Місто 400 президентів
Газети, що видавалися та розповсюджувалися у Рівному за Польщі – цінний інформативний матеріал не тільки для краєзнавців. Писали про Рівне як місцеві так і приїзджі журналісти. В бібліотеці Державного архіву Рівненської області зберігаються підшивки газети міжвоєнного періоду, яка мала чудернацьку назву «PROSTOZMOSTU». Видавалася вона у Варшаві. Журналіст Олександр Піскор надрукував ряд статей про так звані східні креси Республіки Польща. Одна з них називалася «Місто 400 президентів», в якій журналіст описав Рівне 1935 року
Номер тижневика «Просто з мосту»
«…По війні місту передрікали велике майбутнє. Недалеко знаходився радянськийкордон, завдяки якому планували розвивати торгівлю. Гендель розвивався, але у Варшаві і Москві. Через Рівне проходив лише залізничний транспорт з транзитними товарами. Ніхто в місті не мавз того навіть гроша. Контрабанда також була присутня, але мала занадто малий масштаб, щоб міг вплинути на загальний добробут. Всупереч тому місто протягом декількох років росло. Виникали нові вулиці, нові будівлі, скасовано один міст, мріяли, навіть, про каналізацію. Потім настала криза.
Переважна частина мешканців Рівного утримувала свої сім'ї зторгівлі.Довколааграрна територія,дешеве збіжжя, тому… селянинемали грошей.Умагазинах запанувала порожнеча.Місто біднішало. Держава вкладала значні інвестиції. Були спеціально організовані Волинські Торги, щоб зробити якийсь рух. Пізніше була побудована бридка пошта. І на тому все скінчилося. Столиця Волині (так в документі) залишилася надалі маленьким містечком. "Велике майбутнє" буловідкладене на потім  
Оселедцьориб
Так як у книгах Льюіса Сінклера в місті є лише одна вулиця, мощена кісточкою, яка називається 3-го Травня. До війни вона називалася Шосейною і стала частиною шосе Луцьк-Корець. По обидва боки тої магістралі концентрується торгове життя. Один коло одного штовхаються магазини, магазинчики, склади з великими вітринами і тендітні торгові дерев'яні будки.
Погляд ваблять вигадливі вивіски з рекламою газованої води – «Велика склянка – 2 гроші!», «Сенсаційний освіжаючий напій - American Drix – сенсаційна новина в Польщі!» Магазини тканин та готового одягу оферують 10% - відсотковими знижками, а після годинного торгу з продавцем отримують - 15%, від чого дуже задоволені обидві сторони. Між ними - «Оселедцьориб»! - на одній вивісці малюнок великого оселедця з відкритою пащею, готовою до проковтування покупця, на другому – намальовані три безглузді маленькі рибки, складені в трикутник. У вікні листівка-повідомлення: «Надійшли оселедці з чудовим запахом»! Всі продають все.
Вивіска магазину по вулиці 3 Мая, 75
Перші персональні шопінгери.
Повна пані приїхала до Рівного, щоб зробити покупки на цілий тиждень. Її помічник - довірена особа, молодий єврейський хлопець, який допомагав зорієнтуватися де найкраще та найдешевше купити, почув як пані говорила подрузі: «Мабуть я все владнала, мушу тільки купити ще одеколон»…
Хлопець зник на п’ять хвилин. З'явившись, почав силоміць запихувати ту пані до сусіднього магазину, почергово підсовуючи їй під ніс свої пальці, напарфумовані різними ароматами, переконуючи, що вказівний пахне як троянда, середній як бузок і т.д.
Селяни купують в місті таємничу сахарину, бо цукор їх вже не бадьорить. В прибудовах до магазинів можна дістати популярну на Волині «шнирку» - суміш ефіру та алкоголю. Деінде можна дістати золоті рублі, валюту, закордонний паспорт по ціні, нижчій ніж у старостві. Можна дістати дешеві діаманти з «царської корони», які щораз тяжче продати у Варшаві.
