Т.Редюк, М.Стельмах, М.Серган, А.Ткач, А.Федоренко, Л.Шеремета. Обов’язки заступників голови виконували О.Новак і М.Поровський.  

Найперше з усіх заходів з ініціативи О.Новака і В.Червонія були започатковані щотижневі збори Товариства під умовною назвою «курси політпросвіти». Основними завданнями курсів були: запровадити відкриту, регулярну форму діяльності, згуртувати навколо неї членів Товариства і симпатиків; шляхом просвітницької роботи продовжити формування нового ідеологічно-світоглядного потоку, альтернативного комуністичній ідеології; вести політичну лінію на поглиблення національно-демократичних процесів. Науково-методичне керівництво курсів було довірено О.Новаку, технічне – М.Вельгусу.

Перші заняття «курсів політпросвіти» Товариства відбулися 4, 11, 18 і 25 квітня 1989 року в приміщеннях «червоних куточків» двох гуртожитків, що по вулиці Відінській 6 та 7.  

Керівництво курсів протягом короткого часу змогло забезпечити високий науково-просвітницький рівень та ідейно-політичну спрямованість цих зібрань. З першими циклами лекцій виступили О.Новак – «Походження Київської Русі», І.Демянюк – «Запорозька Січ як українська державність», О.Волощук – «Християнська релігія і народ», М.Поровський – «З історії Українських січових стрільців». Незважаючи на певний острах, що ще панував серед більшості людей, на курси приходило по 150-200 чоловік.

Керівництво міськкому КПУ-КПРС і міськвиконкому заборонило керівникам підприємств, установ, організацій надавати приміщення для проведення курсів. М.Вельгусу, довелося щотижнево вирішувати проблему: де саме проводити заняття. Спочатку вдалося домовитись у Будинку культури залізничників, згодом у Будинку культури будівельників (нині – «Інваспорт»), врешті стали збиратися просто на вулиці в недобудованому амфітеатрі молодіжного комплексу, що на Грабнику. Попри неохайний вигляд, це місце знаходилося біля Педагогічного інституту і Палацу дітей та молоді, тут ходило багато перехожих, студентів, учнів. З Педагогічного інституту почали приходити студенти і викладачі, щочетверга збиралося по 300-500 людей. Неодноразово під час занять туди прибували міліцейські наряди.

У справу з курсами несподівано втрутилось обласне керівництво. Після зустрічі групи активістів Товариства з завідувачем ідеологічним відділом обкому КПУ-КПРС М.Кривим голова облвиконкому П.Прищепа дав вказівку дозволити проводити курси в приміщенні лекторію Товариства «Знання», що по вулиці Червоноармійській (нині – С.Петлюри, «Народний дім»). Кращого місця годі було сподіватися! Здавалося, можна було превести подих і серйозно піднести науковий рівень занять. До курсів долучилися науковці Б.Степанишин, Г.Бухало, В.Шанюк, С.Шевчук, Ю.Рогалевич. Однак і тут курси затрималися недовго. Після того, як 20 червня голова Товариства шанувальників В.Червоній виступив з лекцією про українську національну символіку, а учасники курсів натхненно заспівали гімн «Ще не вмерла Україна», за вказівкою міськкому КПУ-КПРС курси були виставлені на вулицю.  

 

Товариство і Рух

Ще у січні 1989 року в середовищі активу Товариства шанувальників було вирішено розпочати роботу щодо популяризації ідеї Народного Руху України й утворення ініціативної групи Руху.

У середині березня в Палаці культури «Текстильник» виступив український чоловічий хор «Журавлі» з Польщі. Після концерту в холі ПК зібралася група ініціаторів створення НРУ, було підписано заяву про утворення ініціативної групи зі створення Народного Руху України за перебудову. Заяву підписали 14 чоловік, зокрема активісти ТШ В.Червоній, О.Новак, М.Поровський, І.Демянюк, В.Вельгус та ще кілька людей. «Рух повинен вирости з Товариства!», - було на той час гаслом В.Червонія. Ідея була продуктивною і Рух створювався не на пустому місці. У складі оргкомітету зі створення обласної організації НРУ більшість складали активісти осередків ТУМ, а очолювали роботу керівники ТШ М.Поровський, В.Червоній, О.Новак.

