Як жили Рівняни під час німецької окупації

75 років минуло з того часу, коли після трьох неймовірно важких років німецько-фашистської окупації була звільнена наша область. За окупаційний період багато втрат зазнали люди та господарство Рівненщини. Однак життя продовжувалося. Яким воно було, як розвивалася господарство, які підприємства працювали в Рівному за німців розповідають документи Державного архіву Рівненської області.

22 червня 1941 року мирне життя країни було перерване віроломним нападом Німеччини. Зранку 28 червня в м. Рівне з'явилися перші ворожі мотоциклісти, а вже у липні нацисти окупували майже всю територію нашого краю. Із захопленням с. Зарічне 9 серпня 1941 року завершилась повна окупація Рівненської області, яка тривала до весни 1944 року.

У серпні 1941 року Гітлер визначив адміністративний поділ окупованих українських земель. Більшість території, в тому числі і Рівненщина, ввійшла до рейхскомісаріату "Україна", центром якого стало місто Рівне. Рейхскомісаром "України" Гітлер призначив гауляйтера Східної Пруссії Еріха Коха.

У перші місяці війни німці намагалися ніби обережно поводитися з українським населенням. Вони погоджувались на існування підпорядкованих їм українських органів. Так, у Рівному, в липні 1941 року була створена міська управа на чолі з Полікарпом Бульбою. Головним завданням міської управи було забезпечення мешканців продуктами харчування, помешканнями, прибирання будівель зруйнованих внаслідок бомбардувань міста та боїв за нього. В підпорядкуванні міської управи працювало 4 цегельні по вул. Німецька (Соборна), 426; фабрика содової води по вул. Гарбарська (Княгиницького), 7 та броварня по вул. Німецька, 213.

Броварня, яка розташовувалась в приміщенні сучасної фірми "Рівень", розпочала свою роботу з 30 червня 1941 року і першу продукцію почала випускати 11 липня 1941 року. Завод випускав пиво, дріжджі, солодку воду та спирт сирець. Броварня мала механічний, пивний, дріжджовий, лимонадний, господарський цехи, а також лабораторію, охорону та контору, в яких працювало від 130 до 150 людей. У підпорядкуванні міської управи були також і електростанція (відновила свою роботу 1 липня 1941 року), водогін і каналізація (відновили роботу у жовтні 1941 року), дві лазні, два готелі, їдальня суспільної опіки, трикотажна майстерня-школа та деякі інші.

Завдяки сприянню міської ради у місті працювало 9 пекарень, які випікали щоденно 8100 кг. хліба на 37 000 населення (1кг. на 5 осіб). В місті було відкрито 19 споживчих крамниць, 5 м'ясних, магазин канцтоварів, крамницю, де продавалися овочі і риба та 1 їдальню. В м'ясних крамницях видавали м'ясо по картках – 400 грам на особу щомісячно.

В серпні 1941 року в Рівному відновив роботу Центросоюз (щось на зразок теперішньої споживспілки). Після відновлення кооперативної сітки Рівненської області, крім торгівельних операцій, Управа Центросоюзу звернула особливу увагу на дрібну місцеву промисловість. Спадщина, яка залишилась після бомбардування та запеклих боїв, вимагала від керівництва та працівників Управи і Промислового відділу Центросоюзу великих зусиль, щоб відновити найнеобхідніше. В наслідок цієї праці відновили свою роботу такі фабрики: фабрики макаронів по вул. Шкільній, 13 та по вул. Легіонів (П Дорошенка), 28 (виробляли відповідно по 300 та 350 кг. макаронів за зміну); фабрика, яка виробляла кінські підкови, пательні, ножі, будівельні гаки, обігрівальні печі та окови для упряжі по вул. Обозовій (Герцена), 6; фабрика валянок по вул. Хмільній, 30 ( виробляла 1000 пар в місяць); фабрика по виготовленню гречаної і пшоняної крупи по вул. Пекарській ( Лісовської), 28 (виробляла 1000 кг. крупи в день); фабрика щіток та рогових гребенів по вул. Хмельницького (Пересопницька), 173 (виготовляла понад 100 шт. щіток і 200 шт. гребенів в день); механічна фабрика кави по вул. Хмельницького, 134; фабрика переробки овочів по вул. Хмільній, 46 тощо. Але зважаючи на кількість товарів і послуг, яких вимагали німецька армія і цивільне населення, цього було недостатньо.

