Прифронтове Рівне. Біженці, допомога фронту, евакуація…

(до 100-річчя Першої Світової війни за документами Державного архіву Рівненської області)

Весь світ в цьому році відзначає 100 років від початку Першої Світової війни, вкотре згадує уроки, які вона дала світу, робить висновки, згадує і вшанувує її жертви. Але, на жаль, історія нас нічому не навчила, вона знову повторюється, але вже з новими агресорами і новими жертвами.

Сто років назад, коли на території України відбувалися події тієї війни, місцеве населення як могло допомагало російській армії в боротьбі проти німецького агресора.

Згадаємо, як це було тоді, на початку ХХ століття, порівняємо з подіями сьогодення. Долучимось до архівних документів, які хоча і в дуже невеликій кількості збереглися в нашому архіві, але все ж таки дають можливість зануритися у ту атмосферу, в якій жило наше прифронтове місто.

Перед Першою Світовою війною у Рівному за офіційною статистикою проживало 24573 чоловіки. В місті працювало декілька цукрових, винокурних, ректифікаційних, пивоварних заводів, чугунно-ливаринй, цегляний завод, кондитерська фабрика тощо. Волинська губернія, до складу якої входило наше місто, з економічного погляду була однією з найвідсталіших в Україні, залишалась глухим аграрним краєм. У 1913 р. кількість робітників на промислових підприємствах становила лише 8%від загальної кількості робітників на Україні. До 1916 р.,через мобілізацію чоловічого населення до російського війська,окупацією та великим скорочення працівників, кількість робітників зменшилася ще на 10 тис.

Труднощі економіки не тільки на Волині, а і загалом в Росії, позначились і на ході бойових дій армії. На Південно-Західному фронті російська армія вже в кінці 1914 р. почала переходити до опозиційних боїв і остаточно перейшла до них влітку 1915 р., після грандіозного наступу армії противника. Під її натиском, російські війська, що відступали, відводили із собою на Схід цивільне населення з Галичини і Волині. Ось як описувала "Киевская мысль" перебування цивільної людності з Галичини на землях Волинської губернії : «…Тепер ці біженці бродили по Південно-Західному краї, залишаючись в основному неприлаштованими. Бродили ватаги по 3-4 тисячі чоловік. В одному місці, поблизу міста Рівне, просто неба, немов кочівний табір циган, розташувався табір біженців-галичан, близько 30 тис. чол.». Тут їх ізолювали від міста, оточивши військами. В жахливих санітарно-гігієнічних умовах, разом із худобою, прогресували інфекційні хвороби. Питної води не було, навіть для їжі використовували дощову воду з калюж. Дров не було, як і даху над головою. Спали під відкритим небом і в дощ, і в холод.Згідно зі статистикою через Волинську губернію пройшло більш ніж 600 тис. біженців. Причому осіло в губернії понад 130 тисяч. Головним чином вони розмістились у Житомирському, Новоград-Волинському і Рівненському повітах, у місцях колишніх німецьких колоній. У межах Волині для обслуговування потреб біженців губернським земством у 1916 р. було відкрито 125 харчових, 73 медичних, 25 продовольчих пунктів - для окопних робітників, переважно організованих із біженців. Відкрито було також 12 пересувних крамниць, одна швейна майстерня (1 тис. працівників) з виготовлення одягу, 4 продовольчі склади, 8 пекарень, 53 лазні, 2 будинки для людей похилого віку (на 100 чол.). Однак, ці заходи не повною мірою задовольняли потреби біженців.

І хоча Рівнещина до середини 1915 р. вважалася тиловою територією, все її населення постійно перебувало у стані напруженості, тривоги, відчувало близький подих війни, але було пов’язане з війною і безпосередньо. Саме до рівненських шпиталів привозили поранених з фронту, у місті дислокувалися великі підрозділи військ, які вирушали на військові дії, тут розташовувався штаб Особливої армії Південно-Західного фронту.

Свідчення про події в місті збереглися в архівних документах Рівненської повітової земської управи та таких навчальних закладів міста як Рівненське реальне училище та Рівненська жіноча гімназія. Тому мова піде саме про ці установи.

