Рівненська преса 1920-х років про Рівне тодішнє і Рівне майбутнє.

Гортаючи сторінки Рівненської міської газети «Єхо Рувенське» за 1927 рік натрапила на фєльєтон «Рівне через сто років». Було дуже цікаво дізнатися, яким же його уявляли наші предки. А треба зауважити, що чи то життя в Рівному тоді було таке занадто сіре і безперспективне, чи то фантазія у його мешканців була занадто слабенька, чи то прогрес накрив наше місто дуже швидко, однак дійсність переросла найрожевіші мрії предків не через сто, а вже менше ніж через 50 років.

Рівняни початку ХХ століття мріяли про речі, яких у них тоді не було, а саме про те, що через 100 років по місту буде ходити трамвай, а аеропланом можна буде добратися до Москви і до Варшави, що в місті буде побудовано чотирьохповерхова ратуша (ратуша була окрасою кожного населеного пункту, який претендував називатися містом), що міська пожежна сторожа буде мати французькі пожежні дробини і потужні гідранти, вул. 3 Мая (сучасна вул. Соборна) буде мати назву Алея троянд, а в клубі «Старий світ» (в 20-х роках минулого століття клуб мав назву «Новий світ») сотні людей будуть слухати радіоконцерти, а в місті буде виходити не одна міська щотижнева газета, а багато щоденних часописів. Також наші предки уявляли, що в Рівному нарешті з’явиться свій міський театр, а одна з його п’єс буде називатися «Рівне сто років назад» і тодішні мешканці Рівного будуть ображатися на її авторів за опис міста в минулому, як такого, що постійно потопав в грязюці, тому що вулиці були практично не забруковані, а про асфальт навіть не чули.

Фантазії рівнян збулися частково – в Рівному ходять тролейбуси, замість трамваїв, аероплани літали до Рівного десь до 1990-х років і сьогоднішні городяни мають спільні мрії на рахунок аеропланів зі своїми попередниками, замість ратуші з високим шпилем, міська влада засідає у чотирьохповерховому приміщенні міської ради, пожежна охорона обладнана всім необхідним для порятунку міських споруд від пожеж. Рівне пишається своїм театром і не однією алеєю троянд, кожен мешканець міста на свій смак може обрати газету серед десятків, які виходять в нашому місті. Попри певні проблеми зі станом рівненських вулиць, ми вважаємо наше місто чистим і пишаємося, слухаючи схвальні відгуки гостей міста про його привабливість.

Рівняни з минулого, які до своїх послуг у 1920-х роках мали 5 кінотеатрів, писали про те, що у нас в місті через сто років буде 14 кінотеатрів і що для нас це буде замало. Вони навіть уявити собі не могли, що науково-технічний прогрес принесе у кожне помешкання телебачення і Інтернет, а екрани наших телевізорів і моніторів за розміром будуть майже такими, як екрани тодішніх кінотеатрів, а для радіоконцертів не треба буде відвідувати спеціальні заклади, а маючи плейєр розміром меншим за сірниковий коробок, слухати і радіо і музику навіть у космосі.

           Це про мрії наших не дуже давніх предків. А як же їм жилося в Рівному «за Польщі»? Про це також розповідає міська польська газета «Echo Rówieńskie» («Ехо Рувенське»), яка виходила в Рівному польською мовою з 2 березня 1924 року під редагуванням Каміла Сємашко. Його редакція спочатку знаходилась в м. Рівне по вул. 3 Мая (сучасна Соборна), 59, пізніше - по вул. Халлера (сучасна 16 липня), 6. Виходила раз на тиждень польською мовою, обсяг – 4 сторінки, з 1928 р. –6 сторінок. Основна тематика видання – діяльність громадських, культурно-освітніх, доброчинних інституцій, які діяли в кордонах Рівненського повіту

Багато матеріалу про життя Рівного в цій газеті подавалося у фейлетонах, тому що журналісти газети, які їх готували не були місцевими, вони приїхали до нашого краю у пошуках роботи з Центральної Польщі і поглядали на наш побут очима європейців, яким дивно було бачити такий стан міського господарства, який існував у місті. «Брак грошей привів мене в Рівне в надії отримати місце журналіста, так як від пра пра прадіда вмів добре «крапати» і з будь-чого робити сенсацію», - згадував такий собі Янек з Варшави про те, як потрапив до Рівного.

