ПОЛЯКИ В ЗАСТІНКАХ НКВС: ОСОБЛИВОСТІ ВЕДЕННЯ СЛІДСТВА У СПРАВАХ ОСІБ АРЕШТОВАНИХ НА ТЕРИТОРІЇ РІВНЕНЩИНИ У 1939-1941 РР.

У статті зроблено спробу, на підставі статистичних даних за статевою, віковою, професійною ознаками,дослідити особливості ведення слідства у справах поляків, арештованих радянськими карально-репресивними органами на території, що 4 грудня 1939 р. увійшла до складу Рівненської області. Основну увагу зосереджено на алгоритмі провадження слідства, здійснюваного місцевими органами НКВС: оформлення документів слідства, допити в’язнів, свідків, винесення вироків та ін.

Ключові слова: Рівненська область, НКВС, поляки,арешти, слідство,допити, вироки.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що дана розвідка, базуючись на вперше оприлюднених статистичних даних, має на меті проаналізувати вплив професії, віку, статі в’язнів польської національності, арештованих після встановлення радянського тоталітарного режиму у визначеному регіоні, на хід слідчого процесу, здійснюваного органами НКВС та винесення вироків.

Об’єктом дослідження є особливості ведення слідства органами НКВС застосовані до представників польської національної меншини в залежності від професійної, соціальної, вікової та статевої приналежності її представників, предмет – поляки Рівненщини, що потрапили в радянські застінки у 1939-1941 рр.

Основна мета публікації: проаналізувати хід слідчого процесу стосовно представників польських правоохоронних органів, розвідки, Корпусу охорони прикордоння (КОП), військовослужбовців, окремих категорій цивільного населення, виділивши риси, що є спільними для всіх категорій в’язнів та відмінності, притаманні для окремих груп в’язничного контингенту в залежності від його професійної, соціальної чи ін. приналежності.

Основу джерельної бази статті складають документи Управління Комітету державної безпеки УРСР по Рівненської області, що знаходяться на зберіганні в Державному архіві Рівненської області (ДАРО). Більшість архівних матеріалів публікуються вперше.

Дане питання можна вважати малодослідженим у зв’язку з відсутністю повноцінного доступу вітчизняних дослідників до такого виду архівних документів, як архівно-слідчі справи (АСС). Значним проривом у дослідженні методів ведення слідства радянськими репресивними органами стосовно представників окремих національних груп стали історичні нариси науковців здійснені в рамках проекту «Реабілітовані історією». Серед таких особливої уваги, в контексті окресленої проблематики, заслуговують розвідки Р. Давидюк [1], А. Жив’юка, І. Марчука [2], О. Санжаревського [3]. Осібно варто виділити працю В. Барана і В. Токарського, окремий підрозділ якої присвячено змісту і методам роботи радянських спецслужб у 1939-1941 рр. [4].

Виклад основного матеріалу. Здійснення статистичного аналізу АСС, що знаходяться на зберіганні в ДАРО, дало можливість виокремити певні категорій поляків (за професійною, статевою, віковою, освітньою ознаками) арештованих на території Рівненщини впродовж 1939-1941 рр. Зауважимо, що із масиву АСС, що становить 5 819 одиниць зберігання, наявних у фонді УКДБ УРСР по Рівненської області, шляхом механічного відбору було здійснено часткову вибірку справ оформлених органами НКВС стосовно осіб польської національності. Обсяг цілеспрямованого відбору склав 700 одиниць.

За професійною ознакою в’язничний контингент розподілився таким чином: найбільше відсотків – 23,57 склали кадрові військовослужбовці, поліціянти та працівники в’язниць, 9 % – працівники залізниці, 7,14 % – освітяни, 5,71 % – військові осадники, 5,29 % – власники одноосібних селянських господарств, 5 % – власники маєтків, 3,71 % –– державні службовці, 3,14 % – працівники державної лісової охорони (лісники, гайові), 2,29 % – працівники медичної галузі, з їх числа 8, 14 % були особи, що перебували в резерві Війська польського, 2 % – учні і студенти, 15,42 % склали представники всіх інших професій в тому числі і пенсіонери.

