ІСТОРІЯ АРХІВНОЇ СПРАВИ В РІВНЕНСЬКІЙ ОБЛАСТІ

Історія державних архівів Рівненської області своїми коренями іде далеко в глиб віків, коли в державних установах, церквах, монастирях, а також в палацах та замках земельних магнатів відкладалися та зберігалися документальні матеріали, що підтверджували їх права на землю і кріпаків.

Найвідомішими архівами на Рівненщині в ХІХ столітті були відомчі архіви Рівненського, Дубнівського та Острозького повітових судів. В них зберігались, крім судових справ, десятки фондів інших установ, в т.ч. і військових підрозділів, а також стародавні актові книги. Ці архіви відіграли позитивну роль в концентрації, зберіганні та впорядкуванні ряду фондів, що нині перебувають в Центральному державному історичному архіві України, в державному архіві Рівненської області.

Бурхливою та тернистою була доля архіву Рівненського повітового суду. В 1819, 1829, 1843 роках він страждав від пожеж. 20 червня 1845 року був складений акт перевірки вищезазначеного архіву за період, коли відповідальним за нього був архіваріус Іван Горинович. Комісія з перевірки визнала, що крім зовнішньої неохайності, в великому безладді упорядження самого архіву. Враховуючи, що всі справи, які там знаходилися, були розкидані, не підписані, не було алфавітних покажчиків до архівних книг, в зв’язках змішані чернетки і оригінали, користуватися таким архівом було практично неможливо.

Циркуляром Волинського губернського управління 30 квітня 1870 року було доручено всім повітовим судам через повітових стряпчих закінчити роботу по розбору архівів до 1 серпня 1870 року і повідомити про кількість справ, що підлягають перевезенню в Житомир та знищенню з дозволу Міністерства Юстиції. Для виконання цього циркуляра була створена комісія з членів суду, яка і завершила роботу по упорядкуванню архіву. В документах комісії вказувалось, що архів Рівненського повітового суду, незважаючи на всі заходи, що приймались, знаходиться в стані, який не дає змоги виконати вимоги вищого керівництва відносно розсортування справ, що в ньому знаходяться. Причина труднощів полягала у виключному положенні Рівненського архіву. З часу останньої пожежі в 1843 році він являв собою купу нерозібраних паперів, для впорядкування яких не проводилося жодних заходів.

Волинське губернське управління, вимагаючи наведення порядку в архіві, одночасно відхиляло пропозиції відрядити туди писців, вказуючи, що складання описів повинно проводитися силами та засобами суду. І тільки з 1867 року, за настійною вимогою судді Короленка, ця робота була розпочата, але не завершена з причини ії самовільного припинення архіваріусом Крижанівським, який довгі роки відав цим архівам, і якого в своєму творі “Історія мого сучасника” описав відомий письменник В. Г. Короленко, син Рівненського повітового судді. Призначений губернським управлінням на посаду архіваріуса Павловський, виявився також непридатним до роботи і був звільнений з неї за бездіяльність. В зв’язку з цим комісія змушена була переглядати кожну справу по 1843 рік для збирання розрізнених паперів і складання описів.

Порядок відбору справ на знищення і подальше зберігання встановлювали “Правила о разборке архивов судебных мест” видані в листопаді 1866 року. Правила передбачали передавання всіх справ до 1726 року в московський архів Міністерства юстиції. В той же архів повинні були надсилатися і справи з 1726 по 1800 рік, а саме: документи воєводських, губернських та інших канцелярій, кріпосні, явочні книги, виконані документи по указах Помісного приказу, Вотчиної колегії, справи цікаві за змістом, справи, які відносились до управління маєтками, конфіскованими в казну, всі папери з власноручними підписами членів царської фамілії. Згідно з правилами не підлягали знищенню: межові актові книги, документи на нерухомість, протоколи і журнали судових засідань, документи цінні в етнографічному, топографічному, статистичному або юридичному відношенні, документи, що мали відомості про повір’я та інші. До цих правил 4 квітня 1871 року Міністерством юстиції було видане доповнення, в якому перераховувалися книги і справи, які дозволялось знищувати без дозволу Міністерства.

В серпні 1871 року майже 600 архівних справ з 1792 року були підібрані, поділені по роках, на них були складені повні описи і архів суду був приведений в повний порядок. Документи, які не підлягали зберіганню, згідно з розпорядженням Міністерства юстиції від 15 лютого 1869 року, були продані з аукціону по ціні 75 коп. за пуд. 88,5 пудів різних “негодних” справ і книг було продано за 132 крб. 75 коп.

В історії архівної справи значною подією стала компанія 1852 року по описанню та передачі до Києва в новоутворений Центральний архів давніх актів актових книг по 1799 рік включно.

Однією з причин заснування архіву була політична ситуація, яка склалась на той час на українських землях, приєднаних у кінці 18 ст. до Російської імперії в результаті поділів Речі Посполітої і відповідно дії російської влади.

При інтеграції цієї території дались взнаки глибокі відмінності, насамперед соціальні й ментальні, між названими двома державами. Найгостріше зазвучала проблема чисельної безземельної шляхти, яку імперська влада, виходячи з своїх політичних і соціальних інтересів, послідовно переводила з привілейованого стану в податний. У тих умовах небаченого розмаху набував так званий „пошук дворянства” представниками цієї шляхти, тобто, намагання документально підтвердити свої дворянські права і привілеї, що призводило до фальсіфікацій, виправлень в документах, подлогах. Питання найбільш загострилось після придушення Польського повстання 1830 – 1831 рр. В 1833 р. Уряд утворив спеціальні ревізійні комісії, що мали перевірити документи про походження всіх нобілітованих, а саме актові книги.

