ВІКОПОМНА ПОДІЯ

22 січня – День Соборності України

Упродовж багатьох сотень років українська земля перебувала під владою іноземних загарбників, входила до складу різних держав. Починаючи від монгольської навали, Золота орда і Кримське ханство, Польське королівство і Московське царство, Угорське королівство і Австрійська імперія розшматовували територію України, окуповували окремі її частини, придушували національно-визвольну боротьбу українців та їхнє прагнення до відновлення самостійної української держави з центром у Києві. На початок ХХ століття Наддніпрянська Україна та Волинь перебували в складі Російської імперії, а Галичина, Буковина і Закарпаття – в складі Австро-Угорської імперії.

Перша світова війна призвела до економічного і військового виснаження обох імперіалістичних хижаків, загострення всіх суперечностей і, врешті, до політичної катастрофи - революцій, в ході яких ці велетенські багатонаціональні держави розвалились. Першою в 1917 році не витримала Росія, в якій було повалено царське самодержавство. На боротьбу за національно-державне відродження піднялись широкі кола українства. Під керівництвом Української Центральної Ради, яку очолював М.Грушевський, 7 (20) листопада було оголошено Українську Народну Республіку (УНР). Майже відразу, внаслідок конфлікту з більшовицьким урядом Росії, вона була втягнута у вир громадянської війни та інтервенції.

В жовтні 1918 року розпалась Австро-Угорська держава. 1 листопада під керівництвом Національної Ради та Військового комітету українці взяли владу у Львові. В Галичині було проголошено Західно-Українську Народну Республіку (ЗУНР). З самого початку розпочались військові сутички з поляками, що швидко переросли у широкомасштабну українсько-польську війну.

Дві українські держави, що виникли на уламках імперій, потребували обєднання, взаємопідтримки, координації зусиль у боротьбі проти загарбників.

Керівництво ЗУНР звернулось по допомогу до тогочасного уряду гетьмана П.Скоропадського, але внаслідок антигетьманського повстання, яке підняла 15 листопада Директорія на чолі з В.Винниченком і С.Петлюрою, ситуація надзвичайно ускладнилася. Представники ЗУНР вирішили проводити переговори з Директорією.

1 грудня у м. Фастові представники УНР і ЗУНР уклали двосторонній Передвступний договір про «маючу наступити злуку обох українських держав в одну державну одиницю». Врешті, 14 грудня гетьман зрікся влади і виїхав з України, а 19 грудня Директорія ввійшла в Київ. Процес обєднання потрібно було активізувати.

3 січня 1919 року Українська Національна Рада ЗУНР на своєму зібранні у м. Станіславі (нині – Івано-Франківськ) прийняла Передвступний договір і урочисто проголосила про обєднання ЗУНР і УНР «в одну одноцільну суверенну Народну Республіку». Президент ЗУНР Є.Петрушевич з цієї нагоди заявив: «Схвалений закон залишиться в нашій історії однією з найкращих сторінок. По лінії обєднання не було між нами двох думок. Сьогоднішній крок піднесе наш дух і скріпить наші сили. Від сьогодні для нас існує одна Українська Народна Республіка. Нехай вона живе!».

16 січня галицька делегація на чолі з заступником президента УНРади Л.Бачинським та секретарем В.Вітвицьким відбула до Києва. В складі делегації, яка налічувала 36 осіб, були такі відомі політичні, військові, громадські діячі як Д.Вітовський, В.Стефаник, Л.Цегельський, С.Вітик, О.Бурачинський. До її складу входило два представники Буковини і один – Закарпаття.

21 січня в Києві відбулось перше зібрання представників урядів УНР і ЗУНР, на якому галицька делегація представила свої повноваження. Виявилось, що є ряд питань, які по різному сприймалися сторонами. Як свідчив один із австрійських дипломатів у Києві, галичани підготували лист-звернення щодо можливості відділитися від Східної України, якби та в силу якихось обставин ввійшла у федеративні зв’язки з Росією Крім того, вони домагалися, щоб обидві частини України розпочали активні воєнні дії проти польської армії в Галичині та на Волині, а також ставили вимогу не поширювати радикально-соціалістичну соціальну політику Директорії в Галичині.

22 січня 1919 року, в день, що був першою річницею проголошення Четвертим Універсалом Української Центральної Ради незалежності УНР, відбувся урочисто-святковий Акт Соборності двох Українських держав.

О 12 годині на Софіївській площі зібралися члени Директорії, урядів УНР і ЗУНР, делегати Трудового Конгресу України, Національного союзу, земств, політичних партій і громадських організацій, закордонні дипломати, частини українських військ та багато тисяч жителів Києва. Із собору Святої Софії вийшла процесія на чолі з архієпископом Агапітом і під урочистий передзвін церковних дзвонів та артилерійські салюти приєдналась до керівників України. Акт Соборності розпочав своїм привітанням голова делегації ЗУНР Л.Бачинський. Л.Цегельський зачитав і передав голові Директорії УНР В.Винниченку ухвалу Укради і Державного секретаріату від 3 січня про обєднання в одну державу. Цю заяву всі учасники сприйняли тривалими оплесками. Член Директорії професор Ф.Швець зачитав текст Універсал Соборності, де говорилось: «Віднині воєдино зливаються століттями відірвані одна від одної частини єдиної України, Західно-Українська Народна Республіка (Галичина, Буковина й Угорська Русь) і Наддніпрянська Велика Україна. Здійснилися віковічні мрії, якими жили й за які вмирали кращі сили України. Віднині є єдина, незалежна Українська Народна Республіка. Віднині Український нарід, увільнений могутнім поривом своїх власних сил, має тепер змогу зєднати всі змагання своїх синів для утворення нероздільної незалежної української держави на добро і щастя робочого люду».

Після цього архієпископ Агапіт відслужив зі священиками молебень, багато військових і державних діячів цілували хрест. Урочистим парадом пройшли вояки легіону Січових Стрільців під командуванням Є.Коновальця та відбувся хід великих мас народу вулицями міста. Після обіду відбулось урочисте відкриття Трудового Конгресу України, а наступного дня, 23 січня, - головуючий на зібранні галицький соціал-демократ С.Вітик поставив це питання на голосування. Делегати Конгресу з великим піднесенням, вставанням з місць, проголосували за Акт Злуки. Було вирішено скликати парламент великої Соборної України, до складу Директорії дообрано президента ЗУНР Є.Петрушевича. ЗУНР набирала статусу автономної Західної області УНР (ЗОУНР).

Акт Соборності мав величезне значення. Вперше за багато століть з часів Київської Русі українські землі були об’єднані в одній державі. Документ засвідчив нездоланне прагнення українців до обєднання і творення власної держави. Акт Соборності підтвердив єдність українства, що частинами перебувало під владою різних завойовників, котрі намагалися денаціоналізувати, асимілювати українців. Він підкреслив факт консолідації народу в політичну націю, яка виявила свою волю до власного самостійного життя і незалежної державності. Цей документ засвідчив перед народами і державами світу, що українці повязують свої надії на майбутнє і власну перспективу саме з національною українською державою і розуміють її як єдність, соборність всіх українських земель.

Обєднання двох українських держав мало не лише декларативне значення, як стверджує дехто з істориків і політиків ще й сьогодні, але цілком практичне. Передусім, це – військова, матеріальна і фінансова допомога, надана Директорією УНР уряду ЗОУНР. В Галичину прибула група досвідчених військовиків української армії, зокрема генерали М.Омелянович-Павленко, А.Греков, Д.Кунаков, полковник В.Мишковський та інші. За їхньої безпосередньої участі були реорганізовані військові загони і створено Українську Галицьку Армію (УГА), яка стала серйозною бойовою силою; розроблено плани військових дій проти поляків; проведено кілька наступальних операцій, у тому числі знаменитий «Галицький пролом». Галицькій армії було направлено велику кількість гвинтівок, кулеметів та набоїв до них, десятки гармат, ескадрилью літаків. По багатьох містах і селах України створювались громадські фонди, комітети підтримки Галичини, які збирали харчі й медикаменти для відправки в ЗОУНР. Директорія виділила для підтримки Галичини 500. млн.. гривень, крім того були профінансовані цільові програми для розвитку українського шкільництва, сприяння сільському господарству, створення національного музею.

Звичайно, в часи воєнного лихоліття все це не могло бути реалізовано в повній мірі, але намагання до конструктивної співпраці були досить показові.

Головним було те, що політичні діячі і широкі верстви населення віками роз’єднаної України відчули спільність історичної долі та єдність у боротьбі з ворогами.

Незважаючи на обєднання, внутрішнє і зовнішнє становище України в 1919 році катастрофічно погіршувалось. Окупація військами Антанти чорноморського узбережжя, масовані наступи на Україну з північного сходу військ більшовицької Росії та з південного сходу – білогвардійської Добровольчої армії А.Денікіна, заколоти різноманітних отаманів у Наддніпрянщині та на півдні підірвали владу Директорії. Рішення Верховної ради країн Антанти про дозвіл Польщі окупувати Галичину, потужний наступ польської армії Г.Геллера з північного заходу, окупація Румунією Буковини поставили ЗОУНР на грань ліквідації. Перебуваючи у вогняному кільці, українські сили ще впродовж 1920 – 21 років боролись, але зазнали поразки.

Акт Соборності не минув надаремно. Українська РСР у складі Радянського Союзу в територіальному питанні йшла по слідах Української та Західно-Української Народних Республік. Приєднання до УРСР у 1939 році Волині і Галичини, в 1940-му – Буковини, а в 1945-му – Закарпаття знаменувало собою обєднання українських земель у єдиній державі. Незалежна українська держава у 1991 році утвердилась у міжнародно визнаних кордонах, що були окреслені в рамках УРСР після Другої світової війни. Основи ж територіального складу держави були закладені якраз обєднанням двох українських держав УНР і ЗУНР 22 січня 1919 року. В цьому і є неперевершеність та вікопомність Акту Соборності України.

Іван Демянюк, історик, політолог

Надруковано: Вікопомна подія. 22 січня - День Соборності України // Нова Волинь. – 2002, 24 січня, с. 7.