Ровесниця області.

До 70-річчя створення газети «Червоний прапор»

18 грудня виповнюється 70 років з дня створення Рівненської обласної газети «Червоний прапор» (з грудня 1991 року газета має назву «Вільне слово»). Незадовго до цього, 17 вересня 1939 року відбулися події, які повністю змінили не тільки владу і хід розвитку нашого регіону, а і безперечно - життя пересічних громадян. Антиісторичним було б заперечувати те, що значна частина населення Західної України щиро з квітами, хлібом-сіллю, червоними і синьо-жовтими прапорами вітала прихід Червоної армії. З Червоною армією чимало краян пов’язували надії на справедливе визволення з під влади Польщі й краще життя. Однак «ейфорія визволення» швидко минула, розпочалася «радянізація» – запровадження нових радянських порядків у суспільно-політичному, соціально-економічному та культурно-освітньому житті західноукраїнського регіону.

4 грудня 1939 року було створено Рівненську область, почали діяти обласні партійні та радянські виконавчі органи, які провели націоналізацію банків, промисловості, конфіскацію поміщицьких і церковних земель, створили нову адміністративну модель управління. Українізація освіти, літератури, мистецтва, йшла поруч з комуністичною ідеологізацією культурної сфери, політичними репресіями і масовою депортацією.

Реально основні владні функції взяв на себе Рівненський обком Комуністичної партії більшовиків України – ВКП(б)У, хоча формально статус основного виконавчого органу радянської влади в області належав облвиконкому. Саме в такій обстановці була приречена з’явитися на Рівненщині газета, покликана стати «бойовим помічником обласної партійної організації у здійсненні великих соціально – економічних перетворень в колись знедоленому краї, над яким у вересні 1939 року зійшла зоря нового життя», зайнявши місце численних різнобарвних у сенсі політичної приналежності, але відносно демократичних видань Польської держави. Непростим був шлях газети, вона завжди залежала від соціально-економічних умов, але й сама впливала на них. Поглянемо на її історію і зрозуміємо її, адже вона була продуктом свого часу.

10 грудня на своєму першому засіданні бюро Рівненського обкому КП(б)У прийняло постанову про видання обласної партійної газети: «Затвердити видання по Рівненській області таких газет: 1. Обласна партійна газета «Червоний прапор», 25 раз на місяць, формат 92 на 48 см., чотири сторінки, тиражем 45000…». А ще через дев’ять днів вийшов перший номер газети – тоді органу Рівненського обкому і міському партії (на початку 1940 року газета стала ще і органом Рівненського облвиконкому).

Директором обласного видавництва газети «Червоний прапор» на початку його діяльності був Зозуля П.М., головним редактором газети - Овчаренко І.С., завідуючим відділом пропаганди і агітації - Волянський М.С. В газеті були створені відділи – пропаганди і партійний; промислово – транспортний; радянського будівництва, торгівлі і культури; листів і робсількорів.

В складній політичній, економічній ситуації, в якій доводилось жити мешканцям краю, не обійшлося без труднощів і у новій газеті. Поруч з дефіцитом хлібу, м’яса і молока, в області не вистачало паперу. В січні 1940 року це питання розглядалось на засіданні бюро обкому КП(б)У, в результаті чого була запроваджена сувора економія газетного паперу та персональна відповідальність редакторів обласної та районних газет за його витрачанням, весь наявний на складах Рівного папір був взятий на облік. Газеті не вистачало і обладнання, тому обком партії звертався до ЦК КП(б)У з проханням відпустити для обласної газети потрібне поліграфічне обладнання, «стеоретипне устаткування, лінотипи, цинкографію та папір». Так як запасу паперу в лютому 1940 року було тільки на один місяць, було вирішено друкувати газету на двох сторінках. Обласна молодіжна газета «Молодий Сталінець» взагалі тимчасово припинила роботу, а її працівники використовувались на роботі в редакції «Червоного прапору».

