З історії міського самоврядування м. Рівне

в 1920 – 1930-х роках

Якою є наша міська влада сьогодні, чим опікується, які проблеми їй доводиться вирішувати - ми знаємо. Але історія місцевого самоврядування Рівне має дуже давню історію. Як тільки не називались ті установи, які керували містом за більш ніж п’яти вікову їх історію – і магістратами, і думами, і управами.

Але все ж таки більш цивілізованого вигляду наше місто почало набувати в 20 – 30 рр. XIX століття в період входження території Волині до складу Польської держави. Саме тоді на чолі міста стояв магістрат, який був створений польською владою в серпні 1919 року на підставі розпорядження Генерального комісара Східних земель від 27 червня 1919 р. про тимчасовий міський устрій. Згідно з цим розпорядженням до складу магістрату входили бургомістр, заступник та лавники. Першим Рівненським бургомістром 19 серпня 1919 р. став Ян Балінський.

На відміну від іншої території Польщі, волинські міста довго були на ручному управлінні волинського воєводи - до 1927 р. членів магістрату не обирали, їх призначав спочатку окружний комісар, пізніше воєвода. Функції ж самоуправ в цей період в містах виконували так звані Міські громадсько- господарчі комітети. Створені вони були з ініціативи воєводського управління спеціальною інструкцією від 21 травня 1921 р. і були покликані координувати роботу магістратів до часу проведення виборів до міських рад. Міські громадські господарчі комітети були для магістратів одночасно рекомендаційними та контролюючими органами.

Справжні ж виборні органи місцевого самоврядування в місті почали діяти лише з 1928 р. В другій половині 1927 р. були проведені перші вибори в Рівненську міську раду, а члени ради вже в листопаді – грудні обрали бургомістра, його заступника та лавників. Тільки тоді польська влада наважилась ввести в нашому краї розпорядження Генерального комісара Східних земель про міський устрій від 14 серпня 1919 р.

На початку своєї діяльності в 1919 р. магістрат складався з двох відділів – військово – паспортного бюро та технічного відділу. Надалі - з 8 основних відділів – президіального, податкового, бюджетного, господарського, технічного, санітарного та громадської опіки, відділу у справах міської електростанції, адміністративно – військового відділу.

Для нашого міста кількість членів міської ради була визначена в 40 осіб. Так наприкінці 30-х років до складу міської ради входило 15 осіб з вищою освітою, 11 – з середньою, 9 - з початковою, в т.ч. – 3 адвокати, 3 інженери, 1 лікар, 6 купців, 3 особи, зайняті в сільському господарстві, 3 ремісники тощо. В самому ж магістраті працювало 154 особи, що на 94 особи було більш, ніж кількість, визначена статутом. Однак місцевій владі вдавалось доводити вищим інстанціям доцільність такої кількості працівників.

До компетенції магістрату входило складання бюджету, стягнення податків з населення, нагляд за санітарним станом і благоустроєм міста, будівництво і утримання доріг, мостів, вулиць, міського водопроводу та каналізації, будівництво шкіл, лікарень, розвиток місцевої торгівлі, промислів та промисловості, створення кредитних установ, охорона в містах громадської безпеки та правопорядку. Всі ці питання розглядались на засіданнях рад, кількість яких в рік коливалась від 9 до 14. Частіше всього розглядались фінансові питання – в 1934 році серед 112 піднятих під час проведення засідань міської ради питань, це питання піднімалось 46 раз; господарські питанні – 29, питання охорони здоров’я і громадської опіки – 4.

Основний тягар по благоустрою міста лягав на місцеве населення. Для виконання завдань, покладених на міське самоуправління, магістрат користувався різними джерелами прибутку, в т.ч. і стягував різноманітні оплати та податки. Основні кошти надходили від податків, яким обкладались рівненські підприємці, землевласники та власники нерухомого майна. Сплачувались податки і за користування послугами міських канцелярій, за місця на вулицях і площах міста для ведення торгівлі, за право в’ізду і постою на території міста, за користування кіньми, підводами, автомобілями і, навіть велосипедами, за проведення публічних розважальних заходів, за рекламні вивіски тощо.

