Вони були першими представниками Волині в Державній Думі.

(вибори сто років тому)

За документами державного архіву Рівненської області

Історія річ цікава, але вдвічі цікавіша історія влади. Люди приходять до влади різними шляхами: когось призначають, хтось сходить по службовій дробинці, когось обирають. Сьогодні сторінки газет заповнені інформацією про вибори -2006 і ми вирішили поцікавитись, як проходили вибори колись. Серед великої кількості матеріалів державного архіву області натрапили таки на цікаву інформацію столітньої давнини, що розповіла нам про перші вибори в Державну Думу Росії, до складу якої входила і наша рідна Волинь.

     Підйом революційного духу населення царської Росії в 1905 році змусив Миколу II піти на реальні поступки і в Росії почали готуватись до перших виборів в Державну Думу. 17 жовтня 1905 року був підписаний Маніфест, яким обіцялось введення громадянських свобод слова, друку, свободи зібрань та спілок, залучення до виборів тих класів населення, які були позбавлені виборчого права.

Вибори, як свідчить періодики того часу, проходили до квітня 1906 року. Сьогодні у виборах бере участь усе дієздатне населення, а колись вибори були не прямі. Тобто, селяни по волостях, поміщики та міщани по повітах спочатку окремо вибирали уповноважених, які потім, зібравшись в губернському місті, вибирали з себе стільки осіб, скільки визначалось по кожній губернії членів Державної Думи.

В Державну Думу було визначено обрати 412 чоловік з 130-ти мільйонного населення Росії. Але нас найбільше цікавили вибори у Волинській губернії, від якої обиралось 13 депутатів. Їх повинні були обрати 195 виборців – уповноважених від всієї губернії: 69 – від волостей, 86 – від землевласників, 40 – від міщан. Серед 195 виборців 18 було з Рівненського повіту ( 4- від волостей, 9- від землевласників, 5- від міщан).

В цих виборах не брали участі жінки, чоловіки до 25 років, засуджені, студенти, особи, призвані на строкову військову службу, а також губернатори та поліцейські в тих місцях, де вони служили. До 15 жовтня 1905 року для проведення виборів, контролю за їх проведенням, розгляду скарг створювались спеціальні комісії. З документами таких комісій можна ознайомитись в нашому архіву.

Виборні в Державну Думу обирались на п’ять років. Проживали вони в Петербурзі, отримували з казни на проїзд по 5 копійок на версту і по 10 карбованців на добу на утримання. Збирались для обговорення нових законів, внесення змін до старих, розгляду державних видатків і прибутків тощо. Всі справи в Думі вирішувались більшістю голосів. Після розгляду законопроекту в Думі, він направлявся на обговорення в Державну Раду, а потім - царю.

Офіційні видання царської Росії оцінювали вибори в “Государеву Думу”, як велику милість. Народу роз’яснювалось, що колись цар дізнавався про те, де і як в його царстві робиться від різних чиновників. Тепер же все зміниться: тепер йому самому хочеться всю правду від народу почути, щоби краще царством своїм правити. Для цього він затребував виборних людей всякого “званія і сословія”. Тільки були б виборні люди чесні, непідкупні, розумні, щоб могли вони все розповісти, що на Русі робиться, по совісті “порадеть” за рідну землю.

Народ зазивали на вибори, повчаючи, що якого кожен вибере від себе радника царю, то таке сам собі посіє щастя, або горе. А селянам казали, що самі важливі вибори – в волостях. В своїй волості кожний знає всіх: хто якого ума і життя і тільки тут можна обрати дійсно самого кращого. Якщо чесно, по совісті і з усім старанням проведені будуть вибори в волостях – їхня справа буде майже забезпечена. Як приклад, наводились вибори до складу різних міських та сільських влад та уповноважених, коли порядні люди в виборах зовсім не брали участі, не вважали це важливою справою і тоді всі справи вирішували крикуни та люди продажні, або “падкие до угощеній”. Так і під час виборів в Державну Думу, може трапитись, що люди віддані царю - скромні і смиренні і не будуть напрошуватись на таку високу справу. А люди недостойні пустять в справу всі свої хитрощі, всі засоби, щоби потрапити в Думу. Мало того, вони не погребують для цього і нечистими засобами, стануть за гроші газети підкуповувати, щоби ті їх хвалили, знайдуть собі прихильників, які все зроблять, щоби провести недостойних людей в Думу.

Збереглися спогади нашого земляка - одного з уповноважених про вибори, які проходили в губернському Житомирі. Дуже цікава історія, з якою, ми маємо надію, вам також буде цікаво ознайомитись. Поведінка наших прапрадідів нам сьогодні багато про що нагадує.

Вибори, як зазначив автор були призначені на 14 квітня 1906 року. Але він разом з іншими приїхав до Житомира ще 11 квітня і потім занотував всі події наступних днів.