Преса була під постійним контролем обкому, практично в кінці кожного рішення, яке приймалось на засіданнях бюро, головному редактору обласної газети «Червоний прапор», редакторам повітових, пізніше районних газет, давалось завдання «висвітлювати перебіг цієї роботи в пресі». Минуло всього два місяці роботи редакції, а 25 лютого 1940 року на засіданні бюро вже розглядалось питання про роботу «Червоного прапору». Було відмічено, що за час організації з 18 грудня 1939 року «обласна газета провела значну роботу по популяризації постанов партії і уряду, внесла більшовицьке слово правди про досягнення країни Рад, про щасливе радісне, заможне життя трудящих СРСР.». Разом з цим, бюро обкому виявило в роботі ряд недоліків, серед яких - недостатня кількість місцевих матеріалів про роботу підприємств, установ, розвиток сільського господарства, про життя трудящих області. Те, що за два місяці роботи редакція одержала всього 108 листів, 67 з яких було надруковано, було визнано, як недостатньо організований зв'язок з «фабриками, заводами, селами». За цей період в газеті друкувались 73 автори, що також вважалось недостатнім. Головному редактору було поставлено завдання систематично висвітлювати підготовку виборчої компанії у Верховні Ради СРСР та УРСР, зокрема «популяризувати кандидатів», кращі зразки роботи партійних, комсомольських, радянських, профспілкових, торгівельних організацій, заводів, фабрик і сел, розгортання соціалістичного змагання на підприємствах, хід підготовки до посівної компанії.

Однак, не кожна «популяризація кандидатів» була до вподоби вищому партійному керівництву. В той час, коли цілі номери, сторінки газет присвячувались Сталіну, іншим вищим керівникам партії і уряду, кандидатам у депутати, дивною видається реакція ЦК КП(б)У на біографічний нарис про першого секретаря Рівненського обкому КП(б)У Бегму В.А., надрукований в газеті за 1 березня 1940 року. У зв’язку з цим матеріалом, питання «Про газету «Червоний прапор» - орган Рівненського обкому КП(б)У» 15 квітня 1940 року навіть розглядалось на засіданні ЦК КП(б)У, який прийняв відповідну постанову, засудивши матеріал про кандидата, як «позбавлений всякої принципіальності і більшовицької справедливості, культивірующий підлабузництво і зазнайство, давно засуджене партією», а головному редактору Овчаренко І.С. було оголошено догану.

Після створення в січні 1940 року 30 районів в Рівненській області не в кожному з них, у зв’язку із відсутністю поліграфічної бази, паперу, кадрів, була створена своя газета. Тому в лютому 1940 року для забезпечення підготовки до виборів у Верховні Ради СРСР і УРСР, обласній газеті було доручено обслуговувати 6 районів колишнього Рівненського повіту. А Рівненську районну газету «Червона зірка» взагалі було переведено в Морочнівський район.

З 11 липня 1940 року у зв’язку із введенням в країні семиденного робочого тижня обласна газета почала виходити 6 разів на тиждень.

В серпні 1940 року була проведена реорганізація апарату газети, тоді в ній працювали відділи партійного життя, пропаганди, сільськогосподарський, радянського будівництва. Було організовано 4 кореспондентських пункти в Рафаловці, Рокітно, Межирічах, Млинові. Обком партії настійливо рекомендував колективам газет активно залучати до роботи з підготовки газетних матеріалів позаредакційний актив – робітничо – селянських кореспондентів (робсількори).

Ї хоча керівництво обласної партійної організації говорило про необхідність більше писати про місцеве життя, в першу чергу журналісти повинні були виконувати функції пропагандистів марксизму – ленінізму. За 9 місяців з дня виходу першого номеру в газеті було надруковано 95 пропагандистських статей на різні теми. Але і цього було замало. Перед колективом газети були поставлені нові завдання – «ліквідувати безсистемність в друкуванні пропаганди марксизму – ленінізму, зосередивши більше уваги післяжовтневому періоду історії партії, друкувати теоретичні матеріали, консультації по окремим класичним творам марксизму – ленінізму, філософії, політичній економіці, по історії народів СРСР, політичній економіці, природознавству». Так в газеті появлялись рубрики на зразок - «Консультації «Філософські попередники марксизму».