Згідно з переписом 1931 року населення міста становило 40 тис. 647 осіб, Серед міського населення поляків було 12 тис., євреїв – 23500, українців – 3.5000, росіян – біля 3000, чехів -500. в 1937 році згідно з офіційним переписом населення рівного становило 40612 осіб, фактично ж тут проживало до 43000 мешканців, що було на 30% більше за кількість населення в 1921 році. Серед населення Рівного було 12000 поляків, 23500 євреїв, 3500 українців, 3000 росіян, біля 500 чехів тощо.

Місто швидко розвивалось. Завдячуючи залізничному сполученню з Варшавою, Львовом, Вільном Рівне вважалось торгівельно – фінансовим центром Волині. Це позначилось і на характері зайнятості рівнян. В 1937 р. промислами і ремеслом займались 13.962 осіб, торгівлею і обслуговуванням – 11386, в сфері комунікацій і на транспорті були зайняті 2913, в сільському господарстві – 971 осіб. Державних службовців і працівників самоврядування налічувалось біля 2500. Кількість безробітних на 1 січня 1937 р. становила 1200.

            Промисловість, яка була розміщена в Рівному працювала в основному на місцевій сільськогосподарській сировині: пивзавод і фабрика дріжджів (75 працівників), 5 млинів, 2 олійні фабрики, 2 тартаки, 2 рафінерні олії, 1 хмілярня. Крім цього в місті знаходились 5 заводів з виробництва цегли, 4 ткацькі заклади і 3 свічкові фабрики.

Постійно збільшувалась кількість рівненських дрібних підприємців. Кожен рік в Рівному викупалось порядку 2500 промислових і торгівельних свідоцтв.  

На міській площі 839 га розміщувалось понад 150 вулиць протяжністю 50,5 км.

В 30-х роках до власності гміни міста Рівне (міського самоврядування) належали: міська електростанція, 2 бойні, водопровід і каналізація, які знаходились в стадії будівництва, ринок, бетонярня, заклад опіки над матір’ю та дитиною «Крапля молока», яслі, бактеорологічна станція, заклад опіки над дітьми в Клевані, заклад з охорони здоров’я, ізолятор для венеричних хворих, міська пожежна команда, лазня (не закінчене будівництво) і місце для утримання заарештованих.

На утриманні магістрату знаходилось 9 загальних шкіл і одна школа для дітей з відставанням у розвитку. Для шкіл міська влада побудувала два власних будинки, 7 будинків винаймала, а також забезпечувала школи обладнанням, сплачувала за світло і опалення. Загальна ж кількість учнів в цих школах, наприклад в 1933/1934 навчальних роках, становила 4698. Крім того в місті працювала державна гімназія, 6 приватних середніх наукових закладів, 3 приватні школи, які отримували субвенції від міської влади.

Кількість житлових будинків в місті становила 4447, промислових і ремісничих закладів – 1357, торговельних – понад 2500.

Утвердженню Рівного як головного центру торгівлі Волинського воєводства сприяло проведення тут з 1930 по 1938 рр. щорічного ярмарку «Волинські торги», яким опікувалось місцеве самоврядування.

Особливим був доробок міської влади у розбудові нашого міста. Саме завдяки інвестиціям і капіталовкладенням з кінця 1920-х років пожвавились будівельні роботи. За період з 1932 – по 1937 рік було побудовано 210 приватних будинків з 400 квартирами.

За відносно короткий час з ініціативи місцевого самоуправління було забруковано значну частину міських вулиць. Якщо в 1923 році було забруковано 1746 кв.м., в 1928 році ця площа становила 12000 кв.м., в 1935 р.- 27 700 кв м., то в 1939 році було забруковано майже 33 км. вулиць Рівного. В 1936 році з міського бюджету було виділено 159000 злотих на ремонт доріг, в той час як на придбання нерухомості, будівництво шкіл, міської лазні було витрачено всього 81587 злотих.

Займався магістрат і роботами з осушення болота навколо замку Любомирських. В 1933 р. навколо Усті насипали вали, щоби захистити прилеглі вулиці від постійного підтоплення, в болото було засипано 675 фур сміття, яке присипали землею, викопано 863 кв.м. осушувальних ровів. Для осушення міської території по вул. Білій в тому ж році було викопано ровів площею 2495 кв.м.

І хоча багато вулиць міста ще перебувало в незадовільному стані, центральна частина міста набула більш – менш упорядкованого вигляду. Головні вулиці було забруковано, тут виникли добротні будинки, серед яких безперечно виділявся Рівненський поштамт. За лічені роки в колишньому передмісті Грабник з’явився новий район, забудований добротними офісами та привабливими особняками.