Інший його колега, який називав себе «ваш спеціальний кореспондент від дірявих містків і поганих тротуарів» розповідав, як важко доводилося пересуватися містом взимку та навесні. Незважаючи на видання міською владою розпоряджень про прибирання снігу та льоду із тротуарів, посипання вулиць піском, власники деяких приватних будинків повністю його ігнорували. Не тільки на головних вулицях, які були вкриті товстим шаром льоду, а по всьому місту кожен рік поставала ситуація, коли пересуватися тротуарами ставало небезпечним: «Глиби льоду, присипані снігом ями, зробили тротуари місцем не для пересування, а такою собі пасткою, де будь-якої хвилини можна ушкодити собі кінцівки». Невже ця відома і сьогодні проблема не може бути вирішена ніколи і буде турбувати українців ще через сотні років?

Ще один «дуже» дотепний (чи дотепна) дописувач газети в матеріалі «Враження американки від подорожі до сходу» досить образливо відгукується про тодішнє Рівне, яке тільки пару років як стало польським містом і ніяк не тішило справжніх поляків своїм виглядом: «В моїй подорожі на схід скандалом було би, якщо б я не згадала про відоме і найсмердючіше на всю Польщу місто Ровноград, яке розляглося мальовничо над хвилями відходів «Брудниці» або по іншому знаній «Вилєвніци» (мається на увазі р. Устя). Відчувши його особливості, вважаємо своїм обов’язком спростувати найважливіші образи, які виливають на це славетне місто місцеві і закордонні газети, після прочитання яких освіченому обивателю стає так темно, ніби йому очі позаліплювало. Відразу заперечу, що знущаючись над архітектурою міста, ці газети єдину його окрасу - ратушну вежу пропонують висунути на міжнародну виставку в Італії, як шедевр архітектури ХХ століття. Ми ж зауважимо, що в місті взагалі нема ратуші, а міська адміністрації міститься у тісному і душному приміщенні магістрату. Обурює той факт, що ціла Польща не хоче визнати Рівне за місто, що є не тільки образливо, але є скандалом для всієї Європи і маю надію, що справа ця може скоро зацікавити Лігу Народів. Вже сама назва вказує, що Ровноград (з великої Р) повинне бути містом та ще й рівним…Є постійний театр (в проекті), 5 кінотеатрів, які раз урік бувають вщент заповнені, і це тоді коли сеанси безкоштовні; мисливську пожежну сторожу постійно без грошей і обладнання (на цьому треба заощаджувати – так вважає магістрат). На велику увагу заслуговує також рівненське болото, яке тут можна придбати цілими вагонами за досить низькими цінами. Сіллю в оці ровногородян є всілякі пришельці, які позавозили сюди привабливі розваги, сіючи в місті культуру і освіту» І як би підсумовуючи автор пише, що якби Рівне мало гарно забруковані вулиці, трохи менше грязі, ратуш, власний театр, міський парк, то можна було б його сміливо зарахувати до європейський міст.

Восени 1924 року магістрат Рівного, а саме так тоді називався орган місцевого самоврядування, «порадував» своїх громадян цікавим нововведенням. В газеті про це писалося так: «7 вересня 1924 р. магістрат Рівного задовольнив скаргу мешканців і видав розпорядження, яким заборонялося чоловікам купатися в р.Усті разом з жінками і мати купальні костюми. Старшим рівнянам це розпорядження сподобалося, а молоді люди шуткували, що розпорядження трохи запізнилося, тому, що вже і так ніхто не буде купатися, бо літо скінчилося». Доречи, вхід на басів-кутський пляж був платний, на що обурювалися мешканців Рівного у матеріалі «Еха Рувенського» «Вода і повітря за фунти».