Слід додати, що окрім фабрично-промислової діяльності працівники Центросоюзу в м. Рівне вели торговельні операції, займалися заготівлею сільськогосподарської продукції в першу чергу для німецької армії та населення м. Рівне.

Окрім вищенаведених промислових підприємств в м. Рівне працювали 6 аптек, обласна друкарня по вул. Німецька (Соборна), 83, рибне господарство гебітскомісаріату по вул. Хмельницького, 100, сушарня овочів по вул. Біла, 15, Рівненська районна споживча спілка по вул. Гандльова (Базарна), 2, казино Рейхскомісаріату для німецьких офіцерів, склад для забезпечення німецьких жінок по вул. Німецькій, 173, готель "Брістоль" по вул. Німецькій тощо.

Протягом серпня-вересня на окупованій території облаштувалася німецька цивільна адміністрація: обласні, окружні, міські управи, поліцейські, фінансові та інші органи.

15 вересня створюється Рівненський гебітскомісаріат (окружний комісаріат) на чолі з гебітскомісаром доктором Вернером Беєром. Це була перша інстанція цивільної німецької влади в нашому місті, яка вирішувала всі справи пов'язані з політичним, господарським і культурним життям області.

З приходом окупаційної влади життя в місті продовжувалося. Німці робили вигляд турботи про місцеве населення, а місцеве населення знаходило в собі сили для продовження життя.

Одним із прикладів такої турботи можна назвати відкриття 21 серпня 1941 року Рівненського обласного банку. Одним із завдань банку була організація на території області цілої мережі фінансових установ, які співпрацюючи із центральним відділенням зміцнювали господарське життя області. Завданнями Рівненського обласного банку були регулювання грошового обігу на території Рівненської області, приймання термінових та безтермінових вкладів, надання короткотермінових позик установам, торгівельно-промисловим підприємствам і приватним особам тощо. З 26 січня 1942 року його функції перебрав на себе Господарський банк (розташовувався по вул. СС (С. Петлюри), 3).                                      

Найбільші промислові підприємства Рівненщини були передані під тимчасову юрисдикцію різних німецьких підприємців і фірм ("тройгандфервальтунг") та створено мережу монополістичних торгових фірм, яким належала заготівля продуктів для потреб Німеччини і розподіл споживчих товарів для частини працюючого населення Рейхскомісаріату Україна.

Разом з німецькою владою на Рівненщину прийшли і німецькі підприємства. Це були будівельне акціонерне товариство "Агаг", будівельні підприємства Брокера, Гуммеля, Шітца Гебрідера, Фріца Бендера, Теодора Прейзингера, Вільгельма і Йосипа Юнге, Едварда Гарта, автогараж Едварда Неймана, перукарня Кароля Дангера, цукорня Івана Клінкера, німецька пекарня Краузе, німецька їдальня Гроссенфельдера, виробничі майстерні "Юнг" тощо. Були також підприємства, які обслуговували виключно військові об'єкти.

Всього в м. Рівне працювало 124 державних підприємства, 20 приватних німецьких підприємств та 14 підприємств міської управи по виробленню та наданню різноманітних товарів та послуг.

Якщо на початку війни німецька влада ще намагалась приховувати свої наміри , то вже згодом вони показали справжнє обличчя гітлерівського режиму.

Окупаційна влада здійснювала програму економічного пограбування краю. В руїнах лежало більшість промислових підприємств. 19 березня 1943 року Рівненський гебітскомісара Беєр видав наказ стосовно примусової праці "… Всі мешканці зайнятих східних територій підлягають згідно з їх працездатністю загальній обов'язковій праці. Ті, що супротивляться обов'язковій праці і ті, що стримуватимуть інших від її виконання, будуть покарані в'язницею. В легших випадках може наступити також призначення до табору примусових робіт…"

Німецька влада і командування окупаційними військами використовували місцеве населення на будівництві оборонних споруд. На оборонних роботах в м. Рівне щодня працювало 300 чоловік цивільного населення, переважно поляки і українці. Для них були створені каторжні умови роботи.

