«Красива ера» або як рівняни за Польщі відпочивалита розважалися

Дослідники акцентують увагу на тих проблемах міжвоєнної історії, які сприяли поглибленню конфронтації у міжнаціональних відносинах та мало висвітлюють інші аспекти співжиття населення. Поміж різних визначень, за змістом і за характером, щодо перебування Волині у складі Другої Речі Посполитої, цей час називають «красивою ерою».

Культурно-мистецьке життя рівнян цього періоду дослідники вважають чи не найкращим культурним періодом в житті міста. Феномен його полягав в тому, що в Рівному після Першої світової війни зупинялися, оселялися на постійно або певний час та працювали зірки першої величини театрів, оперет, концертних труп Москви, Петербурга, Києва. До Рівного їхали польські театральні зірки для заснування власних театрів та організації концертних програм.

В той період мирно співіснували та творили польські, єврейські, українські та російські культурні громади. Тому пересічний мешканець Рівного мав можливість, не зважаючи на свою національну приналежність, вибирати як і де він відпочиватиме увечері чи на свято.

Прогулянки містом закінчувалися відпочинком у рівненських ресторанах, кав’ярнях, цукернях та дансингах, приміщення яких переважно розміщувалися на перших поверхах будинків центральних вулиць Рівного.

Адресна книга Волинського воєводства за 1930 рік на своїх сторінках подає перелік закладів, де можна було б почастуватися неперевершеними тістечками, тортами та іншими смаколиками. Наприклад, по вулиці 3 Мая було шість цукерень, кав’ярню тримали А. Альбінський, Ф. Дерляхтер, Ш.Краснополь, ресторани – А.Бертош, Х.Іванська та, навіть, Спілка гастрономічних працівників.

За спогадами рівнянки Галини Ціолковської-Модли, яка проживала в Рівному у міжвоєнний період, потанцювати було можливо у Ющука та в Кременецькому павільйоні в парку Любомирських. А поласувати смачними тістечками, тортами та десертами можна було у чеха Ражего, який називав себе на французький манер Раже, чи у балканця Вилетяла. Відмінна кава та чай подавалася у турецькій кав'ярні. Окремо існувала турецька   кондитерська-пекарня, власником її був справжній турок, який жодного слова не говорив польською.

На фото: інформація про заклади харчування Рівного в Адресній книзі Волинського воєводства та їх реклама в рівненеських газетах

Концерти були звичним явищем в Рівному. Театральні та концертні трупи гастролювали Волинню з гала-концертами щовихідних.

Взагалі в Рівному в той період діяло чотири театри та три кінотеатри. Найкраще для таких виступів був прилаштований театр Зафрана. До прикладу, 19 березня 1927 року, до дня народження Йозефа Пілсудсудського, в приміщенні театру був влаштований концерт відомих оперних артистів, віртуозів балету та музикантів.

Невідомий журналіст в газетній статті рівненського часопису «Волинське слово» за 1922 рік описує блискучий виступ, при переповненому театрі, майстрів оперної сцени А.А.Росинської, О.М.Урбан-Волковицької та Лева Княжича.

Або, в одному з чисел того ж часопису за 1923 рік, повідомлялося, що 27 січня в кабаре «Новий світ» відбудеться бенефіс улюбленця публіки, досвідченого конферансьє, Макса Бочковського, який розважатиме рівненську публіку своїм «веселим репертуаром».

На фото: рецензія на виступ Макса Бочковського в газеті «Волинське слово» за 1923 рік

Щодо рівненських кінотеатрів. Інтерес до кіно зріс у зв'язку з виходом на екран у 1929 році першого в Європі звукового фільму. Виробництво фільмів та потреба в них різко зросла. Репертуар стрічок в кінотеатрах Рівного того періоду змінювався щотри-чотири дні, в залежності від популярності фільму серед глядачів. Кінотеатр «Новий Світ» мав 330 місць і давав щоденні сеанси. Вартість квитків становила доступні населенню 0,75 – 2,20 злотих. Чудове приміщення мав кінотеатр «Інтим» (пізніше «Ампір», «Де-Лі», згодом «Партизан») з великою залою зі сценою та ямою для оркестру. Партер складав 476 місць та 6 лож. Цікаво, що в кіно був водопровід та туалетні кімнати.