Було встановлено, що основна категорія арештованих осіб це чоловіки від 30 до 50 років, їх часка становить 71,85 %, в’язні до 30 років склали 15,29%, старші 50 – 12,86 % (наймолодшому в’язню було 16 років, найстаршому – 71 рік). У радянських казематах перебувало 96,29 % поляків-чоловіків і 3,71 % жінок. Найбільший відсоток арештованих поляків – 48,14 мали середню освіту, 39,29 % – початкову, 10, 29 % – вищу і 2,28 % були неграмотними.

Детальне вивчення АСС сприяло унаочненню того факту, що відповідно до сфери професійної діяльності та меншою мірою вікового цензу, радянськими слідчими органами використовувалися різні методи ведення слідства. Щодо останнього, то нерідкими були випадки, коли після нетривалого перебування під слідством особи похилого віку звільнялися з-під варти. Серед таких 71-річний А. Тиніцький [5] та 62-річний А.Заводовський [6]. Здебільшого до цієї групи належали власники середніх та дрібних аграрних господарств, нащадки збіднілої польської шляхти, що мешкали на Волині ще з часів існування Російської імперії. Однак, така лояльність з боку органів НКВС не поширювалася на власників великих сільськогосподарських маєтків, колишніх співробітників польської державної поліції та осіб, що співпрацювали з польськими правоохоронними і розвідувальними органами. У числі перших 67-річний Г. Лехніцький, позбавлений волі на п’ять років [7], 62-річний М. Парчевський [8] та 62-річний Т. Єловіцький [9], засуджені до 8-ми років виправно-трудових таборів (ВТТ). До п’яти років ВТТ Особливою нарадою при НКВС було засуджено 62-річного Я. Крушинського [10] та 58-річного А. Канікулу [11] пенсіонерів польської поліції. Вісім років ВТТ отримав С. Цудзик, звинувачений у викритті підпільного комуністичного осередку [12], стільки ж 59-річний І. Маркевич, арештований, як конфідент польської розвідки [13]. У поодиноких випадках замість «перевиховання» у ВТТ до осіб похилого віку, в якості міри покарання, застосовували заслання до віддалених районів СРСР. Як приклад, вироки у справах 66-річного Б.Гроховського [14] та 62-річного К. Задембського [15], засуджених до п’яти років заслання.

Констатуємо, що статева приналежність жодним чином не впливала на обрання тактики ведення слідства співробітниками НКВС. Як і чоловіки, арештантки піддавалися і моральним і фізичним тортурам. Окрім цього наявні поодинокі (зважаючи на моральний аспект питання) свідчення стосунків інтимного характеру між слідчими і жінками-в’язнями. Зокрема, арештована актриса Рівненського театру В. Лєпєшкєвич на відкритому судовому засіданні по справі колишнього старшого слідчого слідчастини УНДБ по Рівненській області Л. Кірзнера свідчила, що її зустрічі з останнім передбачали тілесну близькість [16, арк. 62]. Не оминули польського жіноцтва і покарання у вигляді ВМП. У першу чергу це стосується активісток польського підпілля Я. Динаковської та Т. Траутман, засуджених до страти [17, с.129,134].