Актові книги західних губерній мали двояку важливість: вони вміщували в собі документи дворянських родів і, разом з тим , могли служити найбагатшим матеріалом для історії. В актові книги вносились урядові розпорядження і угоди між приватними особами. Кожна важлива подія, життя громадське і приватне, зміни в державному устрої, побут міст і поселень, історія церкви вносились в ці книги з особливими подробицями. Комісії, що діяли в 1834-1835 роках, були покликані, з метою запобігання фальсифікації, провести роботу по перекресленню пустих місць в актових книгах, прошнуруванню і опечатуванню. Але і в наступні роки в цих книгах були виявлені недоліки. І тому, в 1843 р. були створені комісії для ревізії дій попередніх. До складу комісій входили повітові предводителі дворянства, судді, стряпчі. Передбачалося з усією відповідальністю передивитися всі актові книги, скласти до кожної описи з поясненням номера кожного документа, короткого змісту, року, місяця, коли надійшов, з відміткою в окремій графі, визнати його безсумнівним чи таким, що підлягає сумніву і конкретно чому. Описи, складені в двох примірниках, повинні були бути підписані всіма членами комісій, прошнуровані і пропечатані особистими печатками чиновників, один примірник відправлений в губернське управління.

Київська археографічна комісія в 1843 році також пропонувала оглянути родові архіви, в яких, по думці членів комісії, могли зберігатися чисті бланкети за підписами царствуючих осіб та велика кількість завірених витягів з старих гродських і земських актів, що належать різним призвіщам і, якими на той час користувались зовсім інші роди. В списку приватних найважливіших архівів перераховувались і архіви князів Яблоновських ,Сапєгов, Замойських, Любомирських, поміщиків Ленкевичів, Єловецьких, Порчинських, Чарнецьких, Кржижановських та інш. з Острозького повіту; князів Любомирських, Радзивілів, Ходкевичів, поміщиків Млодецького, Гулевичова, Ледуховських з Дубнівського повіту; князів Любомирських, Радзивилов, Четвертинських, Валевських,Раковських, Чарторийських, графів Естергазо, Валевських та інш. з Рівненського повіту. Однак інформації про проведення огляду цих архіві немає.

Дубнівський повітовий суд у 1843 році доповідав Волинському губернському управлінню про наявність справ, які не були скріплені комісією у 1835 році, пояснюючи це тим, що до актових книг входили лише протоколи засідань суду, складені з 1797 року і які не мали ніякої цінної інформації. Але знаходились вони в належному стані, пронумеровані, підписані в кінці кожної книги архіваріусом повітового суду. Разом з актовими книгами в архіві на той час було 40 справ.

Сумнівні успіхи такої ревізійної епопеї стали основою для логічного висновку про необхідність утворення державного сховища, яке б різко обмежило доступ до документів, посилило контроль за їх використанням, таким чином знизивши ймовірність підробок, й дозволило кваліфіковано готувати потрібні виписки з документів.

Розпорядженням Міністра юстиції від 17 листопада 1843 року губернський стряпчий повинен був особисто і постійно брати участь у всіх діях кожної окремої повітової комісії, що дуже гальмувало початок роботи комісій.

9 березня 1843р. запрацювала Житомирська актова комісія. Але робота цієї комісії з різних причин розтягнулася на багато років, тому комісії в інших повітах розпочали роботу лише в 1851р., після Указу про завершення роботи по описанню всіх актових книг до 1 січня 1852р. Через неспроможність губернського стряпчого брати участь у всіх комісіях, нарешті було дозволено посилати туди інших благонадійних і досвідчених чиновників.

Рівненська актова комісія розпочала свою роботу 10 липня 1851р. В приміщенні повітового суду було знайдено 120 актових і акторатових книг, які підлягали описанню і зберігались там з часу створення Волинської губернії. 14 липня 1851р. комісія доповідала, що актові книги знаходяться в належному стані та готовності і комісія вже приступила до їх перевірки і складання описів. В цій роботі виникало і немало труднощів, про що в своєму звіті 18 серпня 1851р. доповідав повітовий суддя Голубовський, який з причини відсутності необхідних матеріалів і зважаючи на те, що комісія вже повинна була закінчувати свою роботу, купував на свої кошти необхідний для роботи папір. Для спільної з ним роботи по складанню описів документів суддя призначив двох самих досвідчених і старанних, що знали російську, латинську і польську мови канцелярських чиновників, а саме: наглядача кріпацьких справ Дубіского і виконуючого обов’язки архіваріуса Корєво, яких все ж не вистачало для завершення розпочатої роботи. Тому суддя Голубовський звернувся в губернське управління з проханням видати розпорядження про обов’язкове виконання указу управління від 27 червня 1851р. про відрядження повітовими стряпчими із інших присутственних місць чиновників для роботи в комісію, так як до того часу цього не було зроблено.

Острозький повітовий суд 14 липня 1851 р. доповідав, що всі книги і документи, які знаходились в його віданні, вже переправлені в актову комісію, куди також відряджено необхідну кількість канцелярських чиновників, забезпечивши їх необхідними матеріалами для роботи. Волинське губернське управління схвально віднеслося до роботи Острозької актової комісії, в тому числі і до відрядження засідателя повітового суду Котковського для участі в її роботі, а саме до перекладу документів, про що були повідомлені всі повітові суди.

