Благодійність як спосіб життя

або як рівняни за Польщі добро чинили

Філантро́п(з грец. φιλέω, «любити» і грец. νθρωπος, «людина») —людина, яка займається благодійністю на користь нужденних. Найдавнішою формою благодійності є милостиня та допомога злиденним, головно при церквах та монастирях.

Альтруїзм(лат. аlter — інший, інші) — поняття, яким пояснюється активність, пов’язана з безкорисливою турботою про добробут інших, співвідноситься з поняттям самопожертви, тобто принесення в жертву своїх благ на користь іншої людини, або людей, в цілому, заради суспільного добра.

Сьогодні поняття благодійності вийшло на рівень, коли допомогти біднішому або хворому є справою честі. І це дуже втішає. Громадські благодійні організації, благодійні фонди досить швидко вирішують питання фінансування нужденних. Але, все-таки, в добрі давні часи періоду Другої Речі Посполитої ця справа виглядала якось душевніше та благородніше.

Доброчинність у міжвоєнний період – особлива тема. Адже це, власне, той період, коли держава давала можливість заробити людині, а заможні – мали можливість поділитися своїми заробітками з біднішими.

Характерною ознакою Рівного того часу була його поліетнічність. Кожна з етнічних груп, що населяла місто, і взагалі, Волинське воєводство, займалася благодійністю, в основному, в межах своєї етнічної групи. Особливо активними були поляки, євреї та росіяни. Благодійники, не вагаючись, допомагали і старим, і малим, і нужденним. Початок цій благородній справі поклали представники американського доброчинного руху «Джойнт».

       В 1921 році співробітники американської гуманітарної місії проводили інспекційну поїздку по території Польщі, пов’язану з перевіркою умов життя єврейського населення після погромів 1918-1919 років.Американський єврейський об'єднаний розподільчий комітет «Джойнт» – гуманітарна організація, створена на початку Першої світової війни. Вона надавала допомогу євреям, які перебували в небезпечному становищі.

Після війни «Джойнт» поставляв продовольство євреям, які проживали в польських містах і селах, в тому числі і в Рівному, відправляв цілі делегації лікарів, фахівців в галузі охорони здоров'я і соціальних працівників, створював безкоштовні їдальні, відновлював лікарні і відкривав сиротинці.

До складу першої групи медиків комітету «Джойнт» входив лікар Макс Дж. Колтон. Саме він в 1921 році зробив цінні фотографії волинських населених пунктів та їх мешканців. Сьогодні ці фотографії зберігаються в архівах «Джойнт», які мають також документи, фільми, відеозаписи, аудіоісторії та артефакти, пов'язані з роботою цієї організації з часів Першої світової війни й до наших днів. 

1

На фото: члени благодійного товариства «Джойнт» у Рівному, 1921 рік

2

На фото: рівненська єврейська дітвора, яка потребувала уваги та допомоги, 1921 рік

         В одному з документів Рівненського магістрату був поданий перелік усіх товариств міста (в тому числі благодійних) за етнічною ознакою: польських – 18, українських – 4, єврейських – 41, чеських – 3, російських – 1.

         При магістраті у міжвоєнний період працював відділ суспільного здоров'я та опіки, який здійснював щорічний статистичний облік кількості сиріт у рівненських сиротинцях із зазначенням віку, адреси, причини прийому дитини у заклад та певної мінімальної інформації про родину. Загалом, на утримання діток різних віросповідань щоденно витрачалося: у 1933 році на 132 дитини – 2,00 зл. на особу, у 1934 році на 140 дітей – 1,70 зл. на особу, у 1935 році на 169 дітей – 1,35 зл. на особу, у 1936 році на 142 дитини – 1,20 зл. на особу.

         Збереглися відомості за 1932-1936 роки, подані працівником відділу здоров'я та опіки, про кількість дітей-сиріт єврейського віросповідання, які виховувалися в дитячих будинках. Їх кількість за цей період коливалася від 35 до 51 особи. Велися облікові картки на діток.