Щодо алгоритму слідчого процесу відповідно до сфери професійної діяльності в’язнів, то, окрему групу, яка суттєво різниться з широкого загалу документів, складають АСС на співробітників польської державної поліції. Серед вирізняючих факторів неабияка лаконічність слідчих справ – 1-2 допити, в більшості випадків без залучення свідків (особливо у справах поліціянтів евакуйованих на територію Рівненщини з початком німецько-польської війни) та оформлення документів заднім числом. Співробітники польської поліції арештовувалися оперативно-чекістськими групами (ОЧГ) в перші дні радянської окупації Західної України без оформлення постанов на арешт, санкціонованих прокурором, і ордерів. Ця документація готувалася через два – три місяці після затримання. Так, І. Турчина – старший поліціянт с. Антопіль Ровенського повіту, був арештований 18 вересня 1939 р., він перший і єдиний раз допитувався 17 грудня 1939 р. Постанова на його арешт та постанова про обрання міри запобіжного заходу датовані 11-м та відповідно 13-м грудня 1939 р. Свідки у справі не залучалися [18, арк. 1, 2, 7]. Таку ж ситуацію фіксуємо і в слідчій справі А. Здолинського – поліціянта 2-го комісаріату поліції м. Рівне [19, арк. 1, 3, 6]. Трапляються випадки, коли більшість документів у слідчій справі датовано одним числом. Як приклад, справа І. Адамського – поліціянта того ж с. Антопіль, арештованого 18 вересня 1939 р. Провадження слідства у його справі було розпочато 17 грудня 1939 р., цим числом датовано постанову на арешт, постанову про обрання міри запобіжного заходу та ордер. 18-м грудня оформлено анкету арештованого, проведено перший і єдиний допит та оформлено протокол про закінчення попереднього слідства, про що і оголошено в’язню [20, арк. 1-11]. Звинувачувальний висновок датований 24-м грудня 1939 р. Тобто, на рівні обласного відділу НКВС у цей день розгляд справи було завершено. Постанова Особливої наради при НКВС, за якою І. Адамського «за активну боротьбу проти революційного руху» засуджено до п’яти років ВТТ датована 7 квітня 1941 р. [20, арк.15], у цей же день винесено вирок і поліцейському с. Басів Кут – Л. Коту, арештованому 18 вересня 1939 р. [21, арк.14]. Таким чином з’ясовується, що переважна більшість польських поліціянтів впродовж кількох місяців чекали на початок слідства, а потім більше року очікували на вироки, перебуваючи у нестерпних тюремних умовах.

Підчас провадження слідства у справах співробітників польських правоохоронних органів, одним із завдань слідчого було відшукати докази їх ненависті і жорстокості до представників інших національних груп. Важливу роль у таких провадженнях відігравали сільські чи селищні ради, в переважній більшості сформовані з жертв переслідування польських правоохоронних органів. Останні на вимогу НКВС надавали «необхідні» характеристики та довідки стосовно арештованих поліціянтів. «Громадянин Краль П.Л. житель м. Володимирець займався торгівлею (салом) в якій по роботі ошукував селян. Також був комендантом польських «стрільців». У році 1939 вступив у поліцію, в займаючім становищі визначався як найлютіший ворог трудящих…» – йдеться в характеристиці наданій головою Володимирецької селищної ради 22 червня 1940 р. [22, арк.24]. Подібного штибу документи фіксуємо і АСС на С. Люпу [23, арк. 11], Щ. Гузевича [24, арк. 22-23], Д. Муляра [25, арк.54-55].

Щоб уникнути і фізично і морально виснажливих допитів, часто в’язні цієї категорії на першому ж допиті приймали усі нав’язані слідчими звинувачення. Іноді вирішальну роль у такій поведінці відігравав фізичний стан людини. Так, службовець Дубенського постерунку поліції С.Урбанський на першому ж допиті «признав повністю себе винним, що з 1927 до 1939 р. вів боротьбу проти робочого класу, чим зміцнював буржуазний польський устрій». Через кілька днів після цього допиту в’язню поставили діагноз: «…катар верхівок легень, бронхіт, стан здоров’я вимагає утримання від важкої фізичної праці» [26, арк. 13-13 зв, 6 г].

У переважній більшості співробітники польської державної поліції засуджувалися до п’яти, восьми років позбавлення волі у ВТТ, при цьому початок терміну відбування покарання рахувався не з дати арешту, а з дати початку ведення слідства. Арештованому 17 вересня 1939 р. поліцейському с. Тайкури Здолбунівського повіту Ф. Кубіцу Особлива нарада призначила покарання у вигляді п’яти років позбавлення волі, рахуючи початок терміну з 9 грудня 1939 р. [27, арк. 5, 6, 15]. Таким чином два з половиною місяці перебування у Рівненській в’язниці не були зараховані до загального терміну позбавлення волі.