Ще 19 липня 1914 р., тобто до офіційного початку війни, у зв’язку із мобілізацією, головне приміщення Рівненського реального училища (сьогодні це приміщення краєзнавчого музею) за розпорядженням військової влади було звільнено для військових потреб, а 29 липня училище зайняв 111 польовий запасний шпиталь. Тому навчання в училищі розпочалося 19 серпня тільки для 2 і 3 класів в приміщенні флігеля «Оранжерея». Батьки учнів училища вирішили за свій рахунок винайняти відповідне приміщення і просити у військової влади розмістити саме там 111 польовий шпиталь. Однак, 26 серпня 1914 р. шпиталь отримав наказ переміститися ближче до театру військових дій і розпочав вивозити своє майно. Після невеликого ремонту, прибирання, дезінфекції всіх приміщень головного корпусу реального училища, розпочалося навчання спочатку учнів 5 класу, а з 1 вересня передбачалося розпочати навчання учнів всіх інших класів. Однак, ввечері 29 серпня прибув з м. Умані 5 польовий запасний шпиталь і попри всі заперечення директора училища, шпиталь вже 30 серпня зайняв приміщення училища. Інший шпиталь розмістився в приміщенні жіночого училища (сьогодні приміщення міської міліції). Скарга від освітян дійшла до Великого князя Олександра Михайловича, який перебував у Рівному. Він розпорядився розмістити шпиталі в інших незайнятих приміщення на території військових казарм, що і було зроблено 31 серпня. Навчання у повному обсязі у зазначених закладах розпочалося з 2 вересня і продовжувалося вже у військовий час до кінця 1914/1915 навчального року.

Учні рівненських навчальних закладів не стояли осторорнь тих подій, що відбувалися в країні, вони активно долучилися до збирання допомоги для армії. Напередодні Святої Паски і Різдва Христового учні Рівненського реального училища відправляли подарунки на передові позиції захисникам Батьківщини. В 1914 р. перед Різдвом (24 грудня) вони сформували 400 кульків з подарунками, які було запаковано у 19 ящиків. По сім ящиків відправили 12 Курському, 127 Путівльському піхотним полкам і 5 ящиків 32 Артилерійській бригаді. В 1915 р. перед Паскою було відправлено ще 9 ящиків з подарунками у ті ж військові частини; перед Різдвом − 1 ящик з подарунками 127 Путівльському піхотному полку. Подарунки були досить різноманітні. В кульках були фуфайки, теплі сорочки, онучі, рукавиці, шарфи, шкарпетки, чай, цукор, папір, мило, поштовий папір, конверти, листівки, нитки, голки тощо. 17 січня 1916 р. учні отримали листа від військових 127 Путівльського піхотного полка зі словами вдячності за подарунки.

Крім того, з серпня 1914 р. в домовій училищній церкві під час богослужіння серед присутніх проводився кружечний збір на потреби війська. До 29 травня 1915 р. всього було зібрано 76 руб. 27 коп. (для порівняння заробітна плата російського робітника в місяць становила 23 руб.), які відправили в розпорядження Комітету з надання допомоги пораненим.

На засіданні педагогічної ради реального училища 04 серпня 1914 р. було вирішено щомісячно відраховувати 2% від утримання всіх службовців закладу на потреби війни. В 1914 р. в Комітет допомоги пораненим військовим і їх родинам училище відправило 265 руб.46 коп., в 1915 р. − 575 руб., в 1916 р. по 1 липня − 243 руб.15 коп., а всього з 1 серпня 1914 р. по 1 липня 1916 р. − 1083 руб. 60 коп. Крім того з жовтня 1914 р. на адресу Скоболєвського комітету, який збирав гроші на допомогу інвалідам війни та їх родинам, щомісячно відраховувалися пожертви: в 1914 р. ця сума склала 12 руб. 86 коп., в 1915 р. − 25 руб.95 коп., за перше півріччя 1916 р. − 7 руб.10 коп., всього − 45 руб.91 коп. На утримання військово-санітарного потягу імені Київського навчального округу також було зібрано викладачами, працівниками училища 23 руб.

Учні також збирали гроші на утримання військово-санітарного потягу. 09 грудня 1914 р. в приміщенні училища відбувся благодійний учнівський вечір з літературно-музично-вокальним відділенням, прибуток від якого призначався саме для цього. На вечорі було зібрано досить багато грошей − 724 руб., 601 руб. з яких (після відрахування на витрати з проведення заходу, поштові витрати) відправили за призначенням. В 1914 р. для фронту ще додатково зібрали 34 руб.51 коп., в квітні 1915 р. − 12 руб. 15 коп., в березні −   19 руб., в квітні 1916 р. − 32 руб.36 коп.

Рівненська міська Дума на своєму засідання 12 березня 1915 р. також виділила на придбання подарунків воїнам Рівненського гарнізону, які знаходилися в діючій армії, 2700 руб. Виділяла міська Дума гроші і на пошиття одягу для війська, зокрема в 1915 р. − 1152 руб.