Для більш дієвого контролю з боку губернського управління за роботою комісії, 24 вересня 1851 р. всім актовим комісіям було наказано кожні сім днів доставляти в Житомир відомості про кількість проведених засідань комісій, хто був присутній та скільки розглянуто актів.

Рівненська актова комісія за період з 15 по 22 жовтня розглянула 215 документів:

з 22 по 30 жовтня – 276,

з 9 по 17 листопада – 825,

з 17 по 24 листопада – 865

В засіданнях комісії брали участь предводитель дворянства Порчинський, суддя Голубовський та повітовий стряпчий Тепнер.

В грудні 1851 р. губернське управління розглянуло результати роботи комісій, відмітивши їх незадовільний стан. Як приклад, наводились результати роботи Рівненської актової комісії, яка за період з 9 по 17 листопада розглянула 825 документів, тобто кожного дня близько 118, що було визнано, як і робота інших комісій “малоуспешным”.

Станом на 12 січня 1852 р. Рівненська комісія описала 6087 документів і визначити на той час, скільки ще документів підлягало описанню не мала можливості, з причини відсутності в книгах багатьох сторінок та наявності чорнових варіантів. Неможливість вчасного завершення роботи пояснювалась ще й незнанням всіма членами комісії латинської та польської мов, частою їх відлучкою, в зв’язку з невідкладною необхідністю, на основне місце роботи. Тому, для повного завершення описання, комісія просила ще рік роботи, з умовою відрядження до їх складу з лютого 1852 р. канцелярських працівників з судів, повітового казначейства і окружних управлінь. Проте, 15 січня 1852 р. Волинське губернське управління наказало закрити всі комісії, а всі об- ревізовані і необревізовані книги, акти передати у відповідні присутственні місця і зберігати їх там в повному порядку.

Дубнівська актова комісія розпочала свою роботу 5 серпня 1851р. і працювала згідно з Указами Волинського губернського управління від 23 лютого, 9 березня 1843р., 4 березня, 27 квітня і 30 вересня 1844р., 9 березня 1845р., 12 грудня 1845р., 15 червня та 27 липня 1851р. Комісія розпочала свою роботу по перевірці актових книг повітового суду, міського магістрату і Оликської ратуші не дочікуючись прибуття губернського стряпчого, який повинен був перевірити роботу комісії і разом з іншими членами підписати всі складені описи. Для роботи в комісії, крім основного складу, повітовим стряпчим були призначені з усіх присутственних місць по одному, а з повітового суду - два канцелярських чиновника.

В листопаді 1851р. була завершена робота по перевірці 50 актових книг Дубнівського міського магістрату і 34 актових книг Оликської міської ратуші. Було визнано, що в них знаходяться тільки умови, зобов’язання і провадження справ поміж міщанами і євреями, що не стосуються дворянського стану, не являються підтверджуючими документами про дворянське походження. Тому комісія, не приступивши до складання описів. Повернула акти назад в магістрат і ратушу, залишивши на розгляд тільки документи повітового суду. На 4 січня 1852р. було розглянуто 21753 акти за 1774-1805рр. Не розглянутими залишилось 26150 актів за період з 1805 по 1840 рр., з чого витікало, що навіть при всій старанності членів комісії завершити всю роботу до 1 січня було неможливо. 21 січня комісія припинила свою діяльність, розглянувши 28708 актів.

10 травня 1852 р., в зв’язку з відкриттям у Києві Центрального архіву при Університеті св. Володимира, Волинське губернське управління зобов’язало Острозький повітовий суд протягом місяця, Рівненський і Дубнівський суди протягом трьох тижнів, скласти описи на актові книги до 1799р., один примірник яких доставити в губернське управління, а про кількість книг, що підлягають передачі в Центральний архів доповісти генерал-губернатору.

В результаті проведеної роботи в Київ були відправлені з Рівненського повітового суду – 10, Дубнівського – 33, Острозького – 9 актових книг по 1799 р. включно.

У 1852 році професором Київського університету, ініціатором створення архіву давніх актів М.Д. Іванишевим був проведений огляд архівів Подільської і Волинської губерній. Зі звіту професора про свою подорож ми дізнались і про архіви, які на той час зберігались в м. Корець. В архіві, що належав власникам Корця були знайдені акти, що відносяться до історії м. Луцька, декілька листів короля Сизігмунда Августа до князів Вишневецьких стосовно війни з царем Іоаном Васильовичем Грозним, акти про влаштування містечок і поселень, родовідні таблиці князів Острозьких і Корецьких, дві актові книги м. Луцька, які були передані професору по акту.

У другій половині 1865 р. були здійснені заходи з вивільнення цивільного відомства від справ, переданих туди військовими частинами. Наприклад, в архіві Острозького повітового суду зберігались документи, які залишили там військові під час виступу в похід, а саме:

Іркутського драгунського полку за період з 1800 по1809 рік, прийняті на підставі розпорядження Острозького городничого 10 серпня 1810 р. в “запечатанных тюках при открытой описи”;

19 Єгерського полку 24 піхотної дивізії з 1816 по 1827 рік – в складі 24 неопечатаних книг і без описів;

чергування   І-ої бригади 9-ої піхотної дивізії з 1816 по 1827 рік з описами, прийняті згідно з відношенням генерал-майора Чебишева від 19 березня 1829 р.;

дивізіонного чергування 10-ої піхотної дивізії з 1814 р. прийняті по відношенню підпоручика 18 Єгерського полку Домбровського від 30 серпня 1832 р. та інші.