А чи знаєте ви, що в згадувані нами часи в Рівному майже не було бездомних псів? Власники псів купували номери для своїх улюбленців, ловити не було кого і місцеві гицелі міняли профіль - думали, чим же їм бідолахам займатися, як раптом вийшло розпорядження - ловити свиней замість собак. «Гицель трохи не помер від радості, - писала газета,- взяв свій неодмінний аркан, неодмінну нагайку і поїхав у місто. Ловив свиней, які були під наглядом і без нагляду, в повітрі стояв неймовірний галас, як свиней так і їхніх господарів. Гицель бив нагайкою галасуючих жінок, і навіть злапав арканом двох хлопців, напевно – з великої радості. І хоча розпорядження стосувалося свиней, які ходили по місту без нагляду, гицелі ловили всіх без розбору. А все тому, що влада не розвісили попереджуючих оголошень». Весело!

Автор фейлетону «Ціле Рівне їздить на роверах» кепкував про те, що в Америці кожний третій їздить на автомобілях, а у нас кожний третій – на велосипедах. Починаючи від найбагатших до найбідніших, кожен має своє «авто», завдячуючи вигідним умовам їх продажу – на виплату. Всі їздять на велосипедах, хто вміє і хто – ні. Один виїжджає на людей, інший їде по тротуару і ще нервує на публіку, що прогулюється ї заважає його їзді. Місцева влада, дивлячись на цю «роверову навалу», почала видавати свої розпорядження, які власники роверів намагалися оминати. Яке це щастя, що Рівне не є Нью-Йорком, зауважував автор, бо щоби було, якби замість роверів, автомобілі їхали собі по тротуарах і людях, не зважаючи на розпорядження влади і існуючі правила.

Потребували рівняне і розваг. До їх послуг, як вже згадувалося, було п’ять кін, клуби різних товариств, концертна сцена гімнастичного товариства «Сокол» в старому замку Любомирських, місцеві кабаре «Новий світ» і «Варшава», кафе і ресторани, в яких виступали місцеві та заїзжі театральні трупи та доволі відомі артисти. Все найкраще, що бувало в Рівному з артистичного світу можна було побачити в театрі Зафрана, який був для Рівного якби вікном у цей світ.

Великою популярністю в ті часи користувалися гіпнотизери та всілякі ясновидющі.

Про гастролі різних видовисьок газета сповіщала громадян міста: «Приїхав музей паталогічно-анатомічний. Слід за музеєм приїхав звіринець». Іноді рівненська публіка ігнорувала досить пристойні й відомі театральні трупи. «Провал Вілейського (суч. Вільнюського) театру «Тард», гастролі якого проходять в приміщенні цирку. Можливо в Рівному забагато людей, які не відчувають, що мистецтво є інтернаціональне і гарний театр треба більше цінувати ніж погане місцеве кабаре. Кіно і кав’ярні з музикантами є не на користь «Тарду» - і це є ознакою часу. Чи вже справдилося передбачення, що кіно колись поборе театр? А може Рівне просто розбалуване всілякими театральними дійствами?»

Міського театру в Рівному не було і Рівненський магістрат виділяв кошти на утримання Луцького театру, який регулярно тут гастролював. Популярні були бали та маскаради: фінансистів, журналістів, товариства «Сокіл» в замку Любомирського, різних єврейських товариств. Газети потім довго смакували ці зібрання гламурної рівненської публіки і описували найкращі костюми, за які давали призи. В основному це були вбрання дружин місцевих чиновників, інженерів, лікарів, які дуже ретельно готувалися до маскарадів.

Дивує активне суспільно-політичне життя того часу. Мабуть не було в Рівному в 1920-1930-х роках такої професії, представники якої б не створили своєї професійної спілки. Об’єднувалися і промисловці і торговці, перукарі і м’ясники, зубні техніки і фельдшери, фотографи і залізничні стрілочники, двірники і домашня прислуга. А свято 1 травня було нагодою показати себе і свою причетність до процесів, які відбувалися у світі. Ось як пройшло 1 травня 1927 року у нас в місті: «Вже о 6 годині ранку по вул. 3 Мая, Цегельні,і вул.. Понятовського проїхало вантажне авто з лозунгами «Хай живе свобода слова, преси, переконань. Геть війну. О 10 годині з вул. Понятовського (сучасна вул. Пересопницька) від будинку Ради спілок під звуки оркестру вирушили колони спілок будівельників, товаровиробників, перукарів, працівників торгівлі, чиновників, які пройшли ходою по всьому місту. Під час походу несли 22 транспаранти, 12 прапорів союзів, спілок. Демонстранти вигукували «Геть комісара Каси хворих Радецького. В демонстрації взяло участь 770 осіб. Ввечері в приміщенні цирку відбулося урочисте зібрання».

