Із життя семінаристів Волинської духовної семінарії (1796-1900)

                    

Волинська духова семінарія була заснована 14 травня 1796 р. у м. Острог Острозького повіту Волинської губернії і від початку свого заснування розміщувалася у стінах Острозького чоловічого першокласного Преображенського монастиря.

У перший рік до семінарії було прийнято 119 учнів віком від 8 до 21 року, переважно діти священно- і церковнослужителів, які направлялися на навчання благочинними по вказівці Єпископа Варлаама. Батьки, які не бажали відправляти своїх синів у семінарію, каралися грошовими штрафами і навіть тимчасово позбавлялися приходу. Траплялися випадки коли в батьків, які чинили опір, дітей відправляли в семінарію за допомогою земської поліції.

Залежно від віку і загального рівня розвитку новоприйнятих семінаристів розподіляли на чотири класи: риторичного, піїтичного, вищого та нижчого граматичного. В 1799 р. у семінарії, яка і надалі розташовувалася в Острозі, але вже називалася Житомирською і навіть Волинсько-Житомирською, був уже повний комплект класів: богословський, філософський, риторичний, піїтичний і три граматичних (вищий, середній, нижчий). Три роки від 1814 р. проіснував ще так званий клас-інформаторія, де здійснювалася підготовка вступників до нижчого граматичного класу. Курс навчання у кожному класі залежав від успішності кожного семінариста: якщо учень гарно засвоїв пройдений матеріал, він міг закінчити навчання у своєму класі за один навчальний рік. Бувало й таке, що деякі семінаристи просиджували в одному класі від двох до трьох років.

Які ж предмети викладалися у класах семінарії?

Семінаристи нижчого граматичного класу починали вивчення латинської мови, робили вправи на переклад простих текстів з російської на латинь; знайомилися з катехізисом.

У середньому граматичному класі учні поглиблювали свої знання латині, оглядово вивчали історію та географію.

У вищому граматичному класі – продовжували вивчення історії, географії, катехізису, латинської мови (знайомилися з байками і прислів’ями на латині, здійснювали переклади як з російської на латинську, так і навпаки).

Семінаристи піїтичного класу вивчали правила російської та латинської піїтики, складали вірші на обох мовах, здійснювали переклади.

У риторичному класі вивчали відповідно латинську риторику, писали твори на латинській та російських мовах. Також вивчали всесвітню історію та географію. Поглиблено вивчали катехізис.

Учні філософського класу знайомилися з історією філософії, вченнями світил філософської думки; вивчали історію, фізику і метафізику, логіку. Читали пояснення до Євангелії та тренувалися у складанні проповідей на релігійну тематику. Крім того, у недільні та святкові дні семінаристи по черзі практикувалися у виголошенні написаних ними проповідей на церковних службах у Острозькому першокласному Преображенському монастирі.

І нарешті, у богословському класі семінаристи вивчали догматичне і моральне богослов’я, церковну історію, знайомилися з посадовими обов’язками приходських священників. Вдосконалювали свої знання Священного Письма та вміння виголошувати проповіді.

Існували ще так звані екстраординарні класи, які не були обов’язковими, але давали початки знань з арифметики, грецької, французької, німецької мов та образотворчого мистецтва. Вивчення грецької мови заохочувалося керівництвом семінарії, а у відомостях про успішність випускників містилася графа «грецька мова».

У 1799 р. при семінарії був відкритий сирітський виховний дім, так звана «бурса». У бурсі жили семінаристи з бідних сімей або ті, хто залишився без батьків, і вони перебували на повному або частковому казенному утриманні. Часткове утримання семінариста передбачало добровільний внесок частини грошей або продуктів харчування (пшениця, жито, крупи, сало) батьками учня. Бували випадки, що в бурсу на утримання семінариста надсилали другу частину від приходських і четверту частину хлібних доходів від церковної землі. Іноді учень приймався в бурсу лише на казенні харчі, а батько зобов’язувався постачати сина підручниками, одягом і взуттям.

Навчальний рік у семінарії тривав з 1 вересня по кінець червня з двотижневими перервами на Різдво та Паску. Учнів відпускали додому лише на літні канікули, але частими були випадки коли семінаристи самовільно їхали додому на 2-тижневі канікули. Префект протоієрей Іоанн Стрєлецький в 1802 р. пояснював причину самовільного відлучення учнів тим, що багато священників не надсилали своїм дітям харчів на вищезазначені свята, тому діти не маючи що їсти, втікали додому. З 1805 р. семінаристам було офіційно дозволено на різдвяні та пасхальні канікули їхати додому.

Щодо порядку навчального дня семінариста, то до 1800 р. навчання проводилося з понеділка по суботу по дві години зранку та після обіду. Пізніше кількість навчальних годин зросла: до обіду 3 заняття по годині, після обіду – 3-4 заняття. День у семінариста розпочинався о 6 год. ранку, пів на восьму учні сходилися до класів і розпочиналися заняття. Цікаво, що сніданок у семінарії не був передбачений. О 12 год. був обід, потім – знову заняття. Вечеряли о 8 год., а о 10 год. – відбій.