В 30-их роках, рівненський художник Георгій Косміаді, отримав завмовлення від власника кінотеатру на художнє оформлення приміщення в грецькому стилі.

На фото: реклама кінотеатру Зафрана в рівненській газеті «Ехо Рівненське»

У 1920-30-их роках здивувати вибагливу рівненську публікустає справою дедалі важчою… Кінотеатри,зі світовими прем’єрами, на будь-який смак тагамангець, мистецькі (і не тільки) кабаре, ревю… Все це калейдоскопом робило розвагиміською буденністю. Отже, існувала потреба постійного пошуку нових, небачених досі, модних у світі забав…

Новий, популярний у світі, різновид відпочинку, дансинг, запровадив львів’янин Францішек Мошковіч. Його суть полягала в тому, що гості закладу активно брали участь у танцювальному шоу, а не споглядали дійство під час вечері. Власне, в цей період активно гастролюють джаз-бенди зі Львова та й з усієї Польщі.

Дансинги були настільки модними що їх, як розвагу для населення, рекламували в місцевих газетах окремими оголошеннями, відкривалися школи з навчання сучасних танців.

В статті часопису «Echoróweńskie» за листопад 1927 року невідомий дописувач-журналіст розповів про свої відвідини дансингу «Новий світ».Як виявилося, вчителька танців, пані Едіт, не володіла предметом, який викладала, танцювальні рухи нею імітувалися, виконувалися неграмотно. Автор порівнює навчання вчительки танців з нещодавніми уроками танцювальної пари з Техасу, яка, на думку дописувача, була прикладом правильного «морського танцю».

На фото: реклама дансингів в рівненських часописів

Модне слово «дансінг» використовували власники ресторанів для заманювання до розважальних закладів молоді, яка цікавилася «забавами танєчними» до ночі. Число 191 часопису ««Echoróweńskie» від 18 листопада 1927 року рекламує «великий дансинг» в супроводі 2-ох оркестрів, Варшавського джаз-бенду та саксофону. Для навчання танцям відкривалися спеціальні школи, де місцеві вдосконалювали танцювальні рухи та навчалися новим

Окремо хочу розповісти про функціонування цирку в Рівному в період між двома війнами. Це найбільш цікава тема для дослідження, адже довгий час, в тому числі в радянський період, про факт існування в місті такого розважального закладу й натяку не було.

Приміщення цирку знаходилося на вулиці Замковій,21 до 1930 року. Власником закладу був Вольф Гендельбарг. Цирк був дерев'яним, мав власне опалення. В документах Державного архіву Рівненської області зберігається документ, складений за результатами перевірки цирку спеціальною комісією. У висновках перевірки вказано, що «його приміщення в дуже поганому стані, дах у декількох місцях прогнувся, шатро діряве, дерев'яна конструкція в багатьох місцях погнила. Опалювальні печі складені неправильно, підлога прогинається через тонкі дошки, сходи до галереї цирку слабкі, електрична реклама виконана не надійно, що може призвести до закорочення електромережі та пожежі. Такий стан речей не може забезпечити безпеку глядачів, яких розраховано на приміщення – 700 осіб, а заповненість залу часом буває – 3000 осіб. В будівлі тільки два вогнегасники. Немає окремого туалету, а лише брудна будка на два місця». Цього висновку комісії було достатньо для закриття розважального закладу. Відтоді та дотепер на цьому місці черега складських приміщень на, віками не перейменованій, Замковій вулиці.

На фото: реклама та рецензії на виступ цирків у місцевих часописах.

Декілька слів про літній відпочинок рівнян. Поняття літньої відпустки існувало і в ті часи, тому кожна рівненська родина переймалася питанням як її провести. В рівненських газетах весняно-літнього періоду частенько подавалися оголошення власників сільських садиб про здачу в оренду на літній період будиночків. До прикладу адміністрація цукрового заводу села Житин здавала кімнати або цілі помешкання в «давніх палацах» для відпочиваючих. Причому, дачники користувалися послугами сільської пошти, телефону, плавали в басейні, каталися на човнах та розважалися в аматорському театрі. Овочі та фрукти пропонувалися «за безцінь».

На фото: реклама дачних будиночків, розташованих поблизу Рівного

Ще одне оголошення в газеті пропонує літній відпочинок в Клевані: санаторій пана Балінського здає кімнати на літній сезон. Інформація за адресою: м. Рівне, вул. Галлєра. 10-а, у пана Балінського.