Старі будинки по вулиці Шкільній
Автобуси і готелі
На вулицях підводи та дрожки і що декілька годин поодинокий автомобіль. Автобусна комунікація чи не вперше у світі була відмінена через надмірну наповненість. У декількох автобусахпанувала давка і з цього приводу розігрувалися справжні авантюри на рахунок місць. Щоб ліквідувати щораз більший рівень незадоволеності було ліквідовано рух автобусів. Тепер люди ходять пішки або їздять дрожками. Тепер всі спокійні і не нервуються.
В місті багато готелів з назвами «Європейський», «Брістоль», «Сан-Ремо», «Бель-Вю», сила нічліжок та умебльованих кімнат. Приїзджих чоловіків в тих кімнатах і готелях власник чи портьє питає на вході яку дівчину пан бажає на ніч. Якщо гість на ту пропозицію не погоджується і не хоче вирішувати те питання, портьє дивиться на нього спідлоба і шукає інший підхід: «Може панові приготувати ванну, а може з рибкою?» Коли хтось погодиться на ту пропозицію, за хвилину відвідає його темноволоса або платинова рибка. Ванна – то тільки приманка. Бо ні в якому готелі немає ванни. Ванни, зрештою, утруднені через брак води у місті. В Рівному немає водопроводу і каналізації. Вранці виїжджають на вулицю водовози, кожен веде за вуздечку коня, що тягне бочку та вихваляє свій товар. Відро – 2 гроші. Магістрат також робить подібні справи – ставить автомати, з яких за 2 гроші можна наповнити відро води. Однак, водовози дають кредит і тим ламають хитрі задуми батьків міста. Позатим, постійним покупцям вони надають знижку, а автомати – нічого.
Рівненський водовоз
Президенти
Люди в Рівному, за малим винятком, займаються торгівлею або є чиновниками. В загальному діляться на два класи – інтелігенцію та решту. Волинські селяни називають інтелігентів «панами» і заздрять її уявній розкоші. «Решта» є така ж як і всюди – темна маса.
Натомість, інтелігентів хвилюють великі амбіції. Ніхто не хоче бути сірою людиною. Кожен хоче бути чимось і прагне бути кращим, ніж інші. Принаймні мати титул, то вже велике досягнення та приємність. Тим, хто бажає величі приходить на допомогу закон, який дозволяє п’ятнадцятьом мешканцям створити товариство, спілку. Суспільство працює. В тому невеличкому місті є близько 400 товариств. Тобто вулицями щоденно проходять 400 президентів, 400 скарбників, 400 секретарів звичайних і генеральних, 400 голів комісій та 800 віцепрезидентів і 800 членів ревізійних комісій, 1600 членів уряду і кілька звичайних не титулованих членів товариств. Якби можна було зібрати їх усіх докупи, то для перевезення їх на якийсь з’їзд до Варшави треба було б зібрати 6 великих потягів. Подібна статистика віщує про активне «громадське життя» в Рівному.
Два Кавкази
Один Кавказ – то ресторан по вулиці 3-го Травня, збираються там місцеві президенти, приїзді урядовці, лісові промисловці, подорожуючі агенти та місцеві. Під час обідів оркестр грає «Волгу» та «Вероніку», кельнери в смокінгах безшумно подають замовлені страви, а, «буржуї», розсівшись у кріслах, попивають «чисту добірну» та радіють прекрасному життю. Ситі та щасливі обговорюють польською, російською та «ідиш» свої інтереси і не думають про інший Кавказ.
А інший Кавказ – то нетрі. Велике передмістя, заселене парубками усіляких визнань та народностей. Одноповерхові напівзавалені дерев'яні будиночки та завалені до землі мазанки, вікна яких знаходяться на рівні вуличних тротуарів. Тут мають свій куточок наймити, безробітні, люди, позбавлені спадку, перекупки, дрібні злодії та «бувалі люди». В одній кімнаті часом туляться 2-3 родини. Дорослі, діти, тіснота, бруд та задуха. Про гігієну ніхто не дбає. Кому та гігієна потрібна, якщо немає що їсти?
Дорослі зранку йдуть до міста працювати, торгувати або красти. Діти по дорозі збирають кінський послід, який при висиханні буде чудовим паливом. Тих дітей є дуже багато, вони брудні та обдерті. Але, біжучи, бавляться та сміються. Так і пробігають все своє життя на передмісті, не знаючи чогось ліпшого. Росте майбутнє покоління Кавказу – покоління нездар.