Та попри численні звинувачувальні вироки, за якими службовців польської поліції засуджено до тривалих термінів ув’язнення, траплялися поодинокі випадки звільнення їх з-під варти. Це стосується обслуговуючого персоналу поліційних відділків (водіїв, столярів, сторожів), а також фізінструкторів, перекладачів, які після нетривалого перебування під вартою звільнялися. Серед таких: Т. Томпоровський [28], С. Стодольський [29], В.Домогал [30]. Були звільнені з-під варти і в’язні, слідство у справах яких тривало до зміни політики радянської влади стосовно поляків та оголошення їм амністії в 1941 р. До прикладу, 10 квітня 1940 р. Рівненським УНКВС було арештовано Е. Воляка. Бухгалтер за професією Е. Воляк в останні дні серпня 1939 р. був мобілізований на службу в польську поліцію м-ка Олександрія Рівненського повіту де і прослужив до 17 вересня 1939 р. Таким чином поліцейський стаж останнього складав приблизно 20 днів, що не завадило карально-репресивним органам приписати в’язню злочини передбачені ст. 54-13 КК УРСР, а саме: «участь в придушенні революційного руху на території кол. Польщі» [31,арк.22]. Провівши більше року у в’язницях НКВС, відповідно до постанови прокуратури СРСР від 12 травня 1941 р. Е. Воляка звільнено з-під варти Старобільського табору НКВС [31, арк. 24 б].

Ще одна група в’язнів польської національності, до яких застосувалася спрощена форма ведення слідства – військові осадники. АСС ілюструють той факт, що їх арешти мали превентивний характер і здійснювалися планово впродовж вересня-грудня 1939 р. Так 24 вересня 1939 р. відповідна акція відбулася в ос. Уланська доля [32], а 24 грудня 1939 р. в ос. Велика поляна Дубенського повіту [33]. За один день в обраному населеному пункті ув’язнювалися всі фізично здорові чоловіки здатні чинити опір діям радянських функціонерів. У в’язницях цей контингент утримувався до кінця січня 1940 р., оскільки на початок лютого 1940 р. планувалася широкомасштабна акція по депортації родин військових осадників і лісників. Осадників, арештованих райвідділами НКВС напередодні депортації, звільняли з-під варти відразу після арешту, не провівши жодного допиту, як, наприклад, В. Мельника з ос. Сарни [34, арк.7] і В. Зажицьким з ос. Антонин Сарненського повіту [35, арк.8]. При звільненні ця категорія в’язнів заповняла підписку про невиїзд з постійного місця проживання [36, арк.11]. Зауважимо, що наслідком добре спланованої і проведеної радянськими карально-репресивними органами спецоперації в Рівненській області стала депортація 7 939 осадників і лісників [37, арк.159].

За результатами статистичного аналізу серед в’язничного контингенту, виділяються й кілька професійних груп, слідство у справах яких велося з особливою ретельністю. У числі таких співробітники КОПу, польської розвідки та особи запідозрені у співпраці з цими структурами – здебільшого залізничники, власники ресторанів, крамниць, перукарень, житлових площ, що здавалися в оренду.