         В самому Рівному з 1919 по 1938 роки функціонувало декілька дитячих опікунських закладів:

  1. Виховний заклад для немовлят «Голуб'ятко». Відкритий згідно з рішенням магістрату від 08 серпня 1928 року № 38. Знаходився по вул. Скорупки, 2 (тепер вул. 24 Серпня). Міг утримувати до 40 діток одночасно. Керівниця закладу – Аделя Абрамович, 04 серпня 1868 р.н., мала суттєвий досвід роботи з дітьми, розробила графік роботи закладу на 15 позицій, в якому лише прийомів їжі було – 6. Приймалися діти різних віросповідань від 0 до 3 років життя.
  2. Станція опіки над матір'ю та дитиною. Заснована у 1921 році. Знаходилася по вул. Понятовського, 106 (тепер вул. Пересопницька). Утримувалося до 100 діток одночасно.
  3. Будинок сиріт. Заснований у 1919 році. Знаходився заклад за одним документом по вул. Сінній, 15, за іншим – по вул. Гімназіальній. Опікувалося ним Товариство опіки над єврейськими дітьми-сиротами та покинутими дітьми на Волині. Одночасно утримувалося до 50 діток єврейського походження.
  4. Інтернат для старших діток єврейського походження. Знаходився по вул. Сінній, 15 міг утримувати одночасно до 25 дітей. Курувало його Товариство охорони здоров'я.
  5. Сільськогосподарська бурса Polską MacierzySzkolną. Розташовувалася на вул. Пілсудського, 13 (тепер вул. Чорновола), була заснована 12 травня 1921 року. Бурса була розрахована на молодь римо-католицького та православного віросповідання. Заклад виховував одночасно до 40 хлопчиків. Його основним завданням було - надання вихованцям початкової освіти, основ ремесла та фізичного здоров'я. По закінченню Бурси випускники направлялися до професійних шкіл Любліна та Бреста, забезпечувалися цілковитим утриманням та опікою, вбранням, білизною, взуттям та іншими, необхідними для життя предметами.
  6. Бурса Центральна. Знаходилася по вул. Литовській, 15. Заснована у 1927 році. Була розрахована на 20 осіб 12-16 років. Надавала вихованцям загальну та професійну освіту. Куратором закладу було Товариство охорони здоров'я.
  7. Бурса для сиріт в замку Любомирських на вул. Замковій. Заклад, розрахований на 30 діток-сиріт. Опікувалися князі Любомирські.
  8. Дім сиріт по вул. Ягелонській, 2 (тепер вул. Петра Могили), розрахований на 40 діток єврейського походження.
  9. Опікунський заклад Російського Товариства Доброчинності над дітьми особливо бідними та убогими (так в документі). Знаходився по вул. Міцкевича, 45.
  10. Бурса для дівчаток єврейського походження. Урочисте відкриття відбулося 21 вересня 1924 року. Знаходилася спочатку по вул. Коперніка, 32, пізніше – по вул. Вартовій, 30. Керівник – Бейла Рижа.
  11. Єврейський будинок сиріт по вулиці Коженьовського, 17. Список його вихованців налічував 37 осіб станом на 28 вересня 1934 року.

         Контроль над функціонуванням опікунських закладів був досить суворий. В одному з документів за 1928 рік я виявила розпорядження Волинського воєводи про те, щоби в короткий строк керівники сиротинців склали письмові звіти своєї роботи, зобов’язавши також надати в уряд фотографії зовнішнього, внутрішнього вигляду закладів та кімнат усіх опікунських приміщень. Обов’язковим до виконання був альбом зі сценами з життя вихованців, їх відпочинку, ігор на повітрі, внутрішніх фото спалень, рекреаційного залу, ванних кімнат. Фотографії мали би бути форматом 24х30 см, наклеєні на картон.

         Слід додати, що для контролю за здоров'ям діток-сиріт обиралися найкращі лікарі міста. Кошти для утримання опікунських установ частково виділялися з бюджету воєводства, частково з міського бюджету, але основними утримувачами були приватні особи та доброчинні товариства.

         В літній період для сиріт працювали табори відпочинку в Гощі, Новомалині та Шацьку. Харцерські табори функціонували в Олександрії та Шубкові. Табори для дівчат – в Малині та Рівному.

Цікавий приклад доброчинної мистецької акції в масштабі всієї держави – збір коштів з концерту на будівництво пам’ятника Фредеріку Шопену у Варшаві, який відбувся 22 січня 1926 року в актовій залі рівненської гімназії «Сокіл», про що повідомила газета «EchoRòwieńskie» за 1926 рік.            

Можна припустити, що благодійництвом займалися рівненські громадські товариства Католицьке об'єднання жінок, Католицьке об'єднання чоловічої молоді, Католицьке об'єднання жіночої молоді, які функціонували як в Рівному так і у Острозі.