Квіти і клозети
На вулицях величезні афіші TUM. То не перші літери Дешевого Універсального Магазину (TaniegoUniwersalnegoMagazynu), який колись існував у Варшаві, а Товариство Оздоблення Міста (ТоwarzystwoUpiekszaniaMiasta) Рівного, яке мало б пропагувати естетичне прикрашання та оздоблення міста. Але, наразі його прикрашають тільки поодинокі квіти.Через це заклики «Громадяни, купуйте, вирощуйте та виставляйте у вікна та на балкони квіти! Хай Рівне стане містом квітів!» -на жаль, усіма не були почуті. Городянам пригрожували адміністративною карою, до шести тижнів ув’язнення або до 1000 злотих штрафу, або, одночасною, і ув’язненням, і штрафом.
Товариство Оздоблення Міста не виконало свого завдання. Квіти були на деяких вікнах, на декількох балконах з'явилися ящики з рослинами. Громадяни не перейнялися викликом. На вулицях немає квітів, які б своїм запахом перебили б запах вуличних клозетів. Переконатися у тому легко. Достатньо повернути з вулиці 3-го Травня ліворуч, якщо йти у бік парку Любомирських, щоб опинитися в екзотичному місці. З обох сторін вулиць височіють цікаві забудови. Муровані кам'яниці з однією дерев'яною стороною, а дерев'яні – вигнуті в дивовижний спосіб та підперті в декількох місця, з дзюравими дахами і без дахів, з безліччю прибудов, ганків і балконів. Пофарбовані білим, червоним, блакитним, фіолетовим та жовтим кольорами. У вікнах та на балконах – не квіти, а подушки та перини, сохне білизна. Вулиці, якими неможливо проїхати транспортом. Навколо бігають натовпи дітей, у дверях будинків та на ганках сидять на стільцях мами, які в задусі, смороді та криках віддаються солодкому сну, час від часу споглядаючи на свої «втіхи».
Єврейські будинки по вулиці Переса
Вулиці Йоселевича, Обводова, Переса та інші – всюди однаковий вигляд. Неможливо йти тротуарами, які що декілька метрів перегороджуються численними дерев'яними будками, пофарбованими вапном. То є традиційні клозети, зачинені на гачок, та не забезпечені каналізацією. У безвітряний період сморід заходить в житла і людям не втямки, що може бути інакше.
Вечірні шаленства
Ввечері усі, незалежно від свого соціального стану, хто тільки може ходити, йде до кінотеатру. На трьох місцевих екранах публіка оглядає інше, барвисте, повне емоцій життя. Це єдиний вихід зі щоденної монотонної екзистенції. Пані президентки, урядниці, пенсіонерки, продавчині, модистки – всі потім мріють про Гарі Купера, вдаючи з себе чи то Марлен чи то Грету, залежно від останнього фільму. Чоловіки з розчаруванням констатують, що їх подруги нічим не нагадують їм Джоан Кроуфорд або Кей Френсіс. Проте йдуть з ними до парку Любомирських, де є кав'ярня, а в кав'ярні – дансинг. Хто хоче може танцювати.
Місцеві сноби просиджують в цукерні навпроти православної церкви. Є то доволі скромний заклад. «Новий світ», чи не єдиний заклад, де відбуваються виступи «відомих варшавських артистів», цілком невідомих в столиці. Доброчесні обивательки обурюються неподобствами, що відбуваються в таких закладах і часто намовляють своїх чоловіків до спільного вечірнього візиту до кабаре.
З Кавказу ніхто, звичайно, не відвідує кіно, крім молоді з вулиці Переса. Коли деякі бавляться, решта – вже спить. Люди мусять виспатися, бо встають досить рано. Для них сон є єдиною розвагою, яка нічого не коштує. На вулицях через великі дистанції світять ліхтарі. В дрожках сплять місцеві візники. Часом хтось проходить, повертаючись з «вечірнього шаленства». Деінде вештаються проститутки. Але поза тим є пусто, тихо і спокійно».
Переклад статті Олександра Піскора «Місто 400 президентів» з тижневика «Prostozmostu» за 1935 рік
Архівіст І категорії Державного архіву Рівненської області 24.01.2018