Документальні свідчення про Т.Г. Шевченка у збірках Державного архіву Рівненської області.

В архівах Рівненської області практично немає документів безпосередньо пов’язаних з творчістю та діяльністю Т. Г. Шевченка. Але деяку інформацію стосовно перебування на Рівненщині однодумців великого Кобзаря та ставлення до його творчості офіційної влади вдалося виявити у фондах державного архіву Рівненської області.

Відомо, що навесні 1846 р. Т.Г. Шевченко вступив у Кирило – Мефодіївське товариство. Тоді ж він і познайомився з одним із засновників товариства М.І. Костомаровим - істориком, письменником, етнографом і публіцистом, 190-річний ювілей якого ми будемо відзначати в травні цього року. Не всім відомо, що М.І. Костомаров з жовтня 1844 р. по серпень 1845 р. викладав історію у Рівненській гімназії, про що і свідчать документи, які зберігаються в державному архіві Рівненської області. В них ми знаходимо і згадку про те, що в гімназії викладали і інші члени Кирило – Мефодіївського братства – письменник, історик і фольклорист, викладач історії Пантелеймон Куліш (серпень 1845 р. – січень 1846 р.) та викладач латинської мови Петро Чуйкевич ( 1843 р.– січень 1846 р.). Можливо, що збіг обставин, коли і Костомаров, і Куліш, і Чуйкевич майже одночасно працювали в Рівненській гімназії не випадковий і чи не тому Т.Г. Шевченко почувши їх розповіді, зацікавився нашим краєм і вже восени 1846 р. приїздить у Волинську губернію.

У творах Т. Г. Шевченка про Волинь знаходимо лишень загальні спогади і тільки два твори присвячені Волині. Зрештою, нічого дивного. На Волині Шевченко був усього один раз. Власне, 21 вересня 1846 року Київський генерал – губернатор Бібіков наказав Шевченкові їхати на Київщину, Волинь і Поділля та збирати матеріали для “Комісії для розбору давніх актів”, яку в 1843 році засновано при Київському генерал – губернаторстві. Шевченко відвідує Кам’янець – Подільський, Почаїв. З Почаєва Т.Г. Шевченко заїздить до Кременця. Потім, через село Вербу, добирається до Дубна. Далі були Остріг, Корець і Новоград – Волинський. Поза цим Шевченко на Волині не був. На жаль і документів, які б свідчили про цю подію, в архівних установах Рівненщини не збереглось.

В березні – квітні 1847 р. Кирило – Мефодіївське товариство було викрите і розгромлене. Членів його, в тому числі Т.Г. Шевченка, М.І. Костомарова, П.О. Куліша було заарештовано. У зв’язку з цим, в документах фонду Рівненської гімназії ми знаходимо документ, датований червнем – серпнем 1847 р., який дуже оперативно був підготовлений і відправлений в усі навчальні заклади. Це секретне розпорядження міністра народної освіти про заборону творів Шевченко, Костомарова і Куліша.

Царизм і надалі намагався заборонити творчість поета, скомпрометувати його в очах загалу, але програв боротьбу з Шевченком і історія судила нам бути свідками краху безглуздої атаки на поета.

Архівні документи розповідають нам і про історію вшанування його пам’яті.

Так, в листі канцелярії попечителя Київського учбового округу міністерства народної освіти до всіх начальників середніх учбових закладів та директорів народних училищ Київського учбового округу від 24 січня 1914 року говорилось про те, що з різних газетних повідомлень стало відомо, що міські та земські управи, плануючи проведення 25 лютого цього року святкування сотої річниці народження малоросійського поета Т.Г.Шевченко, передбачають залучати до святкування в тій чи іншій формі також і народну школу. В день ювілею в міських та земських училищах планувалось розповсюдження серед учнів вибраних творів поета, так званого “Малого Кобзаря”, його портретів та життєпису, влаштовувати публічні зібрання з відповідними промовами та читаннями, в театрах планувалось давати урочисті концерти і запрошувати на них учнів. Попечитель Київського учбового округу, як представник офіційної влади так оцінив Т.Г. Шевченка: “... принимая во внимание, что областное наречие русского языка, на котором писал Шевченко, не служит ни орудием, ни предметом преподавания в русской школе, а его жизнь, личность и творчество не содержат в себе материал, который отвечал его задачам и мог быть с пользою введен в курс школьного изучения, я не нахожу никаких оснований для разрешения учащимся принимать участие в юбилейном чествовании памяти названого поэта.” Тому цим циркуляром освітянське начальство було забов’язане не допустити як розповсюдження “тенденційної української ювілейної літератури” серед учнів, так і взагалі будь-яких відступів від звичайної буденної учбової праці в день Шевченківського ювілею.

Вже в іншому документі, а саме в листі головуючого Училищною Радою при Найсвятішому Синоді в Волинську Єпархіальну училищну раду від 15 лютого 1914 року говорилось про те, що розглянувши питання про участь церковних шкіл у вшануванні пам’яті малоросійського поета Шевченка з нагоди 100- річчя з дня його народження та враховуючи, що в літературній діяльності Шевченка явно проявляється негативне протицерковне, протидержавне направлення, в багатьох його творах ”допускаються явно кощунственные, богохульные выражения, направленные против почитания Божьей Матери, святых угодников Божьих и святых икон», Найсвятішому Синод вирішив не дозволяти проводити урочисті панахиди з нагоди ювілею Шевченка, а також заборонив проведення в духовно – учбових закладах урочистих зібрань в його пам’ять.

Але не зважаючи на всі заборони в народі відзначалась ця дата. У наказі Волинського губернського жандармського управління від 1 квітня 1914 р. повідомлялось, що в день ювілею поета Шевченка 25 лютого (за старим стилем) в с. Гулевці Острозького повіту декілька місцевих селян з ініціативи Григорія Загребельного організували свято деревонасадження і недалеко від будинку місцевого священика посадили дерева, розмістив їх у вигляді букви “Т”, а ввечері , зібравшись вдома у одного з селян, читали твори Шевченка.

В іншому документі – інформації помічника начальника Волинського губернського жандармського управління від 11 квітня 1914 р. йдеться про те, що 23 лютого 1914 р. в с. Княгинин Варковицької гміни Дубенського повіту в приміщенні сільського училища відбулося зібрання членів правління товариства дрібного кредиту, головою якого був місцевий псаломщик Іларіон Іларіонович Гутовський. Серед присутніх знаходився і місцевий священник о. Прокопович та земський агроном Афанасій Павлович Трапезников, який прибув з м-ка Мізоч. Останній і запропонував асигнувати із залишків кредиту гроші на встановлення у Києві пам’ятника Шевченкові та переконував селян, що Шевченко, як письменник, багато потрудився для селян. Слова ці підтримував присутній на сходці Зарудненський вчитель Олександр Пантелеймонович Ільченко. Результатом таких переконувань було те, що селяни охоче асигнували на цю справу 15 рублів.

Історія вшанування пам’яті поета знайшла своє відображення і в документах польського (1919- 1921 рр.) і окупаційного (1941 – 1944 рр.) періодів, коли ім’я поета стало прапором в боротьбі українського народу за свою волю та незалежність.

 

 

Начальник відділу інформації

та використання документів

Державного архіву Л. Леонова

Рівненської області