Шанований в усі часи (нові документальні свідчення про вшанування пам’яті Т.Г. Шевченка у збірках Державного архіву Рівненської області).

 Історія вшанування пам’яті поета знайшла своє відображення в документах Державного архіву Рівненської області польського періоду її історії (1921 - 1939 рр.), коли ім’я поета було прапором в боротьбі українського народу за свою волю та незалежність. Нещодавно було виявлено декілька нових документів, які свідчать, що мешканці Здолбунівського повіту не стояли осторонь цієї історії.

За Польщі не було ні одного села, яке б у скромний спосіб бодай не святкувало шевченківські дні. Під час панахид церкви були переповнені, а щира молитва була найдоступнішою подякою кобзареві. У кожній українській оселі вшановували велич Кобзаря, українські громадські і політичні організації використовували будь-яку нагоду згадати про нього і його твори. Польська влада навіть була змушена погодитися на проведення шевченківських заходів і назвати ім’ям поета одну з вулиць Рівного.

Кожен рік напередодні шевченківських днів Здолбунівське повітове староство, як державний орган польської влади, який надавав дозволи на проведення різних заходів, розглядав проханнями українських громадських організацій на проведення відповідних вечорів. Всі дозволи на ці заходи разом з програмами, текстами доповідей, рефератів, віршів, п’єс зберігаються у фондах Державного архіву Рівненської області.

Такий дозвіл було надано Рівненській повітовій «Просвіті» на проведення у березні 1924 року в м. Здолбунів концерту, присвяченому пам’яті Кобзаря. Відповідальним за проведення заходу був голова Здолбунівської філії «Просвіти» Дмитро Пекарський.

У селі Білашів Здолбунівського повіту 10 березня 1938 р. з ініціативи членів «Просвітянської хати» відбулася служба Божа в церкві, яка тривала з 11.30 до 12 години. Перед службою священик Микола Цибульський розповів про Т.Шевченка. Потім відправив панахиду за душу померлого. Людей на службу зійшлося 150-200 чоловік, переважно члени «Просвітянської хати» і ті, хто їх підтримував. Потім всі пішли до «Просвітянської хати», де скарбник Роман Дорош прочитав реферат на тему «Т.Г.Шевченко». Біля «Просвітянської хати» було вивішено два прапори – польський і український, їх зняли зразу після святкування.

Збереглися документи про вшанування в 1938 році пам’яті поета в Здолбунові та Здовбиці. Філія «Союзу Українок» Здолбунова провела в місті дитячу академію на честь Т.Г. Шевченка. Діти читали вірші, відіграли п’єсу «Тарас пастушок», прослухали виступ «Живий образ Кобзаря і діти» та співали пісень на його слова.

20 березня 1938 р. в с. Здовбиця урочистою академією також вшанували пам'ять Т.Г. Шевченка. Програми проведення цих заходів були типові і складалися з читання реферату про життя і творчість поета, концертного відділу та декламації віршів Т. Шевченка.

«В ті роки, - писав в статті «На часі», розміщеній в газеті «Волинь» 1 лютого 1942 р. Василь Штуль, - традиційними академіями, концертами, тематичними вечорами українське громадянство віддавало пошану Великому Кобзарю. Але ж вони були далекі від тих, що їх кожний українець бажав собі. Польська дійсність дозволяла їм говорити про поета, в рябцях, що відповідали тодішньому положенню, а в багатьох випадках взагалі не дозволялося».

Вшанувати пам'ять великого українця в ті часи, як вже зазначалося, можливе було тільки з дозволу офіційної польської влади. Будь які несанкціоновані дії каралися. У фонді прокуратури Рівненського окружного суду нам вдалося віднайти деякі справи, які підтверджують цей факт.

Серед них справа про розслідування подій, які відбулися в с. Будераж Здолбунівського повіту. В ніч з 10 на 11 березня 1939 р. невідомий підкинув під будинок православного священика с. Будераж Олександра Войни лист з вимогою відправити службу з нагоди річниці смерті Т.Г. Шевченка. В листі зазначалося: «Шановний пан Отче! Ми прихожане села нашого просимо Вас одправити в суботу 11 березня 39 р. панахиду за упокой душі Тараса Шевченка. Ми близькі йому тілом і душею, хочемо вшанувати Його пам'ять, яко борца і поета українського народу. Так каже наше нам горде почуття. Просим Вас панахиду одправити, коли б навіть ці почуття були для Вас чужі й далекі, бо в противному разі стягнете на себе гнів цілого села, що в «будучому» Вам пошкодить. По других селах за Тараса одправляють, як того треба і в нас Треба позвонити, щоб люди зійшлися. З поваженієм. Село.». Попри проведення графологічної експертизи почерків трьох підозрюваних, аноніма встановити не вдалося. Як можна передбачити, в Будеражі того року під пильним наглядом поліції, ніяких заходів до роковин Шевченка проведено не було.

Як свідчить цей лист, в більшості сіл Здолбунівського повіту люди як могли віддавали шану великому українському поету.

Начальник відділу Державного

архіву Рівненської області                                            Л.Леонова