У будні на обід передбачалося дві страви, на вечерю – одна. Винятком були великі свята, якщо вони траплялися не в піст: тоді на обід готували три страви і на вечерю – дві. На обід зазвичай подавали борщ з буряків чи капусти, кашу гречану, пшоняну, ячну, горохову і печеню з баранини чи яловичини. На вечерю у семінарській їдальні можна було побачити: «уха жидкая с говядиною»?, пироги з сиром, кашою або капустою; галушки пшеничні чи гречані; «вареницы» пшеничні або гречані; картопля. Всі ці страви готувалися на смальці або коров’ячому маслі, у пости і пісні дні – на олії.

Кожен з семінаристів, який перебував на казенному утриманні, одержував такий одяг: 1 літній сукняний сюртук темно-сірого кольору з 16 жовтими мідними ґудзиками, 1 зимовий темно-зелений сукняний сюртук з 12 жовтими ґудзиками, полотняний халат (носився в позаурочний час), 3 сорочки, 3 кальсонів, 2 чобіт: одні - нові, другі такі, що вже підлягали ремонту; овеча шуба.

Щодо перевірки здобутих знань семінаристами, то лише з 1 вересня 1814 р. почали проводити іспити. Називалися вони «седмичными», оскільки кожної суботи у присутності всіх семінарських вчителів здійснювалася перевірка рівня засвоюваності знань за тиждень («седмицу»). Учні нижчих класів до класу риторики включно екзаменувалися по класах і відповідних навчальних предметах. Учні філософського і богословського класів виголошували свої дисертації (?) і проповіді. Наприкінці навчального року проводилися так звані диспути, які вважалися підсумковими іспитами.

З 1815 р. диспути у семінарії були замінені відкритими іспитами, так званими «публичными испытаниями». Ректором семінарії (у 1815 р. ним був архімандрит Ієронім) було складено план проведення іспитів, які рекомендувалися проводити кожен рік з 1 по 15 липня. До 1 липня вчителі зобов’язувалися підготувати конспекти навчальних предметів, скласти питання по кожному предмету, надати списки учнів з поточними річними оцінками. На іспити в семінарію попередньо запрошувалися «все находящиися в городе сем любители просвещения». Дати іспитів призначалися попередньо, першими іспити здавали нижчі класи. Учні повинні були мати з собою конспекти за рік, які впливали на оцінювання. Семінаристи риторичного і піїтичного класів на іспити приносили свої твори за навчальний рік, кращі з них читалися публічно; а семінаристи філософського і богословського класів готували дисертацію і коротку подячну промову. Учнів, які відзначилися у навчанні, публічно нагороджувалися книгами, купленими за кошти семінарії. До 15 липня закінчувалися всі іспити, проводився загальний молебень, і до 01 вересня семінарія вважалася закритою.

Від початку свого заснування до січня 1824 р. семінарія розміщувалася у приміщенні Острозького чоловічого першокласного Преображенського монастиря. Після п’яти пожеж, остання з яких була в 1821 р., стан приміщень монастиря був вкрай поганий. Єпархіальне начальство не звертало на це увагу. Тому з січня 1824 р. семінарія розміщувалася у будинку «Обержа» кн. Карла Яблоновського, який розташовувався в Острозі між костелом і Нікольською та Успенською церквами. Правління семінарії сплачувало кн. Яблоновському 450 рублів орендної плати щорічно. На той час всі учні і навіть ті, що були на повному казенному утриманні, жили на квартирах. Останнім видавалися кошти на винаймання житла. Їм доводилося жити у дуже тісних і незручних приміщеннях.

Семінарія не могла довго тіснитися в «Оберже», тому кн. Яблоновський запропонував Волинському єпископу Стефану переїхати в м. Аннополь Острозького повіту. Там розташовувався один із князівських палаців, в якому розмістилася архієрейська резиденція і духовна консисторія; а також більше 50 приміщень, які належали князю. Деякі з них він надав семінарії безкоштовно.Проте в Аннополі умови навчання і проживання семінаристів були не кращими, ніж в Острозі в останні роки. Достатньо сказати, що класні семінарські приміщення були раніше князівськими конюшнями. Через діри у приміщеннях до класу іноді заходили собаки, а зимою падав сніг. Всього 11 років Волинська семінарія перебувала в Аннополі.

У квітні 1836 р. семінарія була переведена у м. Кременець і розміщувалася у великих кам’яних «поліцеальних» приміщеннях. Тут семінарія проіснувала 60 років (1836-1896 рр.)

У січні 1887 р. наказом Святішого Синоду було вказано перевести семінарію в губерніальне та єпархіальне місто Житомир під безпосереднє керівництво єпархіального єпископа, при кафедрі якого в Острозі вона була заснована. Нарешті, для семінарії будувалися свої приміщення, а період майже столітнього поневіряння по «чужих гніздах» закінчився переїздом до Житомира.

Провідний спеціаліст

Державного архіву Рівненської області                    О.Вальдман