В квітні 1864 р. в архіві Рівненського повітового суду зберігалися слідуючи фонди військових частин, що залишилися після пожеж 1819, 1829, 1843 рр.:

Українського легкокінного єгерського полку з 1775 по 1797 р., а також за 1804 і 1805 рр.;

Апшеронського піхотного полку з 1772 по 1806 рік;

Смоленського драгунського – з 1803 по 1818 рік;

Олександрійського гусарського – з 1796 по 1804 рік;

Якутського піхотного – з 1821 по 1846 рр.

Фонд Якутського піхотного полку складався з 352 книг і був переданий по описах командиром Якутського піхотного полку 18 березня 1848 р. Справи інших полків знаходились в дуже занедбаному стані, без описів, ким і коли передавались до архіву було невідомо.

15 жовтня 1865 р. начальник Київського військового округу повідомив Волинське губернське управління, що для розбору і знищення документів минулих років, що були передані військами в різні архіви і зараз обтяжують як установи, що їх зберігають, так і земства, за рахунок яких вони утримуються, в тих містах, де зберігаються згадані справи, створюються особливі комісії в складі офіцерів тих частин, які там квартируються. Справи, які після опрацювання комісіями залишались для подальшого зберігання, передавалися в губернське місто в управління губернського військового начальника.

Всього за час роботи Рівненської комісії було опрацьовано 1106 справ, частина яких була передана для подальшого зберігання в Житомир.

Повернемося до історії архіву Дубнівського повітового суду, який був дуже різноманітним складом. На червень 1859 р. в ньому, крім документів суду, зберігалися документи деяких військових частин, повітового казначейства, повітового стряпчого, головного наглядача провіантських магазинів, а також різноманітні плани та креслення. Всі вони були описані. Архів розміщувався у великій залі та трьох кімнатах Дубнівської Свято-Миколаївської соборної церкви за річну плату в 100 крб. Найважливіші акти зберігалися в приміщенні суду в шафах під замком. На всі ці справи були складені описи, алфавітні книги, а самі ж справи утримувались у повному порядку.

В червні 1872р. повітові суди припинили свою діяльність, справи поточного діловодства були передані в мирові суди, поліцейські управління, палати кримінальних та цивільних справ. Архіви були перевезені в місто Житомир.

Цікавим є архівно – документальний фонд історико – культурного заповідника м. Острога. який в наш час нараховує біля 20000 одиниць зберігання. Його формування розпочалось водночас із підготовкою до створення історичного музею в Острозі (1916 р.), що було пов'язано з діяльністю заснованого у 1909 році релігійно – просвітницького і науково – краєзнавчого Братства імені князів Острозьких. Важливим етапом цієї праці стало створення у 1910 році братського давньосховища.В 1924 році польська влада перевезла велику частину архівних збірок музею в Луцьк, в музей і бібліотеку при Волинському товаристві друзів наук. Серед них – архів Єло – Малинських і їх спадкоємців – Сосновських з Новомалинського замку, латиномовні богословськи і філософськи рукописи, що походили з єзуїтського колегіуму в Острозі; метричні і церковні книги з православних храмів Острога і повіту; частина межиріцького пофранцисканського монастирського архіву; фрагменти документації російської шкільної адміністрації в Острозі; документи Української військової ради в Острозі 1917 – 1918 рр.4 архів Братсва імені князів Острозьких; колекція фронтових листів вчителів церковно – парафіяльних шкіл Острозького повіту – учасників I світової війни своєму колишньому спостережнику М. Тучемському – засновнику, першому керівнику і хранителю музею в Острозі. Ймовірно, тоді ж з музею зникло більшість рукописів волинського краєзнавця 19 ст. священика Аполонія Сендульського, які ще під час I світової війни знаходились на місті. В 1990 – роках частина матеріалів, що потрапила з Луцька на зберігання до Центрального державного історичного архіву у Львові була повернута музею.

З інших, найбільш значних відомчих архівів в Рівненському повіті, слід зазначити архіви Рівненської гімназії, Рівненського реального училища, а також архів барона Федора Рудольфовича Штейнгеля – організатора першого краєзнавчого музею на Рівненщині в селі Городок Рівненського району. Ф. Р. Штейнгель був фактичним керівником музею, фінансував всі роботи, пов’язані з ним, зокрема експедиції в поліську глибинку, керував проведенням археологічних розкопок, тому в фонді відклалися і збереглися матеріали історії краю, в тому числі історична довідка про Волинь, рукописи статей з історії м.Рівне і Волині, анкети про природу, народні звичаї, замальовки, фотознімки народних будівель, опис побуту, звичаїв, обрядів, одягу поміщиків, які зроблені під час експедицій.

Нещодавно у фонді Рівненської реальної гімназії був знайдений документ, який дає нам уявлення про його архів. Це анкета, в якій вказано, що архів знаходився в одній окремій кімнаті, в приміщенні самої гімназії, біля канцелярії і відав архівом письмоводитель гімназії. Документи – частково були журнали в оправі, частково – документи в зв’язках, розміщувались на полицях та в шафах. По опису, складеному в 1875 році, архів нараховував 513 номерів. В 1900 році в архіві вже було 2000 класних журналів та документів в обгортках за період з 1932 року – року створення гімназії. За рік до архіву надходило приблизно 40 журналів та 25 справ. Саме завдячуючи існуванню цього архіву, сьогодні ми маємо на зберіганні документи унікальної для нашого регіону установи, яка зв’язана з іменами видатних постатей української і світової культури, була одним з найпотужніших освітянських центрів Волині.