Отримані відомості при розробці агентів польської розвідки, затриманих у серпні-вересні 1939 р. на території УРСР, дали підстави НКВС здійснити численні арешти штатних і контрактних співробітників, резидентів, агентів, та інформаторів. Серед таких службовець Рівненського розвідцентру № 8 – М. Даненкович, резидент В. Верещинський, агент К. Шинкарук. Слідчі справи стосовно польських розвідників вирізняються з поміж інших довготривалими допитами, не зважаючи на фізичний стан в’язнів і суворістю винесених вироків. Прикладом першого є протокол допиту М. Даненковича зафіксований на 53 аркушах [38, арк.11-53]. Додамо, що останній був арештований у вкрай важкому фізичному стані: підчас бомбардування м. Рівне в перші дні Другої світової війни чоловік отримав відкритий перелом ноги та рвану рану плеча, результатом несвоєчасної медичної допомоги стало зараження крові і втрата нижньої кінцівки [13, арк. 31]. «Розкажіть, якою була структура розвідувальних органів КОПу? Назвіть відомих Вам офіційних працівників 2-го відділу польського генерального штабу? Назвіть усіх відомих Вам офіційних працівників експозитур? Що Вам відомо про радіорозвідку? Які відомості про Радянський Союз цікавили польську розвідку і наскільки покази іноземців задовольняли в цій частині розвідку?» – ось лише незначний перелік запитань поставлених заступником начальника УНКВС по Рівненській області капітаном держбезпеки Галавановим в’язню М. Даненковичу [38, арк. 12-27]. Підтвердженням суворості винесених вироків співробітникам КОПу є Звинувачувальний вирок від 27 листопада 1941 р. у справах В.Верещинського і К.Шинкарука, санкціонований заступником облпрокурора Сталінградської області у якому зазначено: «…Враховуючи ступінь здійсненого злочину застосувати до звинуваченого Верещинського В.І. ВМП – розстріл, до звинуваченого Шинкарука К.О. – розстріл» [39, арк. 88].

Постановою Особливої наради СРСР від 24 червня 1942 р. К. Шинкарука засуджено до 10-ти років виправно-трудових таборів. Відомо, що В. Верещинського, як польського громадянина, амністовано 12 серпня 1941 р [39, арк.92, 89 зв.]. До ВМП було засуджено І. Чубика, на відміну від осіб зазначених вище, вирок у його справі було приведено в дію 10 жовтня 1940 р. [40, арк.122].

Як вже зазначалося, 9% від арештованих у 1939-1941 рр. поляків складають працівники залізниці. Особлива увага слідчих НКВС зосереджувалася на залізничниках, що працювали на ст. Здолбунів і обслуговували потяги шепетівського напрямку, оскільки майже всі вони співпрацювали з польською розвідкою. У АСС на зазначений контингент в’язнів зустрічаються документи настановчого змісту, якими керівництво НКВС намагалося повернути слідчий процес у «правильне» русло. «…При допитах свідків візьміть за основу приналежність Сителя до «двуйки» і його антирадянські прояви. Передопитайте свідків Макаревича і Лабертовича, їх відповіді запишіть по суті заданих питань, без всіляких умовиводів і припущень…» – йдеться в листі заступника начальника дорожньо-транспортного відділу (ДТВ) НКВС Ковельської залізниці лейтенанта держбезпеки Дьоміна адресованому начальнику ДТВ НКВС ст. Сарни мол. лейтенанту Морозову [41, арк. 29].

Ще одна група в’язнів, що вирізняється ретельністю ведення слідства, це учасники польських антирадянських конспіративних організацій. Особливістю АСС на останніх є достатньо вагома протокольна частина: протоколи допитів в’язня, очних ставок, допитів численних свідків, переважна більшість яких перебували за ґратами. Метою слідчих було викриття не лише місцевої підпільної мережі, а й виявлення зв’язкових ланок, які могли б вивести на керівні осередки польської конспірації у Львові та Варшаві. Протоколи допитів, часто сфальсифіковані слідчими, все ж демонструють непохитність переважної більшості підпільників і лише багатогодинні нічні, іноді кількадеденні допити та фізичні тортури примушували патріотів Польщі погоджуватися на співпрацю з НКВС. Як приклад, протокол допиту К. Язвінського – коменданта Рівненського обводу Союзу збройної боротьби, від 30 березня 1940 р. зафіксований на 40 аркушах де чітко простежується, як у ході дізнання змінюється особистий підпис в’язня: із чіткого і каліграфічно згодом він перетворюється на незрозумілу позначку. Зауважимо, що в якості катів активіста польського підпілля виступили начальник 3-го відділу УДБ УНКВС по Рівненській області Попов і начальник опергрупи НКВС СРСР Журавльов [42, арк. 167-186].

