АРТИСТИЧНА БОГЕМА РІВНОГО

                 Культурне життя Рівного вирувало в міжвоєнний період, відкривалися нові театри, кінотеатри, школи, гуртки, громадські та благодійні організації. Стиль «модерн» в архітектурі надавав шарму прекрасному так званому «польському періодові», плавно переходив в літературу, музику та, зрештою, в моду.

Число освічених та культурних людей зростало. Інтелігенція відчувала себе гордо та вільно. Саме в 1920-30-ті роки середній клас отримав реальну можливість вчити дітей за кордоном. Відкриті кордони для громадян Волинського воєводства дали можливість здобувати якісну європейську освіту та реалізовувати свої таланти в житті.

Спеціалісти з вищою освітою, отриманою в університетах Варшави, Праги, поверталися додому та з європейським замахом втілювали в життя свої наміри вже вдома, в містах Волині .

Місцева богема, тобто актори, режисери завжди вважалася особливим прошарком населення. Ці особливі люди любили бути в центрі уваги, багато фотографувалися, про них писали в пресі та, зрештою, Рівне, тоді місто невелике, про них та їх сім'ї рівняни знали з пліток (в хорошому сенсі).

В тодішній пресі, яка зберігається в Державному архіві Рівненської області та в сучасних мемуарах, викладених у книгах, лишилися спогади про місцеву рівненську культурну еліту, про долю трьох представників якої хочеться розповісти.

Олег Поспєловський, актор кіно, наймоднішого тоді жанру мистецтва, один із двох синів відомого в 1930-40-і роки рівненського хірурга-гінеколога Володимира Костянтиновича Поспєловського від першого шлюбу. Народився в 1912 році. Блискуче вчився в Рівненській російській гімназії.

Одного разу, за відмінне навчання, батько подарував йому рушницю марки «Монте-крісто» і Олег, не роздумуючи, вийшов випробовувати її у двір на курчатах, що гуляли подвір'ям. Кури виявилися власністю директора гімназії, тому учня відразу відрахували з навчального закладу за місяць до її закінчення.

Це була доля!

Якимось чином він опинився у Львові, де відкрив у собі талант актора. Олег почав грати у Львівському драматичному театрі під театральним іменем Лєшек Посьпєловски. Пізніше був запрошений у Варшавський Національний театр. А далі було кіно!

В кіно він став одним з найпопулярніших кіноакторів Польщі. В останні два довоєнні роки проголошувався королем чоловічої елегантності, на кшталт жіночому титулу королеви краси. Красень, весела, легка у відносинах людина, вважався душею компанії.

Загалом Олег Поспєловський знявся у п’яти польських фільмах:

1934 рік – художній фільм «Молодий ліс»; 1934 рік – художній фільм «Уланські клятви»; 1937 рік – художній фільм «Королева передмістя»; 1938 рік – художній фільм «Вереск»; 1940 рік – художній фільм «Золота маска».

Під німецькою окупацією польські актори, в тому числі і Олег, створили такий собі кафе-клуб з театральними скетчами.

Але, за спогадами зведеного брата, вже в 1943 році його батько отримав повідомлення про те, що Олег був знайдений повішеним у своїй кімнаті, не залишивши ніякої записки. (Додам, що кінематографічні енциклопедії подають дату смерті – 25 вересня 1940 року – авт.).

В Рівному ходили чутки про його останні дні. За однією з чуток, перед смертю його, ніби, бачили у бійці з німецьким поліцейським, який знущався над старим євреєм.

                                               

  

                                                       

                 В ті ж часи на культурному терені спалахує нова кінозірка, Тамара Вишневська, донька уродженця села Варковичі Дубнівського району, Сергія Аполінарійовича Вишневського. В 1920-их роках він із сім'єю переїжджає до Луцька, центру Волині, і займає посаду головного редактора волинських газет «Українська громада» та «Волинська неділя».

                 Так ось, Тамара, красуня та розумниця, з Луцька вирушила до Варшави, де отримала освіту в драматичній школі. Танцювала в ансамблі Тетяни Висоцької, де, власне, її зауважив німецький режисер Пауль Вегенер в 1935 році. Шістнадцятирічна дівчина поїхала до Берліна з режисером, щоб після першої своєї ролі стати зіркою кіно.

Преса навперебій писала про Тамару Вишневську, захоплюючись її артистичними здібностями. А далі пішло-поїхало – фільми «Прокажена», «Ординат Міхоровський», «Дівчина шукає кохання», «Жінки над проваллям», «Троє гульвіс», «Дружина і дружина», «Крізь сльози щастя», «Дівчата з Новоліпок», «Білий негр»… всього знялася в тринадцяти фільмах.

                 Між зйомками Тамара приїжджає додому, в Луцьк, зустрічається з батьками, сестрами. Багато фотографується зі своїми фанатами, дає автографи (інформація взята з львівської газети «Новий час» за 1935 рік).

                 Під час війни сім'я Вишневських переїжджає до Варшави, а потім, в 1943 році, в США. Далі доля актриси повернулася кардинально – вона стала перекладачкою. Померла Тамара Сергіївна Вишневська 1 квітня 1981 року.

https://www.youtube.com/watch?v=8nRS2NR-NPM

http://old-cinema.livejournal.com/138504.html

Не менш знаменита режисер художнього кіно Ядвіга Галина Галлова, про яку я дізналася з польської газети «Волинський погляд» за 1930 рік.

Власне в ній була розміщена стаття про те, що Ядвіга Галлова в 1930-му році очолювала воєвудський (як тепер кажуть «обласний») волинський театр в Луцьку. Вона сама набрала театральну трупу, сама поставила першу виставу, комедію «Моряк», модного тоді драматурга польського походження Єжи Шанявського.

Вистава мала успіх в провінційному місті і режисерка на хвилі успіху ставить ще одну виставу «Птах», того ж автора. В культурних колонках луцьких газет обов’язково згадувалися творчі роботи Ядвіги Галлової, її вистави хвалили, аналізували, чекали нових.

Театр успішно гастролював по Волині, в Кракові та Варшаві. В Рівному театр Галіни Галлової з виставою «Моряк» побував 7 вересня 1930 року.

Згадується Г. Галлова і як актриса польського кіно, але на її рахунку всього одна роль у фільмі «Третя частина ночі», знятого у 1971 році.

                 1920-30 – ті роки. Я дуже люблю цей період в історії нашого міста. Це період нових імен, художніх виставок, кіно, театральних вистав, концертів, стильної розбудови Рівного та прекрасної культури моди.

За матеріалами науково-довідкової бібліотеки Державного архіву Рівненської області                                      Олена Гумінська, архівіст  

                                                                                              28.11.2016