«Єхо Рувенське», говорячи про діяльність міської влади також не обходилося без іронії. Початок року у нас в Рівному так виглядав на сторінках місцевої преси:

Магістрат: вже витратив 360 пляшок чорнил, 1940 пер, кілька центнерів паперу - працює над закінченням бюджету.

Міська рада: все в порядку. Єдине відчувається брак ради старійшин.

Поліція: Повний застій. Злодії не хочуть красти, ніхто нікому не робить масажу обличчя за допомогою рук або ніг. Справжні «золоті перстьонки» зникли з ринку, а кишенькові злодії та інші зломщики сейфів постановили внести до вищих влад протест на керівника слідчого відділу, що він дуже швидко руйнує їх «чесну» працю. Єдине, пан комісар державної поліції, проходячи як завжди поважно вулицями міста (з ранку до ночі) є задоволений, що люди потроху починають звикати до чистоти і порядку.

Чорна біржа. Вже довгий час в жалобі. Долар вперся і нізащо не хоча зрушити з місця».

А ще про Рівне писали так: «Рівне. Магістрат: тихо. Міська рада: спить. Виставка. Уїхала з міста, залишивши після себе поганий присмак. Фірма «Ефрус» будує заправні станції і має надію, що на цьому заробить. «Бергшльос» безперестанно виготовляє пиво і скоро пиво потече по вулицях потоком на радість пиякам. «Хасмонеа» проводить бали і її не хвилює весна. Мацеж шкільна постановили відкривати хоча б по дві школи кожного тижня».

Але були і більш серйозні матеріали про роботу магістрату:                    « Місцевому обивателю можливо здається, що магістрат нічого не робить. Але, коли ближче придивитися, це зовсім не так. Магістрат зробив досить багато, для того щоби привести місто до порядку, відповідного всім санітарним вимогам та вимогам охорони здоров’я мешканців Рівного. По-перше треба згадати деякі місцеві вулиці, на яких можна легко було стати калікою завдячуючи різним ямам, потрісканим мостовим. Зараз інша картина: вул. Литовська, Шкільна, Шпитальна виглядають по-новому. Перебруковано 7500 кв.м, забруковано 2500 кв.м. Поправляється бруківка на вул. Сенаторській, Сільській, Кавказькій, Уланській. Справа пішла так далеко, що можна сподіватися на близьке закінчення цих робіт. Зроблено ремонт трьох шкіл і магістрату, ремонт ще двох шкіл закінчується. Побудовано два артезіанські колодязі, відремонтовано 19 містків, проведено ремонт міської електростанції. Розпочато закладання міського скверу біля залізничної платформи. Розпочато переговори про викуп містом болота біля замку Любомирського. Тут виникнуть певні труднощі, тому що князь хоче продати цю територію вигідно для себе, не зважаючи на обмеженість міста у коштах. Хотілось би, щоби власник замку більш прихильно поставилися до влади міста, яка вболіває за впорядкування болота, яке знаходиться в центрі міста і є розсадником бруду і різних захворювань. Невдовзі вул. 3 Мая буде освітлюватися електричними лампами, що буде великим покращення головної вулиці міста, яка до цього часу освітлювалася керосиновими лампами. Розпочалася робота на Грабнику, який викупив магістрат. Якщо так підуть справ і надалі, то дорогий обивателю, твоє родинне гніздечко занедбане Х літ, повстане з обломків знищення і недолі» .

І дійсно в вересні 1924 р. у князя Любомирського було викуплено 5 га болота в центрі міста, де планувалося закласти міський сад (як відомо з історії такий сад постав в нашому місті тільки у 1980-х роках). До тодішніх проблем 40-тисячного міста можна добавити відсутність водопроводу та каналізації, залежність населення у доставці питної води від роботи водовозів, безпланова та дуже тісна забудова в центральній частині міста.

Ось таке було наше ще напівмісто Рівне у 1920-х роках.

Леонова Л.А., начальник відділу держархіву Рівненської області