Яким був Зарічненський район 70 років тому (нові знахідки в Державному архіві Рівненської області)

Архіви дуже цікава річ. Шукаючи в архівних справах необхідний на якийсь момент документ, ніколи не знаєш, на що можна натрапити. Так, гортаючи аркуші справи зі статистичним матеріалом про стан господарства районів Рівненської області після звільнення їх від німецько-фашистської окупації, серед багаточисельних таблиць з цифрами, неочікувано натрапляю на документ на 4 сторінках, писаний від руки під назвою «Коротка економічна характеристика Морочнівського району станом на 01 серпня 1945 р.» (до речі, такий документ є тільки по Морочнівському району). Підготував його інспектор Центрального статистичного управління Держплану СРСР в Морочнівському районі Є. Красовський. Мені цей документ здався дуже цікавим і я навіть назвала його автора «літописцем Зарічненського району». Тому хочу поділитися спостереженнями цієї людини про те, яким він побачив район невдовзі після звільнення від окупації, з вами, сучасними мешканцями краю.

Свої нотатки автор додав до таблиці «Коротка економічна характеристика Морочнівського району станом на 01 червня 1944 р.», яку було ним же складено раніше, тому і розпочнемо саме з неї.

Станом на 01.06.1944 всього в районі проживало 27872 людини, в т.ч. 11225 чоловіків та 16647 жінок, серед них − 14294 дитини віком до 15 років. Райцентр знаходився в с. Велике Морочне. До війни в районі був один радгосп і одна машинно-тракторна станція (МТС). Кількість промислових підприємств становила 13, працівників на них − 86. Відразу після звільнення працювало тільки 2 підприємства (млини в с. Муравин, с. Заозер’я) з 6 робітниками. Від електростанції потужністю 250 квт, яка працювала до війни, залишилося тільки місце. До війни в районі було всього 3 трактори, 1 вантажівка; працювало 45 магазинів (в 1945 р. − 3), 1 їдальня ( в 1945 р. − 2). Після звільнення району діяла тільки 1 школа з 13 вчителями (до війни − 43, працювало 110 вчителів).

Яким же був стан району через рік після звільнення його від окупації, а саме влітку 1945 р.? Далі розповідь самого автора.

«Територія району займала більше 1800 квадратних кілометрів. Зі сходу межувала з Висоцьким, з південного сходу − з Володимирецьким, з півдня – з Володимирецьким і Рафаловським, з заходу − з Любешівським районом Волинської області, з північного заходу − з Іванівським, з півночі − з Жабчицьким і Пінським районами Пінської області.

Державні установи Морочнівського району знаходилися на відстані 22 км. від с. Морочне в с. Погост Зарічний і в сусідніх до Погосту селах Калець (тут моя канцелярія − примітка автора) і Муравин на лівому березі великої річки Стир, тобто біля кордону з Висоцьким районом, на самому краю Морочнівського. В районі є 45 великих і 10 менших сіл, а також велика кількість окремих хуторів і «застенков» при тих же селах, адміністративно віднесених до 37 сільських рад. Грунт в районі дуже різний, але більше супіщаний, суглинистий, піщаний і болотистий. Орні поля потребують посиленої обробки гноєм. Крім болота ( Пінські болота) район має багато листяних та хвойних лісів і чагарників, в яких є багато дичини: дикі кози, свині, вовки, лисиці, білки тощо. В лісах багато чорниць, брусниці, журавлини, єжевікі, суниць і де-не-де − малина, а також гриби. Через район протікають річки Стир, Стохід, Струмень, Прип’ять і маленькі річки Веселуха, Ножик, Неділька; декілька меліоративних каналів. Всі річки течуть на північ. Були в районі і рибні озера при селах Нобель, Острівськ, Біле, Заозер’я, Комори, Млинок Борова, Ниговищі та ін. Водне господарство експлуатується місцевим рибгоспом «Миколаєво-Готє », який мав штучні ставки на території біля 3000 гектарів і де працювало зразкове господарство з розведення коропів. Однак після війни це величезне господарство повністю зруйноване, від коропів і сліду не залишилося і нема навіть насіння на розплід.

Населення району на 01 січня 1941 р. становило біля 38000 чоловік, на 01 січня 1945 р. − 28093. Ще 5543 були в Червоній Армії, в біженцях, на роботах в інших областях. За національністю − більшість українців, хоча після 17 вересня 1939 р., коли район приписали до Пінська (БРСР), то все населення писалося як білоруси, а ще раніше, при Польщі − поліщуками-поляками православного віросповідання. Населення, в основному, займалося землеробством, розведенням великої рогатої худоби, овець, коней, свиней, для чого в районі є випаси і сінокоси. Однак після війни худоби залишилося зовсім мало.