Якою ж була сама газета на початку своєї історії? Нажаль, історія не залишила нам першого номеру газети. В Державному архіві Рівненської області вдалось віднайти тільки третій номер газети за 23 грудня 1939 року, який був повністю присвячений 60-річчю Сталіна; номери ж газети за 1940 рік є в копіях, відзнятих на старій плівці, яку архів отримав з колишньої Державної бібліотеки СРСР ім. Леніна.

Перші річники газети практично без місцевих фотоілюстрацій. Чимало було передруків із "Правди", часто використовувалися матеріали РАТАУ, ТАРС. Жоден номер не обходилося без портретів вождів радянського народу, газета була "правильна", офіційна, стоталіризована, сталізована. Цензура ще довгі роки не дозволяла з`явитися цікавим дискусійним, полемічним матеріалам.

Становлення перших колгоспів, розвиток промисловості, організація машино – тракторних станцій, підготовка весняної посівної компанії і збір врожаю, відкриття нових шкіл і клубів, бібліотек, підготовка і проведення перших виборів до Верховної Ради СРСР і УРСР, місцевих Рад знайшли своє місце на сторінках газети у передвоєнні роки соціалістичного будівництва на Рівненщині. Основними рубрики газети були: «Кандидати визволеного народу», «По країні рад» «Наша Батьківщина», «Куток виборця», «Герої громадянської війни», «Люди Червоної армії», «По сторінках газет», «По сторінках районних газет», «Підготовка до сівби», «На допомогу агітатору», «Майстри української радянської літератури».

Статті «Колгоспний шлях приносить щастя трудовому селянину», «Колгоспи міліонери», «Чудові зміни», «Санаторії і будинки відпочинку для трудящих», «Мистецтво визволеного народу», «Рішуче поліпшувати радянську торгівлю», або огляд листів до редакції «Про щастя нового життя», розповідали про переваги нового ладу, наводили приклади з минулого краю, щоб показати яких результатів досягла радянська влада. Передові «Віддамо свої голоси за народних кандидатів», «Радянський депутат – слуга народу» закликали населення до участі в виборах, підкреслюючи, що прості громадяни вперше отримали можливість обирати своїх представників у вищі органи влади.

І хоча, жодного слова не було в газеті про розв’язані тоталітарним режимом терор і масові репресії, поряд з оптимістичними матеріалами про досягнення, там можна все ж таки віднайти статті, які ілюструють морально – психологічну картину життя того часу, в якій переважала атмосфера залякування. Через статті в пресі партія закликала населення до виявлення ворогів радянської влади, серед яких називалися куркулі, польські осадники, члени колишніх польських та українських націоналістичних партій і організацій. Типовими були статті на зразок «Осадники – агентура польських панів», «Вище більшовицьку пильність». В останній говорилось: «Більшовицька пильність, настороженість, ідейна спрямованість і принципіальність – ось якості кожного працівника, кожного хто хоче стояти на рівні покладених на нього завдань в соціалістичному перетворенні визволеної землі». Статті вийшли 10 і 16 лютого 1940 року, в дні, коли відбулась перша масова хвиля вислань із західних областей України саме польських осадників, готувалися чергові акції, під які вже попадало чимало корінного населення краю.

Газета того часу є безцінним джерелом з історії нашого краю. За відсутності архівних документів, газетні повідомлення про склад обласних і районних виконкомів, організацію установ, підприємств, культурних закладів, як то - українського театру, філармонії, будинку піонерів, метеорологічної станції, спортивних товариств тощо є для нас унікальними знахідками.

«Червоний прапор» продовжував жити і діяти в підпіллі, боровся разом з партизанами. Це піднімало їх бойовий дух, вселяло впевненість у населення Рівненщини в неминучість перемоги.