В роки першої світової війни частина архівних документальних матеріалів була евакуйована вглиб Росії, частина була знищена на місцях.

Події громадянської війни, вторгнення білопольських військ ще більш усугубило сумне положення архівних документів.

Перші найбільш значні кроки по збиранню та організації зберігання документів на Рівненщині були зроблені після встановлення тут на короткий термін Радянської влади.

В основу архівної справи, якою займались ревкоми – надзвичайні органи влади на місцях, що зосереджували в своїх руках всю повноту влади на даній території і володіли надзвичайними повноваженнями в організації революційного порядку, був покладений циркуляр НКВС України за №2130 від 30 червня 1919 р., в якому зокрема говорилось, що всі “старі матеріали, що мають цінність не тільки для історії, але й полегшуючі нам в тому чи іншому відношенні створення нових радянських установ, а також набагато скорочуючи виконувані роботи по поточному радянському будівництву, ні в якому випадку не підлягають знищенню й повинні зберігати недоторканість або перепроваджуватися в більш безпечні місця й архівосховища”. Циркуляр НКВС України був розповсюджений на початку серпня 1919 р. серед усіх відділів, підвідділів повітового ревкому і волосних ревкомів – усього 37 адресатам для “точного керівництва”. Керуючись цим циркуляром, Рівненський повітовий ревком запропонував всім 17 волосним ревкомам здати у відділ управління повітового ревкому в одноденний термін архіви та печатки усіх колишніх волосних управ і, в свою чергу, розпорядитися про здачу сільськими старостами архівів та печаток. Всяке зволікання виконання цього наказу вело за собою притягнення до відповідальності за законами військового часу.

Необхідність таких надзвичайних заходів вимагали складні політичні обставини, що складалися у волостях, де діяли банди та відбувалися куркульські заколоти. Так, у червні 1919 р. бандами Соколовського протягом чотирьох днів утримувався волосний центр Межиричі. За цей час бандити знищили всі протоколи ревкому, документи, що надійшли від органів, установ, всі плакати, оголошення.

Фактично вже 16 червня 1919р. юридичний відділ Острозького повітового ревкому свіоїм скасував всі дворянські судові установи, а ліквідаційна комісія відділу зайнялася прийомом справ тюрми й арештного дому, справ, книг і нарядів семи дільниць мирових суддів Острозького повіту, з’їзду мирових суддів, двох судових слідчих, адміністративного судді й двох нотаріусів. Документи Острозької повітової земської та міської управ передано відділу фінансів Острозького повітревкому.

Ліквідаційна комісія юридичного відділу Рівненського повітревкому, що приступила до роботи 19 червня 1919 року у складі 3 членів прийняла справи Рівненської тюрми і зайнялася в першу чергу розглядом всіх кримінальних справ колишніх Надзвичайного і Штабного судів. Засідання відбувалися щоденно, всі питання розглядалися комісією в день надходження і в той же день приводилися до виконання її постанови. Станом на 22 липня 1919 р. комісія прийняла з 2-ої судово-мирової дільниці 2500 справ, 3-ої – 1700 справ, 5-ої – 1000 справ, зі з’їзду мирових суддів – 2237 справ, частину справ 12-ої й 16-ої судово-мирових дільниць та від судового пристава Луцького Окружного суду по Рівненському повіту – 1219 справ. Загалом від колишніх судових установ ліквідаційна комісія прийняла 8700 справ, “переглянувши кожну й розсортувавши їх всі на групи”.

У відділ юстиції секретарем Рівненського повітового ревкому були передані документи колишнього сирітського суду при Рівненській міській управі. 5 липня 1919 р. туди ж були передані для “зберігання у вогнетривкій шафі” ощадні, розрахункові та чекові книжки товариств і організацій.

Перевозку книг і справ 6-ї судово-мирової дільниці Рівненського округу здійснював колишній секретар при мировому судді за завданням ліквідаційної комісії. 30 червня 1919 р. голова ліквідаційної комісії отримав 500 крб. на витрати, пов’язані з доставкою документів і майна ліквідованих установ. Справи бувшої охранки перевезли в середині липня 1919 р. безпосередньо в приміщення ліквідаційної комісії. Одночасно членам ліквідаційної комісії доводилось розглядати здані мировими суддями справи й видавати із справ оригінали документів і копії рішень та укладати акти. Незважаючи на це, а також на військові дії ворога в повіті, їй був встановлений 2-тижневий строк прийому документів ліквідованих у повіті установ.

Для прийому архіву колишньої Рівненської повітової управи колегія земельного відділу Рівненського повітревкому визначила відповідну комісію. Згідно з актом від 9 червня 1919 р. житлово-реквізиційним відділом Рівненського повітового ревкому були прийняті від Рівненської міської управи всі книги й діловодство, що виявилися на місці – всього біля 50 книг, багато справ та окремих документів за час з 1899р. по 1919р.

8 червня 1919 р. на своєму організаційному засіданні Сарненський міський ревком постановив “...прийняти від місцевої міської управи всі справи, книги, гроші й все майно по книгах і описах...” Сарненський ревком на засіданні 19 червня 1919 р. визначив комісію для прийому справ і книг від колишнього міського самоуправління, куди ввійшов і голова ревкому.