Основними проблемами міської влади на прикінці 1920-х - початку 1930-х років були електростанція, бойня і водопровід. З одного боку робились певні кроки для будівництва цих об’єктів, з другого ці кроки були дуже повільними. Ще в 1928 році місто отримало позичку в сумі 1743200 злотих. Однак довгі роки ці кошти не витрачались, а попросту марнувались. За чотири наступних роки замість того, щоб розпочати і закінчити будівництво, були лише викуплені земельні ділянки під електростанцію (вул. Млинівська) та бойню (невдовзі на земельні ділянки дуже впали ціни), виготовлена проектна документація, розпочато прокладання водопроводу. Інфляція, яка була в країні під час кризи початку 1930-х років з’їла ¼ кредиту; грошей, які залишились ні на що вже не вистачало. Тобто кредит треба було повертати, а підприємства, від яких передбачалось отримувати на це кошти так і не були побудовані. Місто все більше поринало в борги.

Якщо будівництво нових електростанції та бойні затягувалося, то, розуміючи, що головною умовою гігієни та здоров’я мешканців міста є належне постачання населенню чистої води, магістрат в 1929 р. приступив до будівництва міського водоканалу. До 1935 року було прокладено 1148,58 погонних метрів водопроводу. 255 міських приміщень були забезпечені водою. В тих ділянках міста, де водопроводу поки не передбачалось, містом було побудовано 12 криниць. Одним з прибутків міста був продаж води: в 1932 р. з міської моторної криниці було продано 35196250 л. води, в 1933 – 28299750. В 1939 році протяжність водопроводу становила 18550 погонних метрів і 502 міські будівлі були під’єднані до автоматичного водопостачання.

Електростанція будувалась до 1934 року. І дійсно вона стала для містом основним джерелом прибутку. Так якщо в 1937 році прибутки від всіх комунальних підприємств міста складали 103 327 злотих, то прибутки електростанції складали 468 340 злотих, з яких в бюджет міста надійшло       231 688 злотих.

Однак, як це завжди буває, проблем виявлялось більше, ніж здобутків. Для забезпечення своєї діяльності міська влада набрала багато кредитів і тому фінансовий стан міста наприкінці 1930-х років був визнаний загрозливим. Стан міських вулиць також залишався однією з основних проблем міста. Під час негоди важко було пройти навіть по забрукованим вже вулицям, тому що після ремонту за ними не доглядали і вони дуже швидко покривалися вибоїнами, де збиралася вода і багнюка. Місцеві жителі також не дуже піклувались про санітарний стан прилеглих до своїх осель територій. Купи бруду та сміття були звичайним явищем на таких центральних вулицях, як Замкова, Міцкевича, Шкільна. Ще гірша ситуація була в передмістях. Як зазначалось в поліційних донесеннях на вулицях передмістя Воля було таке болото, що під час пожеж туди не могла добратися навіть пожежна команда.

Не було комунікацій і в новозбудованому районі «Грабник» і на прокладання хоча будь – яких тротуарів у міста не було грошей. В дуже поганому стані перебувала бойня для худоби і зважаючи на те, що забій тварин дозволявся лише на території бойні, яка не була до цього пристосована, і замість сприяти наведенню ладу в місті з забієм худоби, сама створювала антисанітарію в місті, підлягала закриттю. Місце під ринок також не було впорядковано, і як зазначено в документах того часу, потопало в болоті.

Напередодні Другої світової війни в планах міської влади, яким не вдалось здійснитись, було складання плану забудови міста, будівництво власного адміністративного приміщення, шкільних приміщень, нової бойні, подальша розбудова водопроводу і каналізації, електростанції, брукування вулиць, влаштування парків і зон відпочинку.

І як би ми не сварили владу, на її плечі завжди покладались складні завдання, які ставали іноді і непосильною для неї ношею. Але на чолі громади завжди були і будуть люди, основним завданням яких є піклування про розвиток міста, добробут його мешканців. Тож згадаємо тих, хто керував нашим містом в дуже непростий час – час між двома світовими війнами: Балінський Ян, Матусевич Сергій, Лісаковський Ян, Осташевський Адам, Ромішевський Я., Балінський Кароль, Арцимонович Володимир, Боярський Володимир, Цалун Томаш, Ржешовський Людвік, Волк Станіслав.

 

 

Начальник відділу використання інформації

документів Державного архіву Рівненської області                           Л. Леонова