Призупинивши тимчасово свою роботу з початком окупації краю влітку 1941 року, газета продовжила виходити і під час фашистської окупації, як орган Рівненського підпільного обкому КП(б)У. Перший номер вийшов 21 квітня 1943 року. Загальний тираж преси, яку підготувала підпільна редакція за час своєї роботи становив більше 100 тис. екземплярів. Віддруковані номери розповсюджувались на території декількох областей. Їх читали в партизанських з’єднаннях Бегми, Ковпака, Федорова, Малікова, Таратути, Бринського, Іванова. Через активістів, зв’язкових, розвідників газета потрапляла і до пінських партизанів, і до населення Волині, південної частини Білорусі. В газеті в основному друкувались повідомлення Радянського інформбюро, які записувались з радіо, потім вночі друкувались вручну по 600-800 екземплярів і зранку роздавались зв’язковим з партизанських загонів. Газета, листівки зі зведеннями мандрували з хати в хату, з села в село, а звідти в міста і містечка, де її зачитували до дір, тому що була майже єдиним джерелом інформації про події на фронті. Враховуючи національний склад партизанських загонів, газету і листівки друкувати трьома мовами – російською, українською і польською. Крім того випускали листівки німецькою мовою. Важкою була робота редакції в умовах бойового похідного життя та і редакційних працівників було дуже мало – це Марія Почкаєва, складачка, вона ж верстальник, друкар, редактор і коректор, та літературний працівник Митрофан Зубашев, він же виконуючий обов’язки редактора. Потім з групою партизанів прибула з великої землі Віра Євсєєва, яка стала секретарем редакції, а редактором був затверджений І Бескромний. Ось як він згадує про ті часи; «Редакція постійно рухалась з загонами. На маршах було дуже важко, так як редакційний віз був важчий за інші, а шлях майже весь час проходив лісовими стежками і болотами. Переміщуючись з місця на місце разом зі зброєю, партизани перевозили і не небагате господарство редакції – серед якого два чемодани з шрифтами, чемодан з папером, ящик з фарбою, невеличка бібліотека, радіоприймач і маленький друкарський верстат»

У поліському селі Дібрівськ Зарічненського району є гранітний обеліск – пам’ятник підпільній газеті «Червоний прапор». На ньому викарбувані слова «У лавах безстрашних борців проти німецько – фашистських загарбників у грізні роки Великої Вітчизняної війни завжди була газета «Червоний прапор» - орган Рівненського підпільного обкому КП(б)У та обласного штабу партизанів Рівненщини».

З 5 лютого 1944 року, зразу після звільнення обласного центру від окупації, газета почала знову виходити в Рівному. За неповний 1944 рік вийшло 162 номери. Тоді разовий тираж становив 15000, за рік було надруковано і розповсюджено 2430000 примірників. В наступні роки виходило по 258 – 259 номерів, 5160000 примірників газети на рік.

Необхідність швидкої відбудови народного господарства області, зруйнованого війною, покликала працівників газети, її робсількорів на промислові, сільськогосподарські підприємства, в культурно – освітні заклади. Звідти до газети надходили рапорти про досягнення рівнян у складних умовах відродження економіки і культури краю, в яких,зокрема, розповідалось про допомогу у відбудові інших республік СРСР.

Найчастіше під статтями того часу підписувались робсількори – «селянин», «бригадир», «вчитель», які писали про переваги колгоспного ладу, про трудові будні, про труднощі, які виникали в умовах гострої класової боротьби з українськими націоналістами. В 1947 році в газеті була запроваджена «Дошка пошани», на яку заносились райони, колгоспи, радгоспи, сільські ради, польові бригади, передовики, які виростили великі врожаї зернових та технічних культур та виконали свої зобов’язання перед державою.