На початок літа 1989 року актив Товариства шанувальників та оргкомітет зі створення НРУ вже проводили як на той час активну громадсько-політичну діяльність, що викликала велике роздратування в партійних органах міста Рівного та області. Тому заходи, що планувалися керівництвом Товариства та ініціаторами Руху повинні були мати міцні національні засади, відображати думки широких мас народу і в той же час нести в собі революційний дух та демократизм епохи. Таким заходом стало вшанування памяті полеглих козаків гетьмана Б.Хмельницького – героїв битви під Берестечком. 18 червня 1989 року стало одним із тих днів, що творять новітню історію.

22 липня після тривалої підготовки відбулася Установча конференція Рівненської регіональної організації НРУ. У роботі конференції взяли участь 380 делегатів, які представ­ляли осередки та ініціативні групи НРУ, ТУМ, деякі неформальні групи, та до 120 гостей із Волині, Львівщини, Тернопільщини, Хмельниччини, Житомирщини, Полтавщини, Київщини, Вінниччини, Закарпаття, а також з Естонії, Литви. Головою правління був обраний М.Поровський, його заступниками: В.Червоній, О.Новак, Б.Степанишин (усі – члени Товариства шанувальників).

Курси політпросвіти Руху і Народний університет ТУМ

У зв’язку зі створенням РРО НРУ, розширенням діяльності ТУМ і Руху, зростанням їх впливу і чисельності, постало питання про розподіл курсів на два напрямки, дві спеціалізації: політичний і культурологічний. О.Новак, В.Червоній, В.Пилипчук, І.Демянюк зосередилися на курсах політпросвіти Руху, а Б.Степанишин, І.Курянік, Є.Гладунова, при залученні письменників Є.Шморгуна і С.Бабія, - на курсах ТУМ.  

29 серпня, коли проходив пленум обкому КПУ-КПРС, 300 активістів Руху і ТУМ на чолі з В.Червонієм, О.Новаком, В.Пилипчуком рушили до приміщення обкому КПУ-КПРС. Побачивши натовп людей на площі, щойно обраний перший секретар обкому П.Прищепа вийшов до них на переговори і обіцяв враховувати позиції Руху, надати приміщення для курсів. Через кілька днів було домовлено, що у приміщенні профкурсів (нині - Діагностичний центр, вул. 16 липня 36) кожного вівторка будуть проводитися заняття Народного університету ТУМ, а кожного четверга – заняття політпросвіти НРУ. Керівництво Народним університетом ТУМ було доручено Б.Степанишину, який зосередив увагу на культурологічних питаннях: функціонування української мови, розвиток української літератури, відзначення національних свят, народна творчість, виступи самодіяльних колективів, професійних артистів, творчі зустрічі з письменниками, тощо. Натомість, на заняттях політпросвіти Руху, які очолив О.Новак, головними були політичні питання: розвиток політичних, національно-державних процесів в СРСР і в Україні, аналіз дій влади, економічних і соціальних проблем, популяризація ідей Руху, висвітлення гострих питань з історії України. Таким чином, і Рух, і ТУМ отримали можливість спрямувати свою діяльність у конструктивне русло, розгорнути планову агітаційно-пропагандистську роботу.

Передача естафети

14 жовтня на свято Покрови Пресвятої Богородиці у Рівному відбулася Установча конференція обласного Товариства української мови, скликана з ініціативи Б.Степанишина, В.Червонія та Є.Шморгуна. На неї прибуло до 500 делегатів від 43 осередків підприємств, установ, організацій, закладів освіти та культури з усієї області та приблизно стільки ж запрошених.