Не вирізнялися гуманністю і вироки Дубенського районного та Рівненського обласного судів, винесені керівникам і активістам польської конспірації. На засіданні першого, що відбулося 22-23 листопада 1940 р. Г.Крюгера, братів К.Язвінського і Я.Язвінського засуджено до ВМП з конфіскацією майна (зауважимо, що К.Язвінський був власником готелю і кінотеатру «Новий світ» у м. Рівне), О. Вірбша, М. Жалнерчика, Ю.Кпитяка, С. Сочінського, А. Вагнера, Я Яніцького і В. Слівінського засуджено до десяти років ВТТ з обмеженням у громадянських правах на три роки і конфіскацією майна [43, арк. 219-219 зв.]. Щодо вироків Рівненського обласного суду, то ним до ВМП було засуджено ксьондза С. Зентару і В. Лязурека, 8 квітня 1941 р. в м. Рівне присуд було приведено в дію [44, арк. 399].

Досить частою при «розробці» окремих категорій в’язнів була практика використання слідчими НКВС камерних провокаторів. У такій якості, зазвичай, виступали співкамерники, у випадках з ув’язненими поляками цю роль виконували особи іншої національності – українці, євреї. Варто зауважити, що у слідчих справах на українців таку роль відігравали поляки чи євреї, а у справах євреїв – українці, меншою мірою поляки. Так при провадженні слідства на П. Новака, кондуктора залізничної станції Здолбунів, який впродовж 1938-1939 рр. працював на потязі Здолбунів-Шепетівка і був арештований як агент польської розвідки, вирішальними стали свідчення його співкамерника Н. Ломакіна, українця за національністю. Останній переповідав слідчому Зайцеву розмови в’язнів Новак, Гжибека і Журальського, які велися у нічний час. За словами Ломакіна, ті були готові отримати по 10 років ВТТ «для своєї батьківщини, тобто, для майбутньої Польської держави…» [45, арк. 19].

Величезна кількість новоспечених «ворогів радянської влади», що потрапили до казематів карально-репресивних органів, спричиняла суцільний хаос в їх діловодстві, а звідси численні помилки при оформленні АСС. Нерідко справи на в’язнів губилися, а люди в цей час місяцями сиділи у в’язницях без провадження слідства, як у випадку з військовим лікарем І.Гаєком [46]. Допускалися грубі порушення 113 та 157 статей кримінально-процесуального кодексу УРСР, що регламентували терміни утримання під вартою та терміни провадження слідства. Як приклад, АСС В. Багінського, який майже місяць перебував під вартою без санкцій прокурора. Окрім цього з 25 грудня по 3 лютого слідство в його справі не здійснювалося допоки документи не потрапили до рук помічника військового прокурора Панфільцева, який і з’ясував, що жодних доказів злочинної діяльності В.Багінського не виявлено. Однак, «враховуючи соціальну небезпеку останнього для соціалістичної держави» було запропоновано вислати в’язня за межі Західної України до концтаборів [47, арк. 17].

Аналіз документів карально-репресивних органів дає підстави стверджувати, що кримінальні справи на більшість категорій польського суспільства були лише формальністю. Організатори і виконавці репресій не переймалися такими поняттями як доказовість злочину. Як правило, органи НКВС карали людей не за конкретні провини, а за приналежність до певної групи чи категорії польського суспільства, таким чином виконуючи завдання по ліквідації контингенту, небезпечного для радянського тоталітарного режиму і підходили до цього системно. 24 грудня 1939 р. були санкціоновані обласним прокурором і затверджені начальником УНКВС по Рівненській області постанови на арешт 45-ти польських поліціянтів. У цей же день оформлено звинувачувальні висновки у їх справах [48]. Цей промовистий факт ще раз підтверджує тезу про наперед визначену «винуватість» окремих груп арештантів. Такий же алгоритм було застосовано і до військових колоністів. З їх числа в категорію ворогів радянської влади потрапили і малолітні діти і люди похилого віку, третина яких загинула ще в дорозі до спецпоселень облаштованих у непридатних до життя районах СРСР. Кардинально іншу ситуацію фіксуємо у АСС на співробітників польських розвідувальних структур, КОПу та учасників польських антирадянських формувань, слідства у справах яких були довготривалими і вирізнялися особливою ретельністю та жорстокістю винесених вироків. Таким чином радянська репресивна машина позбувалася контингенту, що мав не лише бажання, а й на професійному рівні міг чинити потужний опір розповсюдженню тоталітарного режиму на західноукраїнські землі.