Умови роботи редакції в післявоєнний період були дуже погані, редакція розміщувалась в тісному, малопристосованому приміщенні – в одній кімнаті працювало 2-3 відділи. Для покращення ситуації Рівненський облвиконком в жовтні 1952 року прийняв дуже цікаве рішення купити для редакції у Висоцькому районі три державних будинки, розібрати їх і перевезти в Рівне, де під будинки міська влада повинна була підібрати і виділити земельну ділянку. Цю роботу передбачалось провести до кінця року.                                                     

Велику роботу проводила редакція з листами трудящих. В 1952 році до редакції надійшло 5449 листів, найбільше – 1620 листів до сільськогосподарського відділу, 1019 – до відділу культури, 506 - до відділу партійного життя; в 1958 році – 6099 листів, з них - 748 були надіслані на розслідування, 2713 листів робсількорів було надруковано. Взагалі, кількісний склад робсількорів «Червоного прапору був досить суттєвий. В 1950 - 1960-х роках він становив від 600 до 800 чоловік. Відділи редакції в листах і по телефону замовляли робітничим і сільським кореспондентам матеріали на потрібну тему. На спільних нарадах редакції зі своїми позаштатними колегами обговорювали питання, про які треба писати, і як це треба робити. Практикувалось проведення нарад на промислових підприємствах, в колгоспах, навчальних закладах, де обговорювалась робота редакції в цілому і окремих відділів, робота з листами, і навіть - якість продукції, яка вироблялась на підприємствах, підвищення якості будівництва.

Писали до редакції не тільки кореспонденти, а і пересічні мешканці області, вбачаючи в газеті захисника своїх інтересів, який в змозі вирішити їх проблеми. І дійсно, заходи, вжиті на такі листи, були результативними, про що і повідомлялося через газету в рубриках «Хоч листи й не надруковані», «Слідами неопублікованих листів», «Листи трудящих в дії». Всі критичні листи знімалися з контролю лише з відома редколегії та відділів редакції після отримання відповідей про вжиті заходи і повідомлення про це автора.

Жоден критичний матеріал газети не міг залишитися без реагування. Щорічно редакція готувала Рівненському обкому партії довідку про дієвість своїх виступів. На перших шпальтах друкувались статті «Сила преси в дієвості її виступів», «Реагувати на кожний виступ преси» тощо.                 Так, наприклад, в 1965 році в газеті було надруковано 120 критичних матеріалів, на 86 редакція отримала відповіді про вжиті заходи. За цей час було дано 79 «Слідами виступів «Червоного прапору».

Добивалася дієвості своїх виступів редакція різними шляхами. Крім письмових нагадувань, практикувалися і відкриті листи з редакції керівникам установ, або секретарям партійних організацій, які чомусь забарились з відповідями, і листи безпосередньо секретарю обкому компартії. Редакція слідкувала, щоб всі відповіді носили «конкретний, діловий характер», а заходи прийняті до порушників не були формальними. Щоб показати дієвість свої роботи в газеті були запроваджені і такі рубрики, як «Повертаючись до надрукованого», «Слідами однієї відповіді», «Лист покликав у дорогу», «Роздуми над листами».   

Газета також уважно слідкувала, щоб дієвими були не тільки критичні виступи, але й позитивні. Для цього було запроваджено обговорення статей, в яких висвітлювався передовий досвід конкретних підприємств, господарств, на партійних зборах в трудових колективах. Інформації про таке обговорення публікувались в газеті також під рубрикою «Слідами виступів «Червоного прапору».

В 1960-х роках в редакції було 6 відділів і працював 31 творчий працівник. В цей період, відомий в історії, як період десталінізації, газета стає більш живою, світлішою, людяною, менше стає офіціозу, казенщини. Тематичний спектр як і в 1950-х роках, але зовсім інший настрій - дух газети. Із новоявлених жанрів з’являються репортажі, інтерв`ю, фейлетон, гумореска.

І хоч би якою заангажованою на вимогу партійного керівництва не була газета, редакція завжди намагалась зробити її цікавою, необхідною. «Червоний прапор» став дійсно народною, своєю газетою, він приносив в дома людей інформацію з-за кордону, з різних республіках СРСР, і що саме необхідне – місцеві новини. Про це в 1959 році з нагоди 30-річчя газети у вірші «Моїй газеті!» написав вчитель з с. Висоцьк Дубровицького району

За свіжий номер із цікавістю беруся.

Передова. Що ж твердять ці рядки?