В 1920-30-их роках модним вважався відпочинок на період вихідних та називався туром вихідного дня. На суботу-неділю група подорожуючих відвідувала якесь одне-два історичних місця або відпочивала на природі, біля водоймища чи в лісі. Як правило, відпочивали таким чином школярі та дитячі групи. В період шкільних канікул залізниця, навіть, впроваджувала дешеві проїздні квитки на поїзд до історичних місць околиць Рівного та за межі воєводства.

В Рівному до літнього сезону приводилися в порядок береги річки Устя та озеро на Басовому Куті. Спеціально збудували басейн та басейник для діток, фундамент від яких ще пам’ятають мої однолітки. В моду входили відкриті та напіввідкриті купальні костюми, молодь розважалася на пляжах, фотографувалася на фоні сучасної пляжної інфраструктури. Народ з околиць Рівного і, навіть, з навколишніх сіл збирався на березі Усті, щоб поплавати в тоді ще чистій воді, пограти на піщаному березі у футбол чи волейбол.

На фото: поетеса Зузання Гінчанка, на дачі, в Клевані




На фото: рівненська молодь відпочиває на озері Басового Кута

Повернуся до спогадів рівнянки Галини Ціолковської-Модли стосовно місцевих пляжів: «У мене лишилися дуже приємні спогади від поїздок за межі міста. Часто ми їздили до Решуцька, який розташований приблизно за дванадцять кілометрів. В неділю вранці ми сідали на потяг і дуже швидко діставалися Решуцька. Там була дуже чиста річка Горинь. Були також прекрасні ліси. В цілому - дуже гарний краєвид. Під час війни, ми ходили до Решуцька пішки. Там жив єврей, який мав магазин. Поруч був напис: "Вхід на пляж. Човни, морозиво, пиво, квас". Одного разу батьки винайняли у когось ліжко, стіл, крісла, примус і ми на місяць поїхали до Решуцька. У цій поїздці я пам'ятаю луг, на якому мама носила на руках мою молодшу сестру і страшні,великі мухи, до цього часу дуже боюся мух. Ближче до Рівного можна було купатися в величезному ставку між Рівним і Басовим Кутом. Щоб потрапити туди, треба було йти яром біля парку, далі був пагорб і в низині було озеро з прекрасною чистою водою. Ми ходили туди з друзями плавати та засмагати».

Власне, за Польщі біля Рівного розпочав роботу курорт з лікувальними водами. Якість та цілющі властивості степанської води виявилися на диво чудодійними. Ідейним натхненником та ініціатором будівництва санаторію був місцевий ксьондз Теодор Чабан, який вислав до Варшави зразки води та грязі на дослідження і отримав найвищу медичну оцінку. Тоді він викупив Солоне болото у місцевого землевласника і почав розбудову санаторію. Назвав його на честь місцевості «Солоні грязі» і вже за короткий час тут стояло кілька котеджів із загальною назвою «Курорт Гута Степанська». Курорт мав два джерела мінеральних лужних вод із значним вмістом солі та заліза, багаті поклади торфових грязей для ванн та компресів.

На лікування сюди приїжджали багатії з Варшави, Любліна, Львова та західно-європейських столиць. За одну ванну платили до трьох злотих. Тут,виявляється, працювали висококваліфіковані медичні працівники з дипломами Варшавського та Сан-Петербургського медичних університетів.

Отже, життя, в Рівному, як кажуть, било ключем. І, взагалі, не полишає думка, що в 1920-30 роки люди були абсолютно щасливі. Щасливі тому, що живуть в мирі, що сьогодні є хліб з маслом. Щасливі з того, що купили гарну сукню, а в шафі стоїть добротне взуття до неї. Тішилися думкою, що в неділю підуть до театру або кіно, а перед сеансом потанцюють у фойє з коханою людиною. Коротше, якось занадто все красиво. Принаймні, мені так здалося…

На фото: запрошення на чай і танці, які відбудуться 7 лютого 1931 року у офіцерському корпусі по вулиці Грюндвальській, 30 у Рівному

Олена Гумінська, архівіст І категорії ДАРО,

за документами та матеріалами

наукової  бібліотеки

Державного архіву Рівненської області