Список використаних джерел

1. Давидюк Р. Доля польських осадників в умовах радянізації 1939-1941 рр. / Руслана Давидюк. // Реабілітовані історією: У двадцяти семи томах. Рівненська область / упор. А. Жив’юк. – Рівне: ВАТ «Рівненська друкарня», 2006. – Кн. 1. – С. 362-370. Давидюк Р. Боротьба польських підпільних структур на Рівненщині (1939-1941 роки) / Руслана Давидюк. // Реабілітовані історією: У двадцяти семи томах. Рівненська область / упор. А. Жив’юк. – Рівне: ВАТ «Рівненська друкарня», 2006. – Кн. 1. – С. 370-373.

2. Жив’юк А. Марчук І. Політичні репресії тоталітарної доби на Рівненщині: від «червоного терору до боротьби з інакодумцями / Андрій Жив’юк, Ігор Марчук. / Реабілітовані історією: У двадцяти семи томах. Рівненська область / упор. А. Жив’юк. – Рівне: ВАТ «Рівненська друкарня», 2006. – Кн. 1. – С. 8-78.

3. Санжаревський О. Зловживання владою в особистих інтересах: справа Миків / Олег Санжаревський. // Реабілітовані історією: У двадцяти семи томах. Рівненська область / упор. А. Жив’юк. – Рівне: ВАТ «Рівненська друкарня», 2006. – Кн. 1. – С. 435-438.

4. Баран В. Токарський В. «Зачистка»: політичні репресії в західних областях України у 1939-1941 рр. / В. Баран, В. Токарський. – Л.: Ін-т українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, 2014. – 456 с.

5. Державний архів Рівненської області (далі - ДАРО), ф.Р. 2771, оп. 2, спр. 2652.

6. ДАРО, ф.Р. 2771, оп. 2, спр. 1706.

7. ДАРО, ф.Р. 2771, оп. 2, спр. 766.

8. ДАРО, ф.Р. 2771, оп. 2, спр. 1115.

9. ДАРО, ф.Р. 2771, оп. 2, спр. 765.

10. ДАРО, ф.Р. 2771, оп. 2, спр. 1097.

11. ДАРО, ф.Р. 2771, оп. 2, спр. 416.

12. ДАРО, ф.Р. 2771, оп. 2, спр. 1132.

13. ДАРО, ф.Р. 2771, оп. 2, спр. 668.

14. ДАРО, ф.Р. 2771, оп. 2, спр. 592.

15. ДАРО, ф.Р. 2771, оп. 2, спр. 270.

16. ДАРО, ф.Р. 2771, оп. 2, спр. 1640.

17. Польське підпілля 1939-1941 рр. Від Волині до Покуття. Польща та Україна у тридцятих-сорокових роках ХХ століття Невідомі документи з архівів спеціальних служб / наук. ред. Є Тухольський, Ю. Шаповал. – Варшава-Київ, 2004. – Т.3. Ч. 1. – 791 с.

18. ДАРО, ф.Р. 2771, оп. 2, спр. 159.

19. ДАРО, ф.Р. 2771, оп. 2, спр. 160.

20. ДАРО, ф.Р. 2771, оп. 2, спр. 293.

21. ДАРО, ф.Р. 2771, оп. 2, спр. 292.

22. ДАРО, ф.Р. 2771, оп. 2, спр. 1082.

23. ДАРО, ф.Р. 2771, оп. 2, спр. 489.

24. ДАРО, ф.Р. 2771, оп. 2, спр. 301.

25. ДАРО, ф.Р. 2771, оп. 2, спр. 156.