Промисловість розвинута зовсім слабо. Є райпромкомбінат, до складу якого входить єдиний на весь район паровий млин в Муравині, який не може забезпечити понад 7000 господарств. Млин без ремонту, працює дуже погано, очікувати черги доводиться цілий тиждень. За відсутності змеленого борошна, я ,як і інші службовці, тижнями не маю хліба. Є кравецька майстерня, в якій працюють «1-2 « партача », а не портные». Да і що можуть зробити 1-2 кравця на цілий район. Швейна машинка часто псується, або просто немає голок. Згадується і шевська майстерня, в якій працює 3 каліки і в якій ніколи немає дерев’яних шевських цвяхів-шпильок, працівники самі мусять стругати цвяхи для чобіт замовників. Є незакінчений лісопильний завод в с. Острівськ, МТС, а при ній ковальня з 2-3 ковалями, вічно заваленими роботою з плугами, а тепер − з серпами. Маслозавод примітивний, кустарний.

Сільське господарство місцеве населення веде в основному хуторське, а в селах − черезсмужно. За неуточненими даними в районі рахується оранки 13000 гектарів. Обробляють землю плугами і боронами, в які запрягають коней, іноді − волів. Але після війни їх залишилося зовсім мало. 5704 господарі не мають волів, 3883 господарства не мають робочих коней. Робочих коней є 2291, волів − 614. 18 сіл повністю на хуторах.

Транспорт в районі. Немає ні пароплавства, ні залізниці. Пересування відбувається первісним способом − пішки, або на селянських шкапах. А якщо треба на вокзал в Пінськ, то човнами, але під час війни і човни всі попропадали, залишилися діряві корита. В місто і на станцію Дубровиця мандруємо рідко, і то тільки тоді, коли туди направляється тутешня військова гарнізонна група.

Торгівля в районі. Базарів або ярмарок немає. Якщо комусь треба на базар, добираються до Пінська, де є базар і « купівля-продаж ». На місці, в райцентрі, сільська бабця за яйця, масло, ягоди нічого купити не може, через відсутність товару, і навіть, достатньо солі, яка на даний момент є дорогоцінним продуктом у селянському побуті. Є райспоживспілка (але чим вона займалася автор не вказав).

Культура. Є районний відділ народної освіти, якому підпорядковується 11 початкових шкіл; клуб з кінотеатром (незакінчений). Фільми показують дуже рідко. Є і бібліотека, якою користуються деякі працівники райцентру, які мають дозвілля-час читати літературу.

Охорона здоров’я. Є відділ охорони здоров’я, лікарня на 28 ліжок, аптека, яку називають амбулаторією, але без найнеобхідніших і найпростіших ліків. В селах є 3 медичних фельдшерських пункти.

Комунальне господарство. В райцентрі в Погості, далеко від р. Стир є кам’яна лазня всього на 10-14 осіб, воду до неї треба підвозити з річки на підводах.

Зв'язок. Пошта працює нерегулярно. Возити і здавати кореспонденцію у Дубровицю в теперішній неспокійний час небезпечно і неможливо. Кореспонденцію сюди поки доставляють поштовим аеропланом з Рівне, але аероплан курсує нерегулярно і то тільки у тиху погоду. Коли немає аероплану, нема і газет і ми сидимо тут відірвані від широкого світу.

Преса. При райконторі зв’язку є «Союздрук», але газети доставляються неакуратно. Є і редакція, в якій тільки маленька машинка, на якій іноді друкують листівки під назвою « Червона зірка» . Бувають навіть такі тижні, коли через відсутність газет-літератури для читання нема у що закрутити цигарку-табаку.

Про розміри збитків, завданих населенню під час окупації можна було б написати багатотомну книгу. Скажу коротко. До тла спалено села: Борова, Вовчиці, Дібрівськ, Дубчиці, Комори, Неньковичі, Ніговище, пів Нобеля, Погоста. Найбільше постраждало с. Старі Коні. Люди і по сьогодні живуть в ямах, в землянках, до повернення чоловіків з Червоної Армії. В районі нема жодного незачепленого села. В с. Железниця німці в 2-3 заходи спалили 30 родин зі 187 їхніми членами і розстріляли всіх до останньої душы. Націоналісти вбили 20 осіб.

Збирання хліба і сінокіс проходить успішно, але заважають щоденні дощі після неймовірно спекотних днів. Вражай буде набагато меншим за попередні роки.

В районі все ще неспокійно. Висовуватися з райцентру одному без військової охорони небезпечно ».

Ось що залишила війна мешканцям тодішнього Морочнівського району. Відірвані від світу, без нормальних засобів для існування, іноді навіть без хліба, практично відразу після звільнення району вони почали нелегку працю з відбудови народного господарства. В 1946 р. Погост Зарічний перейменували на Зарічне, а Морочнівський район на Зарічненський. Лише за два роки після цього було споруджено 13 службових приміщень, 150 житлових будинків, відновлено телефонний зв'язок з обласним центром, розпочав роботу радіовузол, введено в дію електростанцію. Але попереду була ще велика і тяжка праця.

Начальник відділу Державного
архіву Рівненської області                                         Л. Леонова