26 червня 1920 р. юридичний відділ Рівненського повітревкому надіслав волвоєнкоматам циркуляр з вимогою “прийняти всі наявні справи, діловодство й майно всіх камер мирових судів, судових слідчих і судових приставів, як російських так і польських, що знаходяться на території району” і все прийняте доставити в юридичний відділ.

Ревкомам в їх діяльності довелося зустрічатися з фактами переховування архівів, як це мало місце в м. Березно, де службовець колишньої міської управи Д. Гендлер двічі закопував у землю архів управи, серед документів якого знаходилися книги перепису населення, метричні книги, списки призовників, військовозобов’язаних, інші документи. Після трирічного перебування архіву в землі він передав його польській владі.

Внаслідок великої організаційної роботи ревкомів Рівненщини по збору й концентрації архівів установ та організацій, назбиралася значна кількість документів. В першу чергу було розпочато розгляд документів ліквідованих судових установ. Ліквідаційна комісія юридичного відділу Рівненського повітового ревкому довела до відома населення дозвіл на право продовження судочинства в цивільних і кримінальних справах, розпочатих і не закінчених у ліквідованих радянською владою судових інстанціях. “Справи, не відновлені вказаним порядком, - говорилося в повідомленні, - вважаються закінченими назавжди і будуть знищені”. Частина справ політичного й революційного характеру була передана на розгляд революційному трибуналу.

Восени 1920 р., під час відступу радянських військ з-під Варшави, не вдавалося вивезти всі архівні документи. Залишився на місці архів Рівненського повітового раднаргоспу й комісії постачання, колишнього Рівненського державного банку, документальні матеріали дворянської опіки в кількості 309 книг за 1880-1918 роки, повітового земства та ін.

В 1919 та 1920 роках на території Рівненщини ревкоми проіснували лише декілька місяців. Збереглися, та й то частково, документи трьох повітових і трьох волосних ревкомів з деякими відділами – загалом 141 од.зб.

З 1921 р. по 1939 р. територія, на якій нині розташована Рівненська область, входила до складу буржуазної Польщі. В основу упорядкування архівної справи того часу був покладений “Декрет про організацію державних архівів і опіки над архівними матеріалами” від 7 лютого 1919 р. Згідно з цим декретом архіви входили до складу Міністерства віросповідання і громадської освіти, де був утворений відділ державних архівів.

У відповідності до Ризької мирної угоди 1921 року, документальні матеріали установ, що діяли до окупації, були передані Польській державі. У зв’язку з тим, що держархівів у Волинському воєводстві не було, фонди великої кількості місцевих установ Рівненського, Дубнівського та Острозького повітів були перевезені у центральні архіви Польщі. Частина матеріалів була передана польським судовим установам. Найзначнішими з них були окружний суд та прокуратура, де зберігалися на 1939 рік, за приблизними підрахунками, більше 100 тисяч одиниць зберігання.

24 березня 1921 р. Рівненське повітове староство отримало циркуляр Міністерства внутрішніх справ Польщі про збір даних про документи і печатки, що були „ пограбовані та знищені під час більшовицького вторгнення протягом 1919-1920 років.” Староство, в свою чергу, направило копії вищевказаного циркуляра в усі гмінні правління. В циркулярі відмічалось, що під час бойових дій, тимчасового перебування при владі більшовиків, в багатьох повітах були знищені та пограбовані книги, печатки, справи, та інші офіційні документи, в тому числі особисті посвідчення. В зв’язку з великим значенням, яке мають ці документи, особливо у випадку, коли ведуться мирні переговори і готується виїзд делегації з метою повернення польських полонених і реемігрантів на батьківщину, Міністерство внутрішніх справ доручило Варшавському, Білостоцькому, Люблінському воєводам, генеральному делегату в м. Львові, керівникам департаментів колишнього управління прифронтових територій, всім старостам вищевказаних територій негайно зібрати дані про знищені документи.

В серпні 1921 р. з гмінних управлінь та магістратів міст стали надходити запитувані відомості: так, в Костопільському повіті за 1919-1920 роки, як вказувалось в інформації війта Костопільської гміни, були знищені всі справи волосного правління, в тому числі 32 книжки оподаткування населення повіту;

магістрат м. Здолбунова доповідав, що весь час його архів і документи канцелярії за 1919-1920 роки були на місці і до останньої зв’язки знищені;

в Клеванській гміні в 1920 році пропала печатка Клеванського гмінного управління, була знищена частина архіву волосного правління, земської управи, Клеванського гмінного управління;

в м. Корці були знищені книги і справи архіву колишньої міщанської управи, що були залишені в приміщенні магістрату, інші документи були евакуйовані;

в магістраті м. Рівне були знищені наступні документи: списки міщан і купців, метричні книги єврейського населення; печатки та штампи;

в Кустинській гміні в 1919-1920 роках пропали всі документи гмінного управління.

І хоча частина архівних документів колишніх царських установ була передана в архіви окружного суду і прокуратури, в центральні архіви Польщі, знаходилась ще велика кількість справ, що розміщувались на горищах різних установ, в інших місцях. Так, ще в 1924 році, в приміщенні мирового суду в Острозі знаходились старі, частково знищені та не упорядковані справи колишніх російських мирових суддів, між якими були справи “вічні” та багато інших важливих документів, на які було звернуто увагу після перебування в м. Острозі заступника прокурора Рівненського окружного суду.