26. ДАРО, ф.Р. 2771, оп. 2, спр. 157.

27. ДАРО, ф.Р. 2771, оп. 2, спр. 295.

28. ДАРО, ф.Р. 2771, оп. 2, спр. 2857.

29. ДАРО, ф.Р. 2771, оп. 2, спр. 2861.

30. ДАРО, ф.Р. 2771, оп. 2, спр. 2859.

31. ДАРО, ф.Р. 2771, оп. 2, спр. 1769.

32. ДАРО, ф.Р. 2771, оп. 2, спр. 2925, 2930.

33. ДАРО, ф.Р. 2771, оп. 2, спр. 2931, 2932, 2933.

34. ДАРО, ф.Р. 2771, оп. 2, спр. 2855.

35. ДАРО, ф.Р. 2771, оп. 2, спр. 2860.

36. ДАРО, ф.Р. 2771, оп. 2, спр. 2847.

37. Галузевий державний архів СБ України, ф. 16, оп. 33, спр. 10.

38. ДАРО, ф.Р. 2771, оп. 2, спр. 5646.

39. ДАРО, ф.Р. 2771, оп. 2, спр. 388.

40. ДАРО, ф.Р. 2771, оп. 2, спр. 987.

41. ДАРО, ф.Р. 2771, оп. 2, спр. 452.

42. Архів Управління Служби безпеки у Рівненській області (АУ СБУ в Рівненській обл.), ф.-п., спр. 21521.

43. АУ СБУ в Рівненській обл., ф.-п., спр. 15162, т. 3.

44. АУ СБУ в Рівненській обл., ф.-п., спр. 22224.

45. ДАРО, ф.Р. 2771, оп. 2, спр. 961.

46. ДАРО, ф.Р. 2771, оп. 2, спр. 32.

47. ДАРО, ф.Р. 2771, оп. 2, спр. 2673.

48. ДАРО, ф.Р. 2771, оп. 2, спр. 291, 292, 293, 294, 295, 296, 319, 334, 347, 348, 349, 362, 363, 373, 395, 445, 449, 493, 509, 535, 555, 563, 564, 565, 572, 597, 642, 779, 780, 782, 788, 790,840, 940, 979, 986, 995, 1000,1096, 1098, 1123, 1124, 1128, 1135, 1149.

Татьяна Самсонюк

ПОЛЯКИ В ЗАСТЕНКАХ НКВД: ОСОБЕННОСТИ ВЕДЕНИЯ СЛЕДСТВИЯ ПО ДЕЛАМ ГРАЖДАН АРЕСТОВАННЫХ НА ТЕРРИТОРИИ РОВЕНЩИНЫ В 1939-1941 ГГ.

В статье сделано попытку, на основании статистических данных за половыми, возрастными, профессиональными признаками, исследовать особенности ведения следствия по делам поляков, арестованных советскими карательно-репрессивными органами на территории, которая 4 декабря 1939 г. вошла в состав Ровенской области. Основное внимание сосредоточено на алгоритме производства следствия, осуществляемого местными органами НКВС: оформление документов следствия, допросы узников, свидетелей, вынесение приговоров и др.

Ключевые слова: Ровенская область, НКВД, поляки, аресты, следствие, допросы, приговоры.

Tatiana Samsoniuk

THE POLES IN THE DUNGEONS OF THE NKVD: DOING INVESTIGATIONS OF PERSONS ARRESTED ON THE TERRITORY OF RIVNE REGION DURING 1939-1941.

       In the article an attempt is made on the basis of statistical data on gender, age, and professional signs to study the peculiarities of investigation of affairs of Poles arrested by the Soviet punitive-repressive authorities on the territory that became a part of the Rivne region on December 4th in 1939. The main focuse is on the algorithm of investigation by the local NKVD which are the documents of the investigation, the interrogation of prisoners, witnesses, sentences and others.

Keywords: Rivne region,NKVD(the Office of the National Committee of Internal Affairs), Poles, arrests, investigation,interrogations, and verdicts.