Сиротинець на фото вартий більшої уваги через появу статті про його відкриття в газеті «EchoWołyńskie» за 1934 рік. «Рівне, 30 жовтня… Завдяки римо-католицькому Товариству Доброчинності, яке охопило увагою на лише наше місто, але й околиці, дякуючи невтомній енергії голови Товариства, деканові Рівненької парафії, ксьондзу, Людвіку Сиревичу, виросло у передмісті Цегельня двоповерхове приміщення сиротиця. Три актові зали, кільканадцять кімнат відпочинку, навчальні класи та кімнати трудового навчання. Розміщуватимуться в тому притулку кілька десятків діток. Опікуватимуться ними Сестри - Урсулянки церкви Серця Ісуса Христа, які прибудуть на службу до Рівного… Цегельня – одне з найзанедбаніших передмість Рівного, в якому проживає робочий люд. Зусиллями та волею добрих людей виросло приміщення сиротинцю… Багато там ще треба зробити… Не забуваймо про сирітські долі. Нехай далі йдуть пожертви грошима, продуктами та будівельними матеріалами! Нехай хороша справа триває та розвивається якнайпотужніше. Нехай з тих мурів, які пригорнуть до себе діток з нещасливою долею вийдуть справжні люди, пристосовані до праці та життя...» - писав невідомий журналіст волинського часопису.

3 

 

На фото: сиротитець в районі Рівного, який за Польщі називався Цегельня (тепер частина міста між районами пивзаводу та Ювілейним)

         4

На фото: сироти біля безкоштовної їдальні в Рівному

У колах єврейської громади Рівного, яка, до речі, мала свій, окремий міський уряд, тон задавали релігійні доброчинні мотиви єднання. Народ тримався разом і швидко реагував на першочергові соціальні потреби. Товариство опіки над рівненскими сиротами єврейського походження «Центос» («Сentos) очолював Шпігельберг Лейба. Журналіст, видавець, неординарна, вийнятково обдарована та ініціативна особистість, якій за короткий час вдалося успішно організувати збір благодійних внесків та поширити на Волині мережу цієї благодійної організації. В 1939 році він організував з’їзд усіх філій Центосу, розташованих на території Волині.

До речі, активною членкинею рівненського товариства «Центос» була бабуся усім відомої поетеси Зузанни Гінчанки, Хая Сандберг. Вона була відомою благодійницею та філантропом в Рівному, через що мала величезний авторитет в місті.

9

Хая Сандберг, власниця мережі рівненських аптек та аптечного складу в Рівному, завдяки своїй філантропічній діяльності здобула собі неабияку симпатію та визнання у незаможного населення міста

10

Хана Шраєрова, корінна рівнянка, власниця мануфактурних складів, власним коштом побудувала приміщення релігійної школи для 250-ти незаможних дітей.

11

Веніамін Епель, уродженець Здолбунова, керівник товариства дрібних купців Рівного, в 1934 році, займаючи посаду міського радника, очолив товариство допомоги убогим хворим «Лінас Хацедек».

image008

Давид Фласхнер, доктор філософії, директор гімназії «Освіта», до 1939 року очолював благодійну організацію «ТОЗ» (товариство охорони здоров'я єврейського населення)

image009

                                                   

Михайло Бергман, доктор філософії, заступник директора рівненської гімназії «Освіта», член товариства опіки над єврейськими сиротами «Центос»

                 Діяльність Російського Православного Благодійного Товариства (РПБТ), яке існувало в Рівному у міжвоєнний період, також демонструвала зразок гуманізму, інтелігентності і глибокої внутрішньої культури. В 1923 році був затверджений Статут благодійного товариства, в якому була чітко визначена мета – «надання допомоги найбільш потребуючим мешканцям Рівного». Перш за все допомога надавалася учням російської гімназії, дітям осіб, що втекли від жовтневого перевороту та переслідувань в Росії, і які не мали засобів для оплати за навчання.

                 Додам, що майже третина учнів вчилася за рахунок РПДТ. Окреме приміщення російської приватної гімназії було побудоване на благодійні внески, головно, за кошти барона Федора Рудольфовича Штейнгеля. Знаходилося воно по вул. 13 Дивізії і, нажаль, дотепер не збереглося. Матеріальні засоби Російського Православного Товариства – внески членів коливалися від 1 злотого на місяць до великих пожертв від поміщиків та купців. Вони приймалися як грошима, так і продуктами та були основою утримання безкоштовних їдалень, амбулаторій, бібліотеки та, безумовно, сиротинців. Членів благодійного товариства було – 162.