«Підстав плече тому, хто десь спіткнувся…»

Чудово сказано – немов мої думки!

Читаю далі… І по Батьківщині,

Й по області в нас добре йдуть діла.

І цими вістями я відчуваю, й нині

Мені газета сили додала…

Ось «Рівненський їжак». Це він завзято

По хибах – перешкодах наших б’є.

Я говорю йому неначе брату:

- Твій правий гнів ще злішим хай стає!..

Радію я, що у Поліськім краї

Все більше ознак хорошого життя,

Й не лише сам, а всій сім’ї читаю

Про те, що наші живить почуття…

Вже все прочитано, включаючи об’яви…

До зустрічі! – кажу

- Ще ж жити нам і жить!

Рівняйсь на «Правду», завжди – будь цікава,-

І щиро будемо з тобою ми дружить.

Одним з основних питань в післявоєнні роки, яке вів відділ пропаганди і агітації, було виховання трудящих, особливо молоді, на героїчних та трудових традиціях. На цю тему друкувалось не менше двох – трьох матеріалів щотижня. Особливо багато уваги приділялось цьому питанню в період відзначення річниць Перемоги, визволення України, возз’єднання західноукраїнських земель з УРСР. Популярними були рубрики «Їх імена незабутні», «Це було на Рівненщині», «Тих днів не змовкне слава», «Естафета народної слави», в яких друкувалися нариси, зарисовки, листи про нові імена героїв, їх подвиги. Вперше про героїзм і мужність наших земляків Героїв Радянського Союзу рівняне дізнались зі сторінок «Червоного прапора».

Період 1960 – початку 1970 рр. минулого століття охарактеризувався створенням промислового потенціалу області (було введено в експлуатацію 15 нових підприємств) і його впливом на інші галузі народного господарства. Область увійшла в умови розбудови соціалістичного суспільства. Матеріали, які публікувались в газеті в цей період відповідали вимогам часу – з’явились статті про прискорення науково – технічного прогресу, підвищення продуктивності праці, ефективності і якості роботи, сувору економію матеріальних, енергетичних і грошових ресурсів. Із номера в номер в газеті з’являлись розповіді про великі перетворення, що ставалися у поліському краї, про кращих людей області, «правофлангових» різних п’ятирічок. Перед кожним партійним з’їздом в газеті обов’язково появлялись рубрики « З’ізду КПРС – гідну зустріч», або «На зустріч з’їзду комуністів України», «Правофлангові пердз’їздовської вахти», «Від з’їзду до з’їзду». Спеціальні випуски газети кликали на трудові подвиги будівельників одного з найкрупніших у Європі Рівненського льонокомбінату, первенця великої хімії в області - заводу азотних добрів, Рівненської атомної електростанції.

В 1970-х роках в райцентрах області було створено 11 громадських корпунктів, у виробничих колективах – понад 30 робсількорівських постів. Сама ж редакція знаходилась в Рівне на вул. Шевченко, 45. Виходила газета 5 раз на тиждень.

Газета йшла в ногу з часом, завжди була на бистрині життя. Газета була дзеркалом часу, який пережила разом зі своїм читачем. Сьогоднішньому поколінню важко зрозуміти зміст таких тем, як «рух перших пятисотинниць у буряківництві, тритисячниць у тваринництві», «масовий похід трудящих під керівництвом комуністів на освоєння поліської цілини», «ініціатива колективу Рівненського льонокомбінату по збільшенню продукції з державним знаком Якості», «організація громадських оглядів культури виробництва», але ж це було, і в той час це вважалось новим, народженим «бурхливим сьогоденням» і активно підтримане масами.

Редакцією була запроваджена така робота з читачами, як анкетування. До розробленої анкети читача входили питання, характерні тому періоду з його постійною боротьбою «за виконання і перевиконання» - чи достатньо газета пише про людей праці, чи достатньо газетою висвітлюється боротьба трудящих за дострокове виконання завдань п’ятирічки.