11 квітня Представники Волинських селян поселились на запрошення духовенства в безкоштовних квартирах Богоявленського монастиря. Хоча могло б бути і по іншому, тому що ще на станції в Бердичеві до них були підіслані люди, які пропонували свої послуги з безкоштовного влаштування, з метою пізніше вплинути на їхнє рішення щодо голосування. Але духовенство, маючи більше впливу на простих людей, зуміло ізолювати наших земляків в монастирі, який знаходився на околиці міста.

Умови проживання були дуже прості: для виборщиків відвели в садку монастиря великий будинок, поставили столи, на ніч постелили солому. Тут же, вранці і ввечері, пили вони чай, а на обід ходили в місто в дешеву їдальню. Селяни були задоволені тим, що були всі разом і мали можливість обговорювати питання підготовки до виборів.

Виборці ж, які представляли інтереси мешканців міст, розселились в готелі “Національ”. Поміщики - в готелі “Рим”.

12 квітня. Перед тим як іти на засідання першого передвиборного зібрання, селяни помолились, а священик в кінці служби дав їм своє повчання. З цим і пішли. В будинку Трібеля, де проходило зібрання, пробули до вечора. Ознайомлювались з порядком проведення голосування, намічали кандидатів, але так нічого і не вирішили і забравши селян, які мешкали в квартирах в місті, вирушили в монастир, де радились щодо кандидатур цілу ніч. Підраховували кількість голосів, передбачали, хто може стати їх союзником. Надіялись, що за них будуть чехи, німці, робітники, а якщо б ще і поміщики, то можна було розраховувати на 111 голосів.

Тому селяни відправили на переговори до поміщиків свого представника, але у відповідь отримали такі умови: під час загального голосування обрати по шість депутатів, як від селян, так і від поміщиків (13 - го депутата обирали тільки виборці – селяни окремо). Селяни ж, будучи під впливом духовенства, мусили провести в Думу їх представника, на що поміщики не погоджувались. Вирішили відповідь дати зранку.

Приходили до них в ту ніч і представники виборщиків від міщан ( в основному євреї) домовитись про 4 місця для своїх. Балакали довго, доки селяни не позасипали, але справи так і не вирішили.

13 квітня Встали зранку і відправили послів до поміщиків з рішенням: погоджуємося для селян на 7 місць, для поміщиків на 5 місць і на одне місце для священиків. Потім молились, а святі отці знову повчали. Повернулись уповноважені і сказали, що поміщики самі прийдуть пів десятої на переговори. В визначений час прийшли і поміщики і євреї. Поміщики погодились на пропозицію селян. Євреї вмовляли, погрожували, обіцяли віддати селянам всі свої місця і просили для себе лише одне, але, уникнувши відповіді, народ пішов на обід, тому що і так сильно втомився, не спавши дві ночі. Після обіду вирішили відпочити, щоби ввечері остаточно визначити, за кого будуть голосувати.

А в цей час в місті в будинку Трібеля повинно було розпочатися загальне передвиборне зібрання. Наш автор не повідомляє, хто був ініціатором того, щоб не йти на зібрання, але селяни туди не пішли, пояснюючи це тим, що нічого цікавого та нового там не скажуть. Виборці - міщани відразу ж відправили в Петербург скаргу такого змісту “ Всупереч Височайшому наказу від 8 березня, 86 селян – виборців Волинської губернії, ізольовані на монастирському дворі і шляхом присяги підкорені виключно духовенству, були відсутні на єдиному офіційному передвиборному зібранні. Небагато з тих, хто прийшов, на зібрання допущені не були, тому що зібрання не відбулось. Просимо відновлення знехтуваного закону. Виборщики-міщани Волинської губернії. Уповноважений Торчинський”. До речі, наш земляк, був дуже ображений на цю телеграму і не зважаючи на закон вважав, що мав повне право на відпочинок. Він писав, що добре, що не пішли на зібрання, а то їх би спеціально там мучили до пізньої ночі, а на наступний день, вони не встигнувши змовитись, кидали шари(тобто голосували) за кого попало: один за одного, інший за іншого, і так би вся їхня сила була розбита – було б багато кандидатів, але ніхто б з них в Думу не пройшов.

Тому в останню перед виборами ніч, вирішили до себе нікого не пускати і обрати своїх кандидатів. Перевірили всіх. Від волостей виявилось 67 осіб та ще 15 чоловік від дрібних землевласників. Спочатку вирішили обрати по одному кандидату від усіх 12 повітів. А з них вже вибрати справжніх кандидатів. Перед голосуванням пішли в церкву, відслужили молебень. Думали, як краще голосувати. Пропозицій було три: перша – тягнути жереб, друга – подавати записки ( у кого більше записок, той і є кандидат від повіту), третя – вибирати більшістю голосів всієї громади. Дебати затяглись, тому вирішили поспати, голосування провести вранці перед виборами.