Під час кожної війни виникають проблеми з забезпечення населення продовольством, зростають ціни на товари першої необхідності, гостро постає питання боротьби зі спекуляцією. Для запобігання спекуляції ще на початку війни Командуючий військами Київського воєнного округу видав обов’язкову до виконання постанову, яка забороняла штучне підвищення цін на всі предмети першої необхідності. Невиконання цієї постанови передбачало покарання ув’язненням до трьох місяців, або штрафом до 3000 руб. Згідно з нею, органи місцевого самоврядування періодично встановлювали «граничні нормальні ціни». Однак, це не вирішувало проблеми. Фіксовані ціни трохи захищали населення від недобросовісних продавців, але виникала інша проблема. Місцеве населення іноді взагалі на мало можливості придбати товари. Продавці, у зв’язку із забороною підвищувати ціни, просто не продавали товари, притримували їх до кращих часів, або завозили в інші міста, де були встановлені вищі ціни. Тому губернатор пропонував органам місцевого самоврядування самим робити оптові закупівлі товарів і продавати їх населенню по закупівельних цінах. Але і це не вдавалося з причини відсутності вагонів для перевезення так потрібних населенню дров, продуктів тощо.

Дубенська міська Дума в березні 1915 р. (нажаль, по Рівному така інформація відсутня) прийняла рішення про організацію в місті складу дров і просила волинського губернатора сприяти у виділенні зі станції Сарни необхідної кількості вагонів для доставки дров.

Тоді, за підрахунками Дубенської міської Думи, запас продовольства в місті (населення міста станом на 01.01.1915 становило 34593 особи, на 10 тис. більше ніж до війни, і це, не враховуючи розквартированого в місті війська) був дуже незначний: пшениці 2689 пудів (44 тонни), жита 2973 пуда (49 тонн), борошна до 19000 пудів (31 тонна). Великі запаси продовольства просто не могли тут довго зберігатися, тому що кожного дня через Дубно проходили до 7000 військових, які також використовували ці запаси. За завданням Міністерства внутрішніх справ, влада Дубна підрахувала, скільки треба завозити продуктів, щоб забезпечити населення міста до 15 вересня 1915 року. Щодня необхідно було завозити в місто на місцеві млини по три вагона пшениці та жита; вагон борошна, вагон крупи, солі і інших продовольчих товарів, вагон цукру, вагон чаю та інших бакалійних виробів − загалом кожен день до 10 вагонів з продовольством. Керосину для забезпечення населення треба було завозити одну цистерну протягом тижня, нафти − одну цистерну в місяць. У доставці м’яса потреб тоді не було, достатня кількість худоби ще була на місті. Але доставка продуктів у межах Київського військового округу могла здійснюватися тільки після скасування обов’язкової постанови, яка забороняла вивіз товарів з губернії в губернію та спрощення отримання дозволів від різних інстанцій, на що витрачалося дуже багато часу.

Ситуація різко змінилася у квітні-червні 1915 р., коли успішний наступ австро-німецьких військ змусив російську армію покинути завойовані землі. Фронт опинився на Західній Волині. Рівне опинилося у безпосередній до нього близькості.

В ніч з 16 на 17 серпня 1915 р., коли ворог вже підійшов до самого кордону повіту, йшов наступ на Рівне з боку Деражно, було оголошено евакуацію урядових і місцевих організацій Рівненського повіту. Ще до початку евакуації цивільних установ, військове керівництво покинуло місто, поліція бездіяла. В 2 години ночі 17 серпня припинило роботу казначейство і отримати будь-які гроші для вивезення майна, було неможливо.

Відомо, що все земське господарство (школи, лікарні, агрономічні дільниці), частину земського майна, документи земської управи, службовців було евакуйовано в м. Суми Харківської губернії. Евакуація була оголошена несподівано і проходила поспіхом, що призвело до псування і втрати майна. Залишене на місці майно і документи було пограбоване або знищене. В місті залишився голова земської управи, він же предводитель місцевого дворянства Д.Андро, два члени управи і декілька службовців. Їм було доручено прийняти від населення та здати в скарбницю худобу і зерно. Вже після вересня 1915 р., коли члени земської управи повернулися в Рівне, вони організовували постачання для війська фуражу, заготівлю сухарів, чобіт, організацію перемолу зерна тощо. Тут треба зауважити, що попри оголошення евакуації, весь земський медичний персонал залишався в місті, надавав допомогу мешканцям повіту, вживав заходи для запобігання розповсюдження епідемій.

