Шанований в усі часи

(нові знахідки в архіві)

Історія вшанування пам’яті поета знайшла своє відображення в документах Державного архіву Рівненської області, серед яких і нещодавно виявлені документи про вшанування пам’яті поета на території сучасного Гощанського району.

За Польщі не було ні одного села, яке б у скромний спосіб бодай не святкувало шевченківські дні. Під час панахид церкви були переповнені, а щира молитва була найдоступнішою подякою кобзареві. У кожній українській оселі вшановували велич Кобзаря, українські громадські і політичні організації використовували будь-яку нагоду згадати про нього і його твори. Польська влада навіть була змушена погодитися на проведення шевченківських заходів і назвати ім’ям поета одну з вулиць Рівного.

Рівненська газета «Дзвін» орган Української народної партії під редакцією В. Оскілка від 22 березня 1924 р. залишила нам відомості про те, як відзначали це велике для кожного українця свято в Рівному, центрі тодішнього Рівненського повіту, до території якого належали і населені пункти Гощанського району: «16 березня українське громадянство м. Рівного обходило 68-річницю з дня смерті найбільшого свого національного героя – поета Тараса Григоровича Шевченка. Свято розпочалося о 12 годині в місцевому кафедральному соборі панахидою за спокій душі Борця і Кобзаря України, відслуженою о. протоієреєм Рогальським, на котру зібрались майже всі без винятку рівенські українці. Перед панахидою о. протоієрей Рогальський сказав зворушуюче слово. Порівняв роздерту скривавлену Україну з виснаженим, почорнілим, мертвим степом, о. Рогальський, далі привів анальогію відродження степу з народженням оживляючого джерела – з таким же пробудженням від напів-смертельного сну нашої великої батьківщини з появою Тараса Григоровича. «І тепер,- промовляв далі о. Рогальский,- коли великий в своїм історичним минулім, високо релігійний українській нарід маючи всі права, всі дані, на самостійне державне існування, знов упав знеможений, знов подертий на части, - поезія Великого Кобзаря йому не дає заснути , не дає впасти в роспуку, не погашує святої іскри віри в небесну справедливість і перемогу правди і права на землі, підтримує сили і надію на краще і славне майбутнє!..» Слово о. Рогальського сказане з чисто поетичним пафосом, глибоке і щире по своєму змісту і високо образне по формі , - надзвичайно зворушило віруючих…

…Вечіром в палаці кн. Любомирських відбулася урочиста вистава –концерт. Виставлено було історичну драму пера Т. Шевченка – «Назар Стодоля». Перед виставою Редактор В. Оскілко виголосив реферат на тему «Життя і творчість поета». Зупинившись коротко на біографії Тараса Григоровича,- шановний референт довшу увагу присвятив аналізу його поетичної творчості, висвітлюючи перед зацікавленою аудиторію етапи розвитку самостійницької державної ідеольогії Шевченка, котра у нього вінчалась всеславянською федерацією, як то було реалізовано в Кирило – Методіївській організації. Вистава і концерт проведені уміло та організовано режисьором п. Дубіновським та дірігентом п. Танцюрою – залишили по собі приємне вражіння. Відспіваний в закінчення концерту «Заповіт» присутні вислухали стоячи. Загалом беручи, рівненське громадянство достойно вшанувало свого найвизначнішого патріота минулого століття, свого громадянина і співця». Таке ж свят, як відзначалося у тому же номері газети, відбулося і в Здолбунові.

Напередодні шевченківських днів Рівненське повітове староство, як державний орган польської влади, який надавав дозволи на проведення різних заходів, був завалений проханнями українських громадських організацій на проведення відповідних вечорів. Активними у цій справі були осередки «Просвіти», «Союзу українок», Волинського українського об’єднання (ВУО) тощо. Всі дозволи на ці та інші заходи разом з програмами, текстами доповідей, рефератів, віршів, п’єс зберігаються у фондах Державного архіву Рівненської області.

Але найбільшого розголосу набули події, які відбулися 11 березні 1930 р. в Рівному під час вшанування пам’яті поета в театрі Зафрана. Наприкінці вечора, коли зазвучав обов’язків для офіційних заходів польський гімн, на його фоні присутні почули слова українського національного гімну «Ще не вмерла Україна». Такі дії були сприйняті владою як відверта антипольська демонстрація. Поліцією було заарештовано 192 особи, серед яких 5 учнів української гімназії. А вже 14 березня делегат польського Сейму від Українського народно-демократичного об’єднання (УНДО) виступив з протестом на дії польської поліції на засіданні Сейму.

В 1937 р. академії на честь поета відбулись у селах Чудниця і Річиця Рівненського повіту. Програма святкувань включала заслуховування надісланого округовою управою Волинського українського об’єднання (ВУО) реферату про Т.Шевченка, постановку п’єси «Назар Стодоля», виконання музичних творів на слова поета, декламацію його віршів.

Вшанувати пам'ять великого українця в ті часи, як вже зазначалося, можливе було тільки з дозволу офіційної польської влади. Будь які несанкціоновані дії каралися. Тому-то відзначення Шевченківських днів, яке у цей період стає традицією по селах Волині, водночас наражало на сільських активістів небезпеку політичних переслідувань, арештів, ув’язнень, штрафів і т.п.

У фонді прокуратури Рівненського окружного суду нам вдалося віднайти деякі справи, які підтверджують цей факт і серед них слідча справа за фактом незаконно проведених в березні 1937 р. за участі голови «Просвітянської хати» с. Річиця Тучинської гміни Трохима Шукалюка жалобної служби в церкві та академії на честь Т.Шевченко в будинку підозрюваного, на якій були присутні декілька десятків місцевих хлопців. Під час академії вони співали пісню «Україно, Україно, наша рідна мати, доки на Україні ляхи будуть панувати». Господар будинку, його дружина роздавали присутнім листівки на українській мові. Однак слідству не вдалося доказати ці факти і звинувачення з Шукалюка було знято.

Хоча наступний документ зі слідчої справи польської прокуратури розповідає про події, які відбувалися на території Здолбунівсього повіту, але він є показовим для всієї території нашого краю, де люди як могли намагалися вшанувати пам'ять Т.Г. Шевченка.

В ніч з 10 на 11 березня 1939 р. невідомий підкинув під будинок православного священика с. Будераж Здолбунівського повіту Олександра Войни лист з вимогою відправити службу з нагоди річниці смерті Т.Г. Шевченка. В листі зазначалося: «Шановний пан Отче! Ми прихожане села нашого просимо Вас одправити в суботу 11 березня 39 р. панахиду за упокой душі Тараса Шевченка. Ми близькі йому тілом і душею, хочемо вшанувати Його пам'ять, яко борца і поета українського народу. Так каже наше нам горде почуття. Просим Вас панахиду одправити, коли б навіть ці почуття були для Вас чужі й далекі, бо в противному разі стягнете на себе гнів цілого села, що в «будучому» Вам пошкодить. По других селах за Тараса одправляють, як того треба і в нас Треба позвонити, щоб люди зійшлися. З поваженієм. Село.». Попри проведення графологічної експертизи почерків трьох підозрюваних, аноніма встановити не вдалося. Як можна передбачити, в Будеражі того року під пильним наглядом поліції, ніяких заходів до роковин Шевченка проведено не було.

Начальник відділу використання

інформації документів Державного архіву                                  Л. Леонова

Рівненської області