14 квітня. Зранку вирішили голосувати загальною кількістю голосів усієї громади. Цікавим був спосіб подання голосів. Коли називали ім’я кандидата, всі стояли під однією стіною, а якщо віддавали голос - переходили на протилежну сторону. Кандидатом вважався той, за кого проголосували, тобто перейшли до іншої стіни, всі виборщики. Так обрали 12 кандидатів від волостей, одного від дрібних землевласників, і як визначалось законом - одного загального від усіх волостей кандидата. Таким кандидатом одноголосно було обрано Авксентія Григоровича Гринька, який тільки що повернувся з фронту і обіцяв не щадити себе в Думі, як не щадив себе на війні і бути також представником тих п’яти поліських районів, від яких не було ні одного виборця.

Не встигли закінчити справу, як біля 9 години до них знову навідались поміщики і міщани. Кожен намагався переманити селян на свою сторону. Вони всіх слухали, нікого не відганяли, але тримали свою лінію та й часу залишалось вже дуже мало. Після трьох годин мук , об 11 годин всі пішли на обід, звідки о 12 годині - на остаточне виборче зібрання в будинок Трібеля.

О 12 годині зібрались всі виборці як православні, так і католики. Соборний отець протоієрей сказав всім слово, а потім з протодиаконом відслужив молебень, який закінчився на початку другої години і всі селяни зібрались окремо в залі. Губернський предводитель дворянства князь Волконський прочитав і пояснив закони, а потім наказав всім написати прізвище єдиного від селян всіх повітів кандидата. 66 записок показало на Авксентія Гринька, якого і було першим обрано до Державної Думи. Це було о четвертій годині вдень.

Після цього, 193 виборці, зібравшись в одному залі, отримали кульки для загального голосування і голосування розпочалось. Вибори проходили цілу ніч, тому що було запропоновано 60 кандидатів, і завершились о четвертій ранку 15 квітня. Кожний поклав свій шар по совісті. В результаті голосування були обрані кандидати, обговорені попередньо, як і домовлялись. Ось їх імена:

Селяни: Бобровник Петро Миколайович, с. Ізабелівка Новоград - Волинського повіту;

Вознюк Петро Лук’янович, с. Сколобове Житомирського повіту;

Погрібняк Павло Сидорович, с. Унієва Острозького повіту;

Фурман Артемій Григорович, с. Люлінці Кременецького повіту;

Марчук Прокопій Павлович, с. Мала Клітенка Старо Костянтинівського повіту;

Лопатюк Трохим Назарович, с. Сарновичі Овруцького повіту;

Поміщики: польські – Понятовський Щенсной Адамович, присяжний повірений з с. Великі Цепцевичі Луцького повіту;

Граф Грохольський Володимир Мечиславович з с. Грицев Заславського повіту;

Граф Потоцький Йосип Альфредович з с. Антоніни Заславського повіту;

Російські: Андро Дмитро Федорович, Рівненський предводитель дворянства;

Журавський Михайло Євгенович, Старо-Костянтинівський предводитель дворянства;

Священик – о. Авдій Васильович Концевич, с. Седлище Ковельського повіту.

15 квітня. Вранці втомлені повернулись в монастир, з великим піднесенням привітали своїх обранців, поснідали. Але все ж таки пішли в канцелярію губернатора отримати гроші – “прогони” – 5 копійок за версту. Обідали в дешевій їдальні і знову зібрались в монастирі, куди приїхали подякувати поміщики, які братались з селянами і обіцяли ніколи їх не ображати. Всі разом сфотографувались на пам’ять. На прохання виборщиків Преосвященний Арсеній відслужив молебень. Потім фотографувались селянські депутати в Думу, результатом чого і стала ця унікальна фотографія наших земляків, які мужньо, не скрививши душею, на свій селянський розсуд, обрали тих, кому більше всіх довіряли. Вони мали надію, що обрані в члени Думи не словом, а ділом докажуть, що не відцураються від своїх виборців і не будуть “соромитись свого одягу, докажуть, що і серяки, як і сюртуки і піджаки, мають однакове право у царя.” Про це і розповів своїм сучасникам і нам, їх нащадкам, невідомий селянин Волинської губернії, який закінчив свою розповідь словами: ”Що бачили, то і написали”.

P.S. Як же відчували себе в Думі селяни? Про це ми також дізнались з газет того часу. Під заголовком “Важко селянам в Думі” в газеті “Почаївський листок” розповідалось, що з незвички, від довгих речей, селяни засипали на своїх місцях. Один з селян, Орловський депутат, був настільки втомлений, що втік з Петербурга додому і тільки там прийшов до тями. Інший, з Херсонської губернії, подав “прошеніє”, щоб його звільнили від засідань і відпустили додому. Зрозуміло, що ейфорія від перемоги на виборах швидко зникла, як тільки розпочалась рутинна законотворча робота для звиклих до фізичної праці селян.

До речі, представники міщан – євреїв, які не отримали жодного місця в Думі (хочу нагадати, що в усіх містах Волині на попередніх виборах перемогли саме євреї), домоглися розслідування проведення виборів в Житомирі і їх результати мабуть скасували б, якби цар сам в липні 1906 року не розпустив Першу Державну Думу і не призначив на 20 лютого 1907 року нові вибори. Але це вже інша історія.

Начальник відділу інформації та використання

документів державного архіву Рівненської області                   Людмила Леонова