Органи влади одержали надзвичайні повноваження щодо окупованої території. Все в місті було проголошено власністю Німеччини. Було обмежено свободу пересування населення, встановлено комендантську годину. Про це   засвідчує розпорядження ортскомендатури м. Рівне, в якому йдеться про те, що "від 10 вересня 1941 року встановлюються для цивільного населення слідуючі поліційні години: від 20-ї години до 5-ї години німецького часу. В тому часі забороняється цивільному населенню перебувати на вулицях міста. Хто порушить повище розпорядження буде заарештований і суворо покараний". Все в місті було проголошено власністю Німеччини, навіть люди рахувались арійського походження.

Жителі зобов'язані були зареєструватися за місцем проживання і їм, під загрозою смерті, заборонялось залишати ці місця. Рівняни повинні були працювати на примусових роботах – будівництві шляхів, знесенні зруйнованих будинків, військових укріплень. Негайній примусовій здачі органам окупаційної влади підлягали радіоприймачі, велосипеди, друкарські машинки, а також майно із залишених баз, складів, магазинів, помешкань. Запроваджувалося обов'язкове постачання сільгосппродукції, а забій худоби відбувався тільки з дозволу влади. Купити одяг можна було тільки після здачі поставок.Населенняплатило непомірні податки – зприбутку, на заробітню плату, шляховий. З метою суворої економії електроенергії не дозволялося з 16 до 23 години включати жодних моторів в промислових закладах, населенню заборонялося користування будь-якими електричними приладами.

Згідно з розпорядженням Рейхскомісара України від 20 лютого 1942 року все населення м. Рівне, для отримання харчових продуктів, поділялося на чотири групи. До основної (третьої) групи відносилися робітники, які щоденно працювали на окупаційну владу. "… Перш за все треба забезпечити тих, які працюють для німецьких інтересів, а потім їхніх членів родини. До тих слід залучити й членів родин таких осіб, які зобов'язалися до роботи в Німеччині…". Приділення до інших груп було можливим тільки після дозволу гебітскомісара. Існувала також і дитяча група до якої відносились діти до 14 років. В залежності від приналежності до групи видавалася і кількість продуктів першої необхідності на одну особу. Для прикладу наведемо максимальні норми виділення продуктів на особу, в грамах на тиждень.

Група І Група ІІ Група Ш Група ІУ

Нормальні споживачі

харчових продуктів

Члени родин осіб,

які працюють для німецького добра

Робітники, які працюють для німецького добра Найтяжче працюючі

М'ясо

Хліб

Споживчі

Сартик

(повидло)

Цукор

Картопля

Городина

100

1500

-

-

2000

Залежно від засобів

100

1500

-

-

2000

Залежно від засобів

200

2000

500

-

2500

Залежно від засобів

300

2500

500

250

3500

Залежно від засобів

        Діти до 14 років та євреї отримували половину норм продуктів групи №1.

За 32 місяці окупації область зазнала величезних людських втрат і матеріальних збитків. За матеріалами розслідування Надзвичайної державної комісії злочинів гітлерівських загарбників у м. Рівне та Рівненській області, під керівництвом Василя Бегми, загальна сума завданих збитків становила понад три мільярди карбованців.

Масові репресії, розстріли, реквізиції, свавільне стягнення податків – таким був "новий порядок", запроваджений окупантами за планом підкорення народів Східної Європи "Ост". В грудні 1943 – березні 1944 рр., з вигнанням гітлерівців, над Рівненщиною вдруге пронеслися фронтові бої. Вона була суцільною кривавою раною, щедро зрошеною солдатською кров'ю, сльозами матерів, вдів та сиріт.

Ольга Червінська, головний спеціаліст відділу використання інформації документів Державного архіву Рівненської області