В 1926 році постало питання про справи, залишені колишніми російськими установами на горищах будинків, де розміщувались тоді Рівненська повітова рада і повітове староство, серед яких в хаотичному стані знаходились документи колишньої дворянської опіки.

Так як згідно зі статтею 13 розпорядження генерального комісара східних земель від 15 травня 1919 р., циркуляром МВС від 5 листопада 1920 р. справи стосовно опіки належали до суду, Рівненським повітовим староствам було доручено впорядкування і прийом цих документів Рівненському окружному суду.

Міський магістрат м. Рівне мав свій архів, який діяв згідно з “Інструкцією про ведення загального діловодства”. В розділі інструкції про архів говорилось, що теки виконаних справ передаються щодва роки до архіву. Для цього справи в теках повинні бути пронумеровані кольоровим олівцем, на початку - вміщений список справ із зазначенням кількості пронумерованих аркушів, і на всі теки складений перелік в двох примірниках.

Керував архівом призначений для цього службовець із секретаріату магістрату. Архів необхідно було розміщати в окремій кімнаті, що зачиняється на замок. Справи в архіві розміщались по роках, а в середині року – по роду діяльності. Над перегородками і полицями – відповідні орієнтаційні написи. Керуючий архівом повинен був складати список справ в хронологічному порядку за кожний рік. Список включав у себе черговий номер, заголовок та номер теки, номер перегородки і номер полиці, на якій теку вміщено, дату передачі в архів. Справи з архіву дозволялось видавати тільки на чітко вказаний термін на підставі розпорядження секретаря магістрату. Термін зберігання в архіві складав 10 років, після чого справи, які не мали цінності, після перевірки спеціальною комісією знищувались.

У січні 1940 р., невдовзі після приєднання Західної України до УРСР, був створений в Рівненській області архівний відділ НКВС, перед яким було поставлене завдання по створенню обласного історичного, 30 районних і одного міського архівів. У першій половині 1940 р. в області було створено 24 районних архіви, а після прийняття РНК УРСР 7 жовтня 1940 р. постанови №1317 “Про стан міських і районних архівів”, за якою голови виконкомів обласних рад під персональну відповідальність зобов’язувались забезпечити всі архіви приміщеннями, а голови райміськвиконкомів забезпечити архіви коштами, в другій половині 1940 р. закінчилось створення 30 районних і міського архіву. Ця постанова також встановлювала, що без погодження з НКВС УРСР заборонено переселення районних та міських архівів з одного приміщення в інше, а архівні відділи НКВС були зобов’язані укомплектовувати архіви кваліфікованими і перевіреними працівниками.

З червня 1940 р. Рівненський облвиконком прийняв рішення “Про охорону архівів в м. Рівне та в районах Рівненської області”. Згідно з цим рішенням, всі архівні матеріали установ і організацій, а також архіви приватних осіб, підлягали обов’язковій здачі в обласний архів. Керівники установ та приватні особи, в приміщенні яких знаходились зазначені матеріали, були зобов’язані негайно повідомити про них в архівний відділ НКВС. До прийому матеріалів обласним архівом, на керівників установ та осіб, в приміщеннях яких знаходяться матеріали, була покладена особиста відповідальність за цілість і охорону документів. Постанова зобов’язувала райвиконкоми та Рівненську міську раду надати відповідні приміщення під міськрайархіви, вжити заходів до виявлення та концентрації архівних документів в держархівах та забезпечити державні архіви кваліфікованими та перевіреними кадрами. В 1940 році планувалось сконцентрувати в обласному архіві 500 тисяч од.зб., з них з районних архівів – 150 тисяч од.зб., в районних архівах – 300тис. одиниць зберігання.

Протягом 1940-1941 років архівний відділ НКВС отримав від усіх районних архівів інформацію про документи, залишені Польською владою. І хоча штат архівного відділу на той час складався з чотирьох чоловік (начальник, старший інспектор, секретар-друкарка, бухгалтер), працівники відділу побували в усіх районах, обстежили всі сконцентровані там документи польських державних установ і громадського самоврядування, їх облік, забезпечення приміщеннями, стелажами та інвентарем. Відповідальні за архіви в районах взяли на облік всі справи, що зберігалися в різних установах, і склали акти про персональну відповідальність їх керівників щодо схоронності цих документів. Так, наприклад, голова Березнівського райвиконкому зобов’язав усіх голів сільрад, під їхню персональну відповідальність, зібрати усі справи та книги, які залишились після Польщі, в одне приміщення і забезпечити їх збереження; документи нікому на руки не видавати і не допускати нікого до їх перегляду без дозволу райвиконкому.

Станом на 1941 рік, районні архіви, в основному, були забезпечені приміщеннями, в багатьох з них фонди були розібрані по роках і розкладені по стелажах. Проте, відчувалася нестача площ, архіви були завантажені на 200-300%, не вистачало кадрів, перекладачів, що в свою чергу, не давало можливості почати розсортування справ.

Напередодні Великої Вітчизняної війни в обласному архіві вже було сконцентровано 37 фондів, 150000 од.зб. та 200 тонн нерозібраних матеріалів.

Велетенську шкоду нанесли архівам німецько-фашистські окупанти. Внаслідок боїв, що пройшли в перші дні війни, архіви не вдалося евакуювати. 1217426 од.зб. та 19 тонн не розібраних матеріалів під час окупації Рівненської області загинули. Так, окупанти викинули із замку м. Дубно документальний фонд князів Любомирських, який був частково спалений на вогнищах, а частково загинув від дощів. Була також знищена основна маса документальних матеріалів радянських установ, що діяли в 1939-1941 роках.