В 1979 році відбулась значна подія в біографії нашої газети. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 27 листопада 1979 року «за плодотворну роботу по комуністичному вихованню трудящих, мобілізацію їх на успішне виконання завдань господарського і культурного будівництва» «Червоний прапор» було нагороджено орденом Дружби народів

     В 1980-х рр. часопис "боровся" за "міцну дисципліну", виконання продовольчої програми, вів рубрики – «Партійне життя», «Ради: повноваження і відповідальність», «Наші соціальні проблеми», «Резонанс», «АПК: інтенсифікація тваринництва», «Вісті з громадських організацій», «Закон і ми», «Минуле і сучасне», «Кореспондент перевірив лист», «Економічний огляд», гумористичний «Шалантух», «Сатира і гумор», «Портрети митців», «Недільний вернісаж» тощо.

Публікації вже перебудованого періоду, які доносили до читача строкате, неоднозначне, складне розмаїття подій і явищ, що відбувались навколо, намагались допомогти йому осмислити їх, виробити до них правильне ставлення. Про це писалось в одній з редакційних статей: «На вимогу часу газета перебудовує свою роботу, її завданням стає створення у трудових колективах нової атмосфери для розкріпачення умів, для збудження громадського інтересу до всіх аспектів перебудови, для точного і оперативного відображення різноманітних думок про причини сьогоднішнього складного становища у країні і шляхи виходу з нього, газета стає прожектором гласності, відновлення історичної правди, повернення багатьом людям доброго імені. Зв'язок з читачами дає можливість бути барометром гласності, всіляко сприяти викорененню з життя всього застарілого і закостенілого, критично осмислювати практику оновлення, робити надбанням всієї області паростки передового досвіду, тобто до кінця виконувати свою роль колективного пропагандиста, агітатора та організатора мас.»

В газеті завжди вважали, що її авторитет перебуває у прямій залежності від того, скільки листів трудящих вона одержує і як на них відгукується. З 1987 по 1989 рік пошта «Червоного прапору» значно зросла з 16 тис. до 24 тис. листів. Біля 10 тис. таких листів друкувались на сторінках газети.

В 1989 році в рік півсторічного ювілею «Червоного прапору» було підраховано, що вже вийшло 12057 номерів, серед яких «десятки тисяч опублікованих кореспонденцій і статей, нарисів і репортажів, інтрерв’ю і листів читачів, рейдів і фотознімків – і за всім цим нелегка праця не одного журналістського покоління, за всім цим муки творчості, безліч з’їжджених і сходжених доріг, зустрічей з людьми хорошими і злими, сотні тисяч відряджень, недоспаних ночей, чергувань, пошуки героя, точного слова, вдалого образу.. За цим всім – журналістські знахідки і розчарування, розділені з кимось радість чи горе, посильна допомога у влаштуванні чийогось побуту.»

Сьогодні газеті – вже 70, однак ці слова були і будуть суттю професії тих, хто робив газету колись і творить її нині.

Тоді, в 1989 році, за газетними публікаціями вже дуже добре відчувався початок змін, які насувались, які привели до переходу від тоталітарного до демократичного суспільства, привели до незалежної України. Журналісти освітлювали участь рівнян у Всеукраїнському референдумі, розповідали про погіршення економічної ситуації в області, про ринкові перетворення в економіці, зі шпальт газети пролунали такі нові поняття як приватизація та іноземні інвестиції. Неможливо було не писати про виникнення в області організацій національно - демократичного спрямування, і хоча такі публікації як стаття «Куди рухається Рух? Нотатки з установчого з’їзду.» були направлена проти цієї організації, замовчувати такі події будо вже неможливо.

Про «Вільне слово»………………………………………………..

Все, чим жила і живе газета, її творчий доробок за 70-річну історію – це велика праця багатьох редакційних працівників різних поколінь. З вдячністю згадуємо сьогодні її редакторів - І. Овчаренко, І Бескромного, В. Стецюка, М. Медяника, В.Холявчука, Г. Сербіна……..

 

Начальник відділу використання

інформації документів Державного

архіву Рівненської області           Л. Леонова