                 Першим президентом товариства став протоірей Микола Рогальський, згодом – відомий рівненський адвокат С.Я. Панченко. Останній запрошував правління РПДТ до свого дому по вул. Словацького, 10, де здійснювалося обговорення роботи товариства.

image010

 

На фото: Рівненський адвокат С.Я. Панченко

                 До речі, Російське Благодійне Товариство було всепольською організацією з багатьма місцевими відділеннями та головним правлінням у Варшаві. Наприклад, крім Рівного його відділення існувало в повітовому центрі – Здолбунові, великий осередок також був в Острозі.

image011

На фото: реклама благодійного балу на користь

незаможних гімназистів в газеті «Волынское слово»

         Благодійницька діяльність українських товариств та організацій в Рівному та Волинському воєводстві також мала місце. Нажаль, з якихось причин вона зафіксована в документах архіву досить стримано, уривчасто. В українському середовищі виділялося Українське Допомогове Товариство зареєстроване в уряді Волинського Воєводства 02 серпня 1929 року. Нараховувало 150 членів, головою був Юрій Богацький.

         Українські дітки-сироти виховувалися у виховному закладі «Голуб'ятко» та в сільськогосподарській бурсі Polską MacierzySzkolną. Активними у благодійницькій діяльності були православні церкви та жіночі громадські організації.

         До прикладу, рівненський «Союз українок» активно відгукувався на будь-які потреби, які стосувалися доброчинності. У грудні 1926 року союзянки зібрали речі для жінок інтернованих військовослужбовців УНР у таборі міста Каліш. В квітні 1933 року вони створили тимчасовий комітет допомоги потерпілим від повені та граду на Поліссі та зібрані кошти відправили поліщукам на відшкодування матеріальних збитків. На Великдень до Рівненської тюрми надсилали пасхальні подарунки.

         За спогадами рівнян, учнів Рівненської Української гімназії, властивим для директора навчального закладу, Федора Пекарського, було намагання обов’язково вивчити здібних українських дітей, які не мали засобів для цього.

        Волинське православне духовенство було у перших рядах в благодійницькій діяльності, хоча, часом, саме потребувало допомоги. 22 листопада 1931 р. створено Тимчасовий церковно-громадський комітет при Православному митрополитальному благодійному товаристві для надання допомоги постраждалим від безробіття. Очолив його митрополит Діонисій.При Синоді Польської автокефальної православної церкви діяло Доброчинне товариство, яке своїми акціями обіймало усю Волинь. Благодійну діяльність Товариства "Українська школа на еміграції при Головній Управі Українського Центрального Комітету в Польщі” наприкінці березня 1936 р. підтримав архієпископ Олексій (Громадський). Він благословив опублікувати інформацію про збір коштів для дітей емігрантів та доручив Волинській духовній консисторії через благочинних повідомити священикам про акцію

        Стосовно старших людей, які потрапили в тяжкі життєві умови і потребували допомоги статистика велася відділом охорони здоров'я та опіки Рівненського магістрату. Відділом фіксувалися умови життя, вказувалася адреса нужденного і пропонувався варіант виходу з тяжкого становища. Наприклад, передати його на утримання дітей або перевести до притулку, чи надати одноразову грошову допомогу в розмірі 10-25 злотих.

        Притулків для старших людей також було декілька. Один з них знаходився на сучасній вулиці Дорошенка. Його план я виявила у архівній справі і, з'ясувалося, що цей будинок існує дотепер.

12

image013

На фото: план та власне будинок старців римо-католицького віросповідання

Притулок для старців єврейського віросповідання знаходився по теперішній вулиці Гетьмана Мазепи, тепер тут Торгово-промислова палата.Цей блакитний будинок зберігся майже автентичним. Приміщення було подароване мешканцем міста Файвішем Оксенгорном єврейській громаді з метою притулку одиноким та хворим старцям. Цей район Рівного взагалі вважався благополучним, навколо мешкали шановані люди, власники млинів, пекарень, ковбасень і дрібних рівненських підприємців.

6

На фото: старці єврейського будинку пристарілих

image015

На фото: сучасний вигляд приміщення дому старців

на вул. Гетьмана Мазепи

Єврейське населення лікувалося у шпиталі, спеціально побудованому на гроші меценатів Рівного. Дотепер це приміщення не збереглося, «згоріло» в прямому та переносному сенсі для потреб сучасного будівництва. Знаходився він на сучасній вулиці Дворецькій, колись Димитрова та Шпитальна. Медики лікувального закладу з чудовою освітою та знаннями відгукувалися на потреби незаможного населення, консультували та здійснювали медичні огляди як в дитячих сиротинцях, так і в будинках старців.

8

            

На фото: рівненський єврейський шпиталь у міжвоєнний період

В дослідженні про доброчинність не можна не згадати про Всепольські організації Польський Червоний Хрест, Товариство боротьби з туберкульозом, Товариство безпроцентних позичок «Гемілус Хесед», Польське Благодійне Товариство, які успішно діяли на території Волині у своїй благородній справі увесь міжвоєнний період.

          Олена Гумінська, архівіст І категорії Державного архіву Рівненської області

   09.11.2017