В роки окупації Рівненський підпільний обком комуністичної партії двічі розглядав питання про зберігання та збір документальних матеріалів з історії партизанського руху в області. Так, 25 червня 1943 р. на засіданні обкому була створена високоавторитетна спеціальна комісія по збору матеріалів з історії партизанського руху в складі: Безкровного – редактора підпільної газети “Червоний прапор”, Кудояра – секретаря ОК КП (б) України, Смирнова – секретаря обкому ЛКСМУ, Повторенка – члена ОК КП (б) України, Корчева – політпрацівника, Кизі – секретаря ОК КП (б) України...

Через півтора місяця, на засіданні обкому, яке відбулося в лісі, в районі Білі-Малі Телковичі, було розглянуто питання про роботу цієї комісії. Відмічалось, що робота ведеться слабо, тут же затвердили план роботи комісії та виділили спеціальну людину для збирання фотодокументів. Завдяки цим заходам для історії збереглись дуже важливі документи.

Архівний відділ НКВС та облдержархів відновили свою діяльність у лютому 1944 р., після вступу в обласний центр Червоної армії. Подив викликає те, що було зроблено архівістами в ці роки. У напівзруйнованих будинках, в тупіках залізничних станцій, в сараях, підвалах, на горищах, а то й просто неба архівісти та представники громадськості виявляли архівні фонди та організовували їх охорону. 16 вересня 1944 р. Рівненський облвиконком прийняв рішення “Про заходи впорядкування архівного господарства в районах Рівненської області”. В ньому вказувалось на необхідність в найближчий час забезпечити приміщеннями рай архіви, налагодити роботу із збирання документальних матеріалів колишніх установ буржуазної Польщі та німецького окупаційного режиму.

Підкреслюючи важливість справи організації райархівів та збирання архівних фондів, начальник УНКВС по Рівненській області своїм наказом від 4 жовтня 1944 р. заборонив використовувати завідуючих райархівами на будь-яких інших роботах.

У квітні 1945 р. в області вже налічувалось 23 райархіви. В силу місцевих умов не було архівів у Березнівському, Козинському, Людвипільському, Мізоцькому, Степанському та Червоноармійському районах.

Одночасно приділялась певна увага відомчим архівам. Рішенням Рівненського облвиконкому за №1253 від 18 грудня 1945 р. “Про упорядкування і охорону документальних матеріалів діючих установ, підприємств і організацій області”, всі керівники установ зобов’язувались вжити заходів для впорядкування документальних матеріалів за 1944-1945 роки, а також провести наради секретарів всіх обласних установ з питань діловодства та зберігання документальних матеріалів.

В 1950 році завідуючими рай архівами були укомплектовані лише 23 з 30 районних і одного міського архівів, а приміщеннями для концентрації документальних матеріалів були забезпечені всього 18 райархівів. Але вже в середині 50-х років усі райдержархіви мали приміщення, які забезпечували належне зберігання архівних документів, в тому числі і архівів ліквідованих районів. У ці роки районні архіви   продовжували роботу по упорядкуванню документів установ низової ланки, прийому їх на зберігання та подальшому використанню архівних матеріалів у наукових, народно-господарських і довідкових цілях. Цьому сприяло і прийняття місцевими партійними і радянськими органами відповідних постанов і рішень щодо покращення стану архівної справи в області, організація перевірки виконання цих рішень відомчими та державними архівами, проведення різних оглядів і перевірок.

В 60-ті роки резервом для комплектування обласного архіву були 15 районних та один міський архіви з перемінним складом документів, а також 1180 відомчих архівів. В сховищах районних та міського державних архівів нараховувалось на 1 січня 1968 р. 243218 одиниць зберігання. В сховищах відомчих архівів – 288114 одиниць зберігання.

На початку 60-х років усі архівні установи із системи МВС були передані в безпосереднє підпорядкування архівним відділам облвиконкомів.

В 1988 році був ліквідований архівний відділ облвиконкому і з того часу управління архівною справою в області здійснює державний архів Рівненської області.

Сьогодні в Рівненській області діють 18 державних архівних установ низової ланки: 16 архівних відділів райдержадміністрацій і 2 архівні відділи міськвиконкомів. Тут працюють 34 архівіста, а в сховищах, загальною площею 1000 квадратних метра та протяжністю понад 165000 од.зб. за 1944-1998 роки 95% наявних в архівосховищах справ закартановані.

Згідно з “Типовим положенням про архівний відділ районної державної адміністрації” (1998 рік), архівні відділи:

Здійснюють реалізацію державної політики в галузі архівної справи управління архівною справою на території району;

Координують діяльність державних органів, підприємств, установ і організацій з питань архівної справи і діловодства;

Забезпечують поповнення Національного архівного фонду документами місцевого походження, їх державну реєстрацію, облік, зберігання та використання їх інформації.

Згідно з “Законом про національний архівний фонд” (1994 рік) місцеві органи державного управління архівною справою забезпечують зберігання, облік і охорону не тільки документів державних установ і підприємств, профспілкових, кооперативних, творчих об’єднань громадян, але і документів переданих до них на зберігання підприємствами, установами і організаціями незалежно від їх форм власності.

Начальник відділу інформації

та використання документів

Державного архіву Рівненської області            Л. Леонова