Що стосується іншої відомої установи Рівного, а саме реального училища, то з 15 червня по 6 серпня 1915 р. його приміщення обслуговувало військові потреби − спочатку там був розташований штаб головнокомандуючого Південно-Західним фронтом, потім − транспортне відділення Південно-Західного фронту, яке звільнило приміщення тільки 17 серпня.

З 17 серпня училище і жіноча гімназія підлягали евакуації в м. Ромни Полтавської губернії. Частину майна доставили на залізницю в той же день, частину планували на наступний день. Однак, у ніч на 18 серпня 1915 р. місцеве населення дісталося до спирту на місцевому складі, що стало причиною «огульного п’янства простого люду» і мало хто з візників виїхав на роботу наступного дня. Так, три вагони, надані для училища і жіночої гімназії, було відправлено зі станції Рівне з тим майном і документами навчальних закладів, які туди були звезені напередодні.

За документами відомо, що вночі 19 серпня 20 п’яних солдат намагалися потрапити в приміщення реального училища. Наступної ночі в місті була велика пожежа − горів склад спирту. В місті відбувалися грабежі, розбій. Паніка та відчай наростали в міру того, як погіршувався стан у місті. Окремі родини виїжджали, інші готувалися до евакуації. 20 серпня навіть ті, кому було доручено наглядати за залишеним майном училища і чекати черги на продовження евакуації, під впливом загальної паніки, покинули місто. Лінія фронту підійшла зовсім близько до міста, в район Деражно− Клевань. Майно училища, як і багатьох інших установ, залишилося без нагляду. Федір Пекарський, викладач училища, який за особистими обставинами не зміг покинути місто, відвідав училище 21 серпня і побачив, що в приміщенні вже побували сторонні особи − вхідні двері було пошкоджено, деякі вікна вибиті, в музичному кабінеті поламані інструменти, у фізичному − прилади. Він звернувся до коменданта станції Рівне та коменданта міста і вже 22 серпня у його розпорядженні були 20 солдат і 4 підводи, 23 серпня − 30 солдат і 25 підвод. Завдячуючи такому сприянню з їх боку, вдалося вивезти ще значну частину училищного майна, в т.ч. майно з училищної церкви, меблі з актової зали, прилади, фундаментальну та учнівську бібліотеку, архів, яке зайняло 3 вагони.

Після часткової евакуації майна приміщення училища зайняло інтендантство 8-ї російської армії. В приміщенні жіночої гімназії розташувався 478 пересувний польовий шпиталь.

Російські війська зупинились під містом Рівне. Звідси в середині вересня 1915 р. розпочався контрнаступ по лінії Броди-Луцьк-Чорторийськ. З осені 1915 р. до весни 1916 р. тут відбувалися запеклі опозиційні бої.

Мобілізація до армії, реквізиції худоби (насамперед коней) і хліба, залучення населення до окопних робіт важким тягарем лягло на населення краю. За час війни до армії було мобілізовано майже 50% працездатного чоловічого населення, реквізовано 70% коней, багато рогатої худоби. Міста і села зазнали великих руйнувань. З середини 1915 р. по осінь 1916 р. Дубно, Демидівка, Млинів були окуповані ворогом. Протягом цих років населення губернії жило в екстремальних умовах. Господарство Волині було доведене до крайньої межі.

Про те, які наслідки подій Першої Світової війни були навіть для тих підприємств, які безпосередньо не перебували у фронтовій зоні, свідчать документи Шпанівського цукрового заводу що неподалік Рівного. З 1 вересня 1915 р. по 15 травня 1916 р. всі житлові будинки, казарма, контора, конюшня і магазини, які належали заводу, були зайняті двома військовими хлібопекарнями з усім їх командуванням і обозом. З 20 травня 1916 р. на території заводу розташовувався 70 польовий шпиталь, який облаштував приміщення для 650 хворих і поранених та ще одна пекарня. З 20 липня 1917 р. після передислокації шпиталю, там крім пекарні, перебувала команда 9-го Корпусу авіаційного загону. За приміщеннями ніхто не доглядав, вони руйнувалися. Все це призвело до великих збитків підприємству, яке практично було розорене.  

Теж саме стосувалося і Бабино-Томахівського цукрового заводу. Деяке обладнання вдалосі в серпні 1915 р. евакуювати. Однак, те що залишилося на місці, було пограбоване толпою біженців і солдат.

Це всього два документальні свідчення, а великих втрат, або повного знищення зазнали більшість промислових і сільськогосподарських підприємств Рівненщини. які визначили розвиток регіону на десятиріччя.

Начальник відділу

Держархіву                                                                   Л. Леонова