Конференція, відзначивши велику роботу Товариства шанувальників української мови та культури ім. Т.Шевченка та Товариства української мови у справі українського національного розвою, постановила створити обласне Товариство, в яке увійдуть всі первинні осередки і об’єднання, що існували до цього часу на Рівненщині. Головою ТУМ було обрано вченого-літературознавця, кандидата філологічних наук Бориса Степанишина, який виступив з добре підготовленою і ґрунтовною промовою, у якій охарактеризував становище української мови, культури, визначив завдання подальшої діяльності. Присутні його активно підтримали. До складу Ради Товариства було обрано С.Бабія, Є.Гладунову, В.Добридника, І.Куряніка, Я.Кульчинського, В.Мороза, О.Новака, Я.Ткачука, В.Червонія, Є.Шморгуна. Таким чином, було покінчено зі шкідливим поділом на дві організації, було поховано сподівання компартійного керівництва на «ручне» управління Товариством, контроль над єдиним ТУМ перейшов до національно-демократичних сил Рівненщини, естафету патріотично-просвітницької діяльності передано керівництву обласного ТУМ.

Згодом перший секретар Ровенського міськкому КПУ-КПРС В.Опришко роздратовано відзначив, що «14 жовтня відбулась установча конференція обласної організації Товариства української мови і культури імені Т.Г.Шевченка, на якій мали місце образливі висловлювання на адресу радянських і партійних органів. Після завершення конференції лідери даного Товариства організували несанкціоновану демонстрацію по вулиці Ленінській під націоналістичною символікою.».

Наступного дня, 15 жовтня відбулися несанкціоновані мітинги, які очолював голова РРО НРУ М.Поровський, сутички з міліцією, проходження вулицями, зустрічі з народним депутатом СРСР В.Мартиросяном у містах Рівному та Дубно, у яких найактивнішу участь взяли члени Товариства.

А вже 18 жовтня бюро Ровенського міськкому КПУ-КПРС на своєму засіданні одним з питань розглянуло суспільно-політичне становище в місті Рівному. У доповідній записці ідеологічного відділу міськкому зазначалося: «14 жовтня 1989 року відбулася установча конференція обласної організації Товариства української мови ім. Т.Г.Шевченка. Елементом, що відрізняв активістів НРУ, які здійснювали пропуск делегатів, були повязки жовто-голубого кольору. … Під час проведення конференції у залі, незважаючи на попередження, була присутня націоналістична символіка: вісім прапорів і дві «хоругви з тризубцями». Однак ніким не було вказано на недопустимість і протиправну сутність даної акції. Не отримала правової оцінки і несанкціонована демонстрація по вул. Ленінській, що проходила під націоналістичними символами. 15 жовтня о 17.00 на площі біля стадіону «Авангард» відбувся несанкціонований мітинг, в ході якого використовувалася націоналістична символіка.».  

28 жовтня 1989 року Верховна Рада УРСР прийняла Закон «Про мови в Українській РСР», яким українській мові було надано статусу державної. Це була велика перемога!

Епілог

19 серпня 1990 року у Рівному відбувся багатотисячний мітинг біля Палацу культури «Хімік», на якому виступили В.Червоній, О.Новак, І.Федів. Було освячено український національний прапор і під спів «Ще не вмерла Україна» встановлено на будинку ПК. Це був глибоко символічний акт: адже саме тут було утворено Товариство шанувальників української мови і культури ім. Т.Шевченка, саме тут було започатковано національно-демократичний напрямок на Рівненщині, саме звідси, після заборони у січні 1989 року, члени Товариства вийшли на широку громадсько-політичну арену. Попереду ще був рік боротьби за незалежність, але Товариство шанувальників під керівництвом В.Червонія виконало свою історичну місію, його роль у боротьбі за державний статус української мови, за українську національну символіку, національне відродження українського народу заслуговує на повагу і пам'ять.

Іван Демянюк, історик, політолог

Надруковано: Волинь. Рівненський обласний народний часопис. – № 41 (1146). - 2013